Ухвала суду № 404056, 06.12.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

“06” грудня 2006 р. Справа № 5/430-19/68

к/с № К-11236/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Нечитайла О.М.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі судового засідання Міненко О.М.

за участю представників:

позивача:  Завалишин Ю.О. дов. від 22.09.2006р.

№ НЮ - 1078

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у

Галицькому районі м. Львова

на постанову  Львівського апеляційного

господарського суду

від 10.08.2005р.

та рішення господарського судуЛьвівської області

від 31.03.2005р.

у справі  № 5/430-19/68

за позовом Львівської державної залізниці

до Державної податкової інспекції у

Галицькому районі м. Львова

про визнання недійсним податкового

повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Львівська державна залізниця (надалі - позивач, залізниця) звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (надалі відповідач, ДПІ у Галицькому районі м. Львова) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.01.2005р. № 0000062320/0/0423-2/25263143.

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя - Левицька Н.Г.) від 31.03.2005р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя: Бойко С.М., судді: Бонк Т.Б., Марко Р.І.) від 10.08.2005р. у справі № 5/430-19/68 позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 04.01.2005р. № 0000062320/0/0423-2/25263143, стягнено з відповідача на користь Львівської державної залізниці 203,00 грн. судових витрат.

Зазначені судові рішення мотивовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого відповідачем прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім того, судами встановлено, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем без врахування положень Законів України «Про електроенергетику» та «Про енергозбереження».

ДПІ у Галицькому районі м. Львова, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 10.10.2005р. № 17009/10-007, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 31.03.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2005р. у справі № 5/430-19/68 та направити справу на новий розгляд.

Вказана касаційна скарга мотивована тим, що суди при винесені оскаржуваних рішень допустили порушення вимог матеріального права, а саме п.п.2.2.1 п.2.2 ст.2, пп. 8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткуання прибутку підприємств» та неповно з'ясували обставини, що мають значення для вирішення справи по суті.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2005р. у справі № 5/430-19/68 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова разом із матеріалами справи № 5/430-19/68 передано для розгляду Вищому адміністративному суду України.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова, в яких доводи, викладені у касаційні скарзі вважає необгрунтованими, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій вважає повністю законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Представники відповідача у судове засідання суду касаційної інстанції не з'явився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України не скористався, про причини не явки суду не вказав, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційої інстанцій встановлено наступне:

ДПІ у Галицькому районі м. Львова прийняте податкове повідомлення-рішення від від 04.01.2005р. № 0000062320/0/0423-2/25263143, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 41 650,00 грн., в тому числі основний платіж - 30 400,00 та штрафні (фінансові) санкції - 11 250,00 грн.;

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 09.11.2004р. № 351/23-2/25263143 «Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства підрозділом «Енергозбут» Львівської залізниці за період 01.07.2003р. по 30.06.2004р.».

Даним актом зокрема встановлено порушення позивачем вимог п.п. 8.7.1. п.8.7 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме безпідставно віднесено до валових витрат, витрати, які перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

Як вбачається з аргументації касаційної скарги, твердження відповідача про завищення позивачем 10% ліміту, встановленого п.п. 8.7.1. п.8.7 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", грунтується на тому, що донарахування останньому здійснено в зв'язку із порушення ним правил оподаткування (в даному випадку завищено розмір валових витрат, які виникли внаслідок поліпшення основних фондів) при здійсненні неосновної діяльності, а саме надання позивачем послуг постачання електроенергії, що не належить до основного виду діяльності підрозділу «Енергозбут» Львівської залізниці, а отже виключає можливість застосування законодавчо встановлених особливостей оподаткування господарської діяльності структурних підрозділів залізниці.

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким розумінням податкового законодавства, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 2.2.1 п.2.2 ст.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи.

У ході судового розгляду господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, встновлено, що згідно з довідкою № 848 від 10.06.2004р., виданою Головним управлінням статистики у Львівській області про включення Львівської залізниці до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) за організаційно-правовою формою залізниця - статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту (ст.1 Закону "Про залізничний транспорт").

Позивач за своїм ідентифікаційним кодом взятий на облік платника податків від основної діяльності залізничного транспорту з 27.06.1997 р. за № 02-7, у державній податковій інспекції у м. Львові, про що свідчить довідка від 27.05.2003р. № 8701/19-1 (в додатку №6).

Для забезпечення Єдиного галузевого технічного і виробничо-фінансового керівництва господарства електропостачання залізниці, мобілізації фінансових ресурсів на задовільне утримання пристроїв і забезпечення електроенергії потреб залізниці з найменшими витратами (п.2.1 Положення), згідно з наказом начальника залізниці від 15.03.1994р. №61/Н створена госпрозрахункова служба електропостачання. Вона є відособленим структурним підрозділом без ознак юридичної особи.

Місцевим та апеляційним господарськими судами з'ясовано, що всі дистанції електропостачання та підрозділ «Енергозбут» Львівської залізниці підпорядковуються загальній службі електропостачання, яка в свою чергу створена для забезпечення єдиного та безперебійного електропостачання Львівської залізниці (тобто є її невід'ємним структурним елементом).

Матеріалами справи підтверджено, що дистанції електропостачання залізниці доходів від господарської діяльності не мають, податок на прибуток до місцевих бюджетів не сплачують. Доходи від здійснення електропостачання отримує саме підрозділ «Енергозбут» Львівської залізниці.

Тому витрати на поліпшення основних фондів передають «Енергозбуту».

Як встановлено господарськими судами першої та апеляцій інстанцій, згідно зведених відомостей витрат по підсобно-допоміжній діяльності, переданих "Енергозбуту" дистанціями електропостачання за липень-грудень 2003 року та січень-червень 2004 року по поліпшенню локальних мереж складають відповідно 13877,3 тис.грн. та 14995,4 тис. грн., з яких витрати на поліпшення основних фондів локальної мережі відповідно складають 464,9 тис.грн. за друге півріччя 2003 р. та 709,9 тис.грн. за перше півріччя 2004 р.

Відповідно до абзацу першого підпункту 8.7.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", платники податку на прибуток мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

З огляду на викладене твердження скаржника про порушення позивачем застосування у спірних правовідносинах пп. 8.7.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із врахуванням наведеного вище нормативно-правового припису п. 2.2.1 п.2.2 ст.2 вказаного закону, визнається судовою колегією Вищого адміністратвиного суду України не доведеними.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова, на підставі наявних в касаційній скарзі та викладених у судовому засіданні доводів, не доведено наявність порушень норм матеріального чи процесуального права, допущених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, які б у сенсі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинситва України, стали підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Інших доводів відповідачем надано не було.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при вирішенні справи № 5/430-19/68 господарський суд першої та апеляційної інстанції дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 10.10.2005р. № 17009/10-007 підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 31.03.2005р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2005р. у справі № 5/430-19/68 - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 10.10.2005р. № 17009/10-007 на рішення господарського суду Львівської області від 31.03.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2005р. у справі № 5/430-19/68 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 31.03.2005р. та постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2005р. у справі № 5/430-19/68 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.

Судді Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.