Ухвала суду № 404055, 01.11.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

“01” листопада 2006 р. Справа № 5/226-19/49

к/с- К-11200/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Нечитайла О.М.

Суддів Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі судового засідання Буряк І.В.

за участю представників:

позивача: Маленкіна А.О., дов.від 30.10.2006р.

Гаврилова Л.П., дов. від 30.10.2006р.

Шподарунок Є.Б. дов. від 30.10.2006р.

Солдатенок С.О., дов.від 30.10.2006р

відповідача не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у

Франківському районі м. Львова

на ухвалу  Львівського апеляційного

господарського суду

від 05.10.2005р.

та рішення господарського суду Львівської області

від 05.04.2005р.

у справі  № 5/226-19/49

за позовом Дочірнього підприємства «Капро-Львів»

до Державної податкової інспекції у Франківському

районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-

рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Капро-Львів» (надалі - позивач, ДП «Капро-Львів») звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (надалі відповідач, ДПІ у Франківському районі м. Львова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя - Левицька Н.Г.) від 05.04.2005р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя: Процик Т.С., судді: Юрченко Я.О., Галушко Н.А.) від 05.10.2005р. у справі №5/226-19/49 позов задоволено частково:

- визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 03.12.2004р. № 22275/10/23-2

- та від 03.12.2004р. № 22277/10/23-2 на суму 126 858,56 грн.;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- судові витрати покладено на позивача.

Зазначені судові рішення мотивовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого відповідачем прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме нормам пп.7.2.1, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а в іншій частині суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази дійшов висновку про неможливість віднесення до складу податкового кредиту суми, визначеної у податковій накладній від 10.11.2003р. № 00233, оскільки остання не відповідає вимогам, встановленим спеціальним законодавством.

Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05.04.2005р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2005р. у справі № 5/226-19/49 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.11.2005р. у справі № 5/226-19/49, у зв'язку із набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України, яким змінено підвідомчість даної категорії спорів, касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова разом із матеріалами справи передано для розгляду Вищому адміністративному суду України.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Франківському районі м. Львова, в яких доводи, викладені у касаційні скарзі вважає необгрунтованими, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій вважає повністю законними та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішенням господарського суду Львівської області від 05.04.2005р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2005р. у справі № 5/226-19/49 без змін.

Представник відповідача судове засідання суду касаційної інстанції не з'явився, своїм процесуальним правом, що передбачене ст.49 КАС України не скористався, про причини не явки суду не зазначив, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримав мотивацію, викладену у поданих запереченнях на касаційну скаргу та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішенням господарського суду Львівської області від 05.04.2005р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2005р. у справі № 5/226-19/49 без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційої інстанцій встановлено наступне:

ДПІ у Франківському районі м. Львова прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.12.2004р.

- №22275/10/23-2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 14 520,00 грн у тому числі за основним платеже - 12 100,00 грн. та 2420,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій ;

- та №22277/10/23-2, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 12 8613,00 грн. у тому числі за основним платежем - 85 742,00 грн. та 42 871,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова «Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «Капро-Львів», 30275634 за період з 01.07.2002р. по 01.07.2004р.».

Даним актом зокрема встановлені порушення вимог п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.2.1, п.7.2, пп.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до довідки Франківського РВ УМВС, в червні 2004 року на підприємстві позивача було вчинено крадіжку товарно-матеріальних цінностей на суму 58 089,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9 681,00 грн.).

Також господарськими судами попередніх інстанцй встановлено, що Позивачем у декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2004 року:

- зменшено валові витрати на суму 48,400,00 грн. в рядку 04.1,

- збільшено об'єкт оподаткування на цю ж суму (рядок 11) та податкове зобов'язання на суму 12,100,00 грн. (рядок 12).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

Скаржник, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на тому, що за таких, викладених вище обставинах, враховуючи крадіжку товано-матеріальних цінностей, тобто якщо вказані товари і матеріальні ресурси у звітному періоді використані на цілі, що не пов'язані з підготовкою, веденням виробництва, продажем продукції їх балансова вартість 48408,00 грн. вираховується із суми, відображеної у графі "залишок на початок періоду" відповідної відомості. При цьому ДПІ у Франківському районі м. Львова посилається на необхідність відображення суми балансової вартості викрадених товарів у графі "залишок на початок періоду" відповідної відомості, оскільки такий порядок був встановлений Наказом Міністерства фінансів України №124 від 11.06.1998р.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновкаим господарського суду першої та апеляційної інстанцій про дотримання позивачем вимог п.5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при обліку убутку товарних і матеріальних цінностей та необгрунтованістю тверджень скаржника про заниження позивачем зобов'язання зі сплати податку на прибуток з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.9. ст.5. Закону України "Про податок на додану вартість" облік приросту (убутку) товарних і матеріальних ресурсів ведеться тільки щодо тих товарних запасів і матеріальних ресурсів, витрати на придбання яких відповідно до Закону включаються до складу валових витрат.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2004 року зменшено валові витрати на суму 48,400 грн. в рядку 04.1, збільшено об'єкт оподаткування на цю ж суму (рядок 11) та податкове зобов'язання на суму 12.100,00 грн. (рядок 12).

Тобто ДП "Капро-Львів" дотрималось вимог п.5.9. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та не занизило зобов'язання зі сплати цього податку.

Посилання відповідача на обов'язковість здійснення порядку відображення суми балансової вартості викрадених товарів у графі "залишок на початок періоду" відповідної відомості до уваги не приймається, оскільки як правильно встановлено у ході розгляду даної справи, такий порядок був встановлений Наказом Міністерства фінансів України №124 від 11.06.1998р., який втратив чинність 20.02.2003р. на підставі наказу Міністерства фінансів України № 146.

По епізоду щодо зменшення позивачу податкового кредиту на суму 9 681,00 грн., то судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, внаслідок донарахування податку на прибуток за фактом крадіжки, податковий орган зменшив податковий кредит підприємства на суму 9681,00 грн, яка була включена до ціни придбання викраденого товару, та вказав на порушення позивачем п.7.4.4. п.7.4. ст.7. Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до змісту вказаної норми, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Для перевірки виконання позивачем вказаного нормативно-правового припису господарськими інстанціями було з'ясовано, що ДП «Капро-Львів» застосувало метод «Червоного сторно» в колонках 12 та 17 книги обліку придбання внаслідок чого сума зобов'язань з ПДВ зросла на 9681,00 грн.

Таким чином твердження відповідача про невідкорегованість позивачем податкового кредиту на оспорювану суму згідно вимогам чинного законодавства спростовується матеріалами справи, а судова колегія Вищого адміністративного суду України в свою чергу підтверджує правильність юридичної кваліфікації дій позивача як таку, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо висновку перевіряючих про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми 76061,00 грн., то скаржник обгрунтовує власну позицію щодо даної частини позовних вимог тим, що податковий кредит по визначеним операціям сформовано на підставі податкових накладних, які за своєю формою суперечать вимогам п.7.2.1, 7.2.6, 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки не містять нормативно-обов'язкових реквізитів. Відсутність таких реквізитів підтверджується листами контрагентів позивача, які датовані 27.10.2004р., при цьому відповідач також звертає увагу, що із заявою в порядку, визначеному п. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ДП «Капро-Львів» до податкового органу не зверталось.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено податкові накладні, згідно яких ДП "Капро-Львів" сформувало податковий кредит на суму 76 061,00 грн. та встановлено, що вони видані з дотриманням вимог пп. 7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону "Про податок на додану вартість", крім накладної №00233 від 10.11.03., виданої ТзОВ "Світло Транзит" та завіреної печаткою іншого підприємства. Встановлено також, що під час перевірки інспектором було виявлено податкові накладні, які, на думку податкового органу, були видані без дотримання передбачених законом реквізитів (відсутня номенклатура та адреса покупця). Проте у судових рішеннях проведено порівняльний аналіз податкових накладних, поданих Позивачем та Відповідачем, за реквізитом "номенклатура", на підставі якого суди встановили їх тотожність. Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 20.08.1999 року №419, номенклатура цінностей - це перелік цінностей, згрупованих за характерною для них ознакою і відповідним чином зашифрованих із зазначенням одиниці виміру. Вказана у досліджених податкових накладних номенклатура товарів повністю відповідає цьому визначенню, рівно ж як і переліку цінностей згідно прихідних документів та сертифікатів якості.

Крім того, в податкових накладних, поданих Позивачем, рівно ж як і в поданих відповідачем, відображено вартість товару без ПДВ, окремо суму ПДВ, що дає можливість визначити та підтвердити розмір сплаченого позивачем ПДВ. Судами враховано також, що на момент закінчення перевірки та оформлення її результатів Позивач підтвердив податковий кредит дооформленими накладними щодо зазначення адреси покупця, проте як встановлено з оспорюваного Акту перевірки, інспектором такі докази не були взяті до уваги.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, Законом України “Про податок на додану вартість” визначається лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним законом не передбачено.

Посилання податкового органу на другий абзац пп.7.2.6. п.7.2. ст.7 цього ж Закону не є переконливими, на думку судової колегії Вищого адміністративного суду України, оскільки неподання Позивачем заяви до податкового органу у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної згідно частини другої пп.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не позбавляє його права збільшити податковий кредит, на підставі підтверджуючих податкових накладних. Частина друга пп.7.2.6. а.7.2. ст.7 вказаного закону надає право платнику податку звернутись до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до податкового органу у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної згідно з п.7.2.6., тобто коли продавець не видає зазначений документ при продажу товару (роботи, послуги) на вимогу покупця.

Якщо виданою податковою накладною підтверджується сума сплаченого податку на додану вартість в ціні придбання товару (роботи, послуги), покупець не має підстав звертатись з відповідною заявою до податкової інспекції. Крім цього, жоден нормативний акт не містить умов, за якими податкова накладна вважається недійсною.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про те, що господарські суди першої та апеляційної інстанції обгрунтовано кваліфікували відповідні податкові накладні як такі, що у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України „Про податок на додану вартість”, а саме - з їх змісту можливо встановити дату виписування податкової накладної, можливо ідентифікувати учасників господарської операції (продавців товарів та позивача) та визначити їх податкові номери, можливо з'ясувати опис (номенклатуру) товарів та їх кількість, ціну поставки без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, а також загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Тобто, ці податкові накладні підтверджують фактичність здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість (у складі вартості товару) та суми цього податку.

Судова колегія вважає, що ті недоліки в заповненні податкових накладних, які виявлені відповідачем в результаті перевірки (а саме - відсутність адреси покупця та номенклатури поставки товарів) не роблять вказані звітні документи недійсними та не можуть свідчити про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування податкового кредиту.

Усе вищенаведене свідчить про те, що висновки та мотивація відповідача при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставними та таким, що не ґрунтуються на нормах права.

Також судова колегія суду касаційної інстанції поділяє точку зору місцевого та апеляцйного господарських судів про не підтвердженість податкового кредиту Позивача, згідно з податковою накладною №00233 від 10.11.03. на суму 1462,20 грн., де в якості продавця вказано ТзОВ "Світло Транзит", однак стоїть кругла печатка іншого підприємства, з підстав, що дана обставини в розумінні нормативно-правового припису пп. 7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не наділяє позивача правом на формування податкового кредиту за такою накладною.

Виходячи з вищевикладеного, порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в цій частині судових рішень колегією суддів Вищого адміністративного суду України - не вбачається.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при вирішенні справи № 5/226-19/49 господарський суд першої та апеляційної інстанції дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Франківському районі м. Львова від підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 05.04.2005р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2005р. у справі № 5/226-19/49 - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ДПІ у Франківському районі м. Львова на рішення господарського суду Львівської області від 05.04.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2005р. у справі № 5/226-19/49 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського Львівської області. від 05.04.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2005р. у справі № 5/226-19/49 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.

Судді Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.

З оригіналом вірно

Суддя: Нечитайло О.М.