Ухвала суду № 40390952, 05.09.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

05 вересня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Готри Т.Ю. і Кеміня М.П.,

при секретарі: Чейпеш С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Іршавського районного суду від 18 квітня 2014 р. за поданням старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Іршавського районного управління юстиції про тимчасового обмеження боржника-фізичної особи у праві виїзду за межі України, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 р. старший державний виконавець ВДВС Іршавського РУЮ Бобіта Т.В. за погодженням із начальником цього відділу Мартином М.М. (надалі - ДВС) звернувся у суд з поданням, у якому просив встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_2 до виконання зобов'язань, покладених на нього виконавчим документом.

На обґрунтування зазначав, що в них на виконанні знаходиться виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа № 2-4355/09 від 07.12.09 р. Оболонського районного суду м. Києва про стягнення із ОСОБА_2 на користь ТОВ «ПростоФінанс» боргу на загальну суму 51240.77 грн.

21.11.12 р. на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 26.09.12 р. винесено постанову про заміну стягувача у виконавчому провадженні на ТОВ «Кредитні ініціативи»

У процесі примусового виконання рішення стягувачу було перераховано лише 24231.71 грн., оскільки відповідач усілякими способами ухиляється від виконання рішення суду.

Ухвалою Іршавського районного суду від 18.04.14 р. подання задоволено: тимчасово обмежено в праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_2 до виконання зобов'язань згідно з рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.09 р. (а.с.24-26).

Апелянт просить скасувати цю ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні подання. Доводить про неповне з'ясування і недоведеність усіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Указує на сплату кредитної заборгованості перед ТОВ «ПростоФінанс» у 2010 р. і на відсутність дій ДВС, спрямованих на погашення боргу.

Суд першої інстанції виходив із того, що подання є обґрунтованим і доведеним.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала - скасуванню із ухваленням нової по суті питання, із таких мотивів.

Згідно з положеннями ст.ст. 11 ч.3 п.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право в разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до ст. 3771 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Тобто, вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п.18 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п.5 ч.1 ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»), а не в зв'язку з дією неврегульованих аліментних, договірних чи інших невиконаних зобов'язань (п.2 ч.1 ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»), чим керувався суд першої інстанції.

Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

При цьому особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

За правилами ч.2 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».

Оскільки, відповідно до ч.2 ст. 377-1 ЦПК, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч.6 ст. 12 Закону «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Однак, належних і допустимих доказів на підтвердження факту свідомого ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, зі справи не вбачається, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях.

Так, 07.10.09 р. Оболонський районний суд м. Києва видав виконавчий лист на підставі рішення від 18.10.09 р. про стягнення із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Просто фінанси» 51240.77 грн., звернуто стягнення в сумі 51240.77 на предмет застави: автомобіль марки ВАЗ, модель 211440 110 20, 2008 р. випуску, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, об'єм двигуна 1596, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 (а.с.5).

25.05.12 р. ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі цього виконавчого листа та надано ОСОБА_2 строк до 01.06.12 р. для самостійного виконання (а.с.7).

18.10.12 р. постановою ДВС накладено арешт на автомобіль ОСОБА_2 марки ВАЗ 21144, рік випуску - 2008, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2, об'єм двигуна 1596, державний номерний знак НОМЕР_1, та оголошено розшук майна боржника.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав правових і фактичних підстав для задоволення подання, через що постановлена ним ухвала підлягає скасуванню як незаконна, а в задоволенні подання належить відмовити як необґрунтованому.

Керуючись ст.ст. 307 ч.2 п.2, 312 ч.1 п.2, 314 ч.1 п.6, 315, 317, 319, 324 ч.1 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2. Ухвалу Іршавського районного суду від 18 квітня 2014 р. скасувати.

3. У задоволенні подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Іршавського районного управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України відмовити.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді: