Ухвала суду № 40377547, 28.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2014 року м. Київ К/9991/646/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Бухтіярової І.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011

у справі № 2а-18663/10/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Київспецтранс"

до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Київспецтранс" звернулось до Окружного адміністративного суду м,. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському про скасування податкового повідомлення - рішення №0004101501/0/3426 від 17.11.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності сплати збору на забруднення навколишнього природного середовища, під час проведення якої встановлена несвоєчасна сплата зазначеного збору та складено акт №1902/1501/02772037/218 від 05.10.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0004101501/0/3426 від 17.11.2010, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за затримку на 650 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми зобов'язання зі сплати збору на забруднення навколишнього природного середовища розмірі 50% від 2930555,8 грн., а саме - 1465277 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

В акті перевірки відповідачем зазначено, що за даними власного обліку сплати платниками податків та зборів, який формується в календарної черговості, без врахування призначення платежів, які сплачувались позивачем.

Судами попередніх інстанцій встановлено встановлено факт подання позивачем відповідних розрахунків збору за забруднення навколишнього середовища, що не заперечується відповідачем, та сплати позивачем збору за забруднення навколишнього середовища, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України N 2181-III податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Пунктом 1.3 статті 1 Закону N 2181-III визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що кошти які надходили до бюджету, у відповідності до вимог п. 7.7 ст. 7 Закону N 2181-III, спрямовувалися в погашення податкового боргу, який виник раніше, оскільки п. 7.7 ст. 7 Закону N 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів.

З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом N 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено пп. 7.1.1 п. 7.1 статті 7 Закону N 2181-III джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Платіжні доручення про сплату узгодженої суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за періоди, відповідно до поданих розрахунків, були заповнені за відповідною формою належним чином, одержані банком і прийняті ним до виконання, що підтверджується штампами банку проставленими на платіжних дорученнях які досліджено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 у справі № 2а-18663/10/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 у справі № 2а-18663/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович І.О. Бухтіярова