Ухвала суду № 40377546, 28.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2014 року м. Київ К/9991/85393/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Бухтіярової І.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011

у справі № 2а/1670/4997/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс"

до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської

області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Транс-Сервіс" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000041502/0 від 27.01.2011, № 0000081502 від 28.03.2011, № 0000241502 від 12.07.2011.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення по податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.10.2010 по 31.11.2010 та складено акт №2/15-30080834 від 14.01.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення №0000041502/0 від 27.01.2011, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 65499, 39 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 32749, 69 грн.; №0000051502/0 від 27.01.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 88286 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 20362, 35 грн.; №0000061502/0 від 27.01.2011, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 70301, 84 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 35150, 92 грн.

В порядку адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000081502 від 28.03.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 88286 грн. та 0000241502 від 12.07.2011, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 70301, 84 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено суму, що заявлено до відшкодування у податковій декларації за листопад 2010 року в розмірі 88286 грн., та занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 65499, 39 грн.;

п. 3.1 ст. 3, пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6, Закону України „Про податок на додану вартість", завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.10.2010 по 31.10.2010 на суму 70301, 84 грн., у зв'язку із не належним заповненням первинних бухгалтерських документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивачем надавалось транспортні послуги, що підтверджується договорами про міжнародні транспортні перевезення.

Фактичне здійснення господарських операцій з поставки транспортних послуг при здійсненні міжнародних перевезень у жовтні-листопаді 2010 року підтверджується рахунками-фактури, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR).

Згідно статті 4 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, яку ратифікувала Україна згідно Закону України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 № 57-V, договір перевезення встановлюється накладною, яка складається у трьох примірниках, перший примірник для відправника, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 вказаної Конвенції містить застереження відносно того, що перевірка правильності та повноти документів (в тому числі і CMR) не належить до обов'язків перевізника.

Судами попередніх інстанцій досліджено міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) в яких наявна відмітка митниці та штамп за підписом підприємства одержувача товару, що доводить реальність здійснення господарської операції, а самі по собі недоліки в товарно-транспортних накладних не робить їх недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість" при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що відповідачем не спростовано реальність здійснення господарських операцій позивача за договорами про міжнародні транспортні перевезення позивачем у жовтні-листопаді 2010 року.

Стосовно неправомірного включення до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року суми податку на додану вартість 106224, 69 грн. по податковій накладній № 150 від 28.10.2010 ґрунтується на системі співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, відповідно до якої, індивідуальний податковий номер 301765026570 має платник з назвою ТОВ „Вольво Україна".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 36345124 від 22.04.2002 назва платника, що має індивідуальний податковий номер - 301765026570 зазначена як „Вольво Україна" ТОВ з іноземними інвестиціями.

Недотримання продавцем вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" при складанні податкової накладної є підставою для позбавлення покупця права на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної, а не окремий її недолік, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договорів міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом та на підставі заявок на перевезення вантажу, що надійшли від контрагентів ТОВ „Транс-сервіс" у жовтні - листопаді 2010 року надавалися послуги з міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Позивачем на виконання заявок, на підставі відповідних наказів, у відрядження направлялись водії, що були працівниками ТОВ „Транс - сервіс", що підтверджується належним чином завірені копії CMR, податкових накладних.

Витрати, понесені працівниками ТОВ „Транс-сервіс" у відрядженні, підтверджуються копіями фіскальних чеків, квитанцій банків, податкових накладних, рахунків.

Крім того, судами встановлено факт перебування у трудових відносинах з позивачем водіїв, які направлялися у відрядження, що підтверджується копіями трудових книжок.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі № 2а/1670/4997/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі № 2а/1670/4997/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович І.О. Бухтіярова