Ухвала суду № 40364850, 03.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3549/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова О.В. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

03 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Петрика І.Й.,

Собківа Я.М.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фавор" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 08.11.2013 №0001842203 в частині визначення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 509 520,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, вислухавши пояснення представника позивача, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Відповідно ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, відповідно до положень ч. 1ст. 195 КАС України, не переглядає постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 08.11.2013 №0001842203 в частині щодо порушень позивачем приписів податкового законодавства по взаємовідносинам з постачальником - відокремленого підрозділу національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція», оскільки, зі змісту апеляційної скарги, в цій частині постанова суду першої інстанції відповідачем в апеляційному порядку не оскаржується.

Згідно ч. 2 статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням - рішенням в оскаржуваній частині, оскільки по справі встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 362 665,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 25.10.2013 №260/26-57-22-03-07/21505980 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.11.2013 №0001842203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 543 997,50 грн., у тому числі: 362 665,00 грн. - основний платіж, 181 332, 50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Під час судового розгляду справи Окружним адміністративним судом м. Києва, в судовому засіданні 03.04.2014, позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.11.2013 №0001842203 в частині 509 520,00 грн., оскільки сума в розмірі 34 477,50 грн. (сформований податковий кредит по взаємовідносинам з публічним акціонерним товариством «Київенерго» на суму 23 858,66 грн. та штрафні санкції на суму 10 618,84 грн.) товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» визнано та сплачено.

Даючи правову оцінку обставинам справи в частині донарахування податкового зобов'язання по господарських операціях з ТОВ «Компанія Скат», колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В той же час, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим п. документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність (ч.2 ст.3). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч.1 ст.9) та які повинні містити обов'язкові реквізити первинних документів, визначені у ч.2 ст.9.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції вірно встановлено з акту перевірки, що висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Скат» за договором від 01.09.2012 №3.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Скат» (перевізник) укладено договір перевезення вантажів від 01.09.2012 №3 усл., відповідно до якого перевізник бере на себе зобов'язання щодо надання послуг перевезення вантажів наданих замовником.

Згідно розділу 1 названого договору умови перевезення, вартість послуг та інші деталі умов конкретного перевезення визначається окремим додатком до цього договору і є його невід'ємною частиною. Виконання перевезень вантажів підтверджується актом виконаних робіт, підписаним представниками обох сторін.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору перевезення вантажів від 01.09.2012 №3 усл.; актів здачі-прийняття робіт за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; маршрутних накладних за відповідні періоди, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, до суду апеляційної інстанції позивачем надано докази про подальшу реалізацію ТОВ «Фірма «Фавор» отриманих послуг з транспортування (доставки молочної продукції), а саме: договори, укладені з районними управліннями освіти, акти щомісячних звірок за договорами між ТОВ «Фірма «Фавор» та Управлінням освіти, реєстри накладних за місяць по окремим районам, товарні накладні, виписки з банківського рахунку позивача, які містяться в матеріалах справи.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Скат» вказано на акти державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 19.12.2012 №5563/22-4/35264344, від 25.03.2013 №278/22.10/35264344, від 01.04.2013 №295/22.4/35264344, якими встановлено відсутність реальної можливості поставок послуг (вантажного перевезення) іншими підприємствами товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Скат».

Судом першої інстанції вірно звернуто увагу суду і на те, що в акті державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 25.10.2013 №260/26-57-22-03-07/21505980 відсутній аналіз господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Скат», а висновки акту перевірки в цій частині зроблено на припущеннях, без аналізу руху активів в процесі здійснення господарських операцій, без наявності доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.

При цьому, колегія суддів зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, тощо не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі порушення контрагентами по ланцюгу постачання послуг чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме для таких платників податків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ «Фірма «Фавор» надано вагомі доказів на підтвердження свої вимог, а відповідачем не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в оскаржуваній частині..

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 08.09.2014 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: І.Й. Петрик

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.