Постанова № 40352, 06.07.2006, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“06” липня 2006 р. Справа № 02/2683а

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д.,

із секретарем судового засідання Давиденко В.Г., за участю представників:

позивача: Слуцька Н.Ю.–за дорученням, відповідача: Халявко І.В. –за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу

за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до приватного підприємства “Поллакс”

про стягнення 2 975 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено вимогу про стягнення 2 975 грн. штрафних санкцій за незайняте інвалідом у відповідача в 2005 році 1 робоче місце, з мотивів порушення відповідачем вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала у заявленій сумі, заперечила проти доводів відповідача у його Запереченні від 15.06.2006р., оскільки, на думку позивача, відповідач не створив належним чином робоче місце для працевлаштування інвалідів, тобто не виконав встановлений Законом норматив.

Відповідач у Запереченні від 15.06.2006р. на адміністративний позов заперечив проти позову з мотивів відсутності підстав для стягнення із відповідача штрафу, оскільки відповідач створив одне робоче місце відповідно до нормативу і звертався до центру зайнятості та до позивача щодо направлення відповідачу інваліда для роботи, але вказані органи відповідачу не направляли інвалідів для працевлаштування.

Представник відповідача у судовому засіданні, заперечуючи проти позову, посилалася на доводи і міркування, викладені у Запереченні на адміністративний позов, та пояснила, що центру зайнятості направлялися звіти про вільні вакансії для працевлаштування інвалідів, тому відповідач стверджує, що у даній ситуації відсутня вина відповідача, оскільки відповідач створив необхідне робоче місце для інваліда і повідомив про це державним органам, які повинні займатися працевлаштуванням інвалідів.

Оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у редакції від 5 липня 2001 року (далі - Закон) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в 2005 році встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, якщо інше не передбачено законом. Тобто норматив встановлено Законом і не потребується встановлення його для кожного підприємства та доведення.

За Законом підприємства (об’єднання), установи, організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, не пізніше 15 квітня наступного року, штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), у відповідній установі, організації.

Отже, у разі невиконання підприємством в 2005 році встановленого законом нормативу, воно зобов’язане сплатити штрафні санкції не пізніше 15 квітня 2006 року.

Як вбачається із Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, підписаного посадовими особами відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2005 році у відповідача складала 8 осіб. Відповідно до припису статті 19 Закону для відповідача норматив на 2005 рік складав одне робоче місце для працевлаштування інвалідів.

Із вказаного звіту відповідача вбачається, що у нього в 2005 році інваліди не працювали. І це підтверджується відповідачем у своєму поясненні. Отже встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем у 2005 році не був виконаний, тому суд вважає, що відповідач зобов’язаний сплатити штрафні санкції.

Суд вважає недоведеними твердження відповідача про відсутність його вини в тому, що він не виконав встановлений законом норматив, виходячи із наступного.

Дійсно, відповідно до статті 18 Закону в редакції, яка діяла в 2005 році, працевлаштування інвалідів повинно було здійснюватися органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі –органи працевлаштування інвалідів). Як вбачається із тексту абзацу 3 статті 18 Закону, підприємства зобов’язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Пунктами 5, 10 Положення встановлено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, і працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до пунктів 11, 12, 14 Положення місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати, державна служба зайнятості –веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК, підприємства –створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідач зазначав у звітах форми № 3-ПН та в листах на адресу Черкаського міського центру зайнятості і позивача про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Однак, із листа Черкаського міського центру зайнятості від 15.02.2006р. вбачається, що центром зайнятості направлялися відповідачу п’ять осіб з обмеженими фізичними можливостями для працевлаштування на підприємство “Поллакс”, які не були працевлаштовані, так як не відповідали заявленим вимогам.

Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не ставить вимогу до підприємств про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та про сплату штрафних санкцій у разі їх не створення у залежність від фінансових, виробничих чи інших можливостей підприємств - Закон зобов’язує підприємства створити робочі місця для працевлаштування інвалідів і забезпечити, щоб на створених робочих місцях працювали інваліди. У разі невиконання цієї вимоги суду Закон зобов’язує підприємства сплатити штрафні санкції. Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не вжив всіх заходів щодо створення робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році, як того вимагає закон.

Такий висновок суду ґрунтується на практиці Верховного Суду України (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 8 лютого 2005 року).

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідач не довів і належними доказами не підтвердив, що ним було вжито у 2005 році всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” і забезпечення встановлено Законом нормативу створення робочого місця для працевлаштування інваліда, тому суд приходить до висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення із відповідача штрафу за нестворення для працевлаштування інвалідів одного робочого місця.

Як вбачається із даних звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2005 рік і не заперечується відповідачем, середня річна заробітна плата в 2005 році у відповідача складала 5 950 грн. Таким чином, відповідач повинен сплатити штрафні санкції в сумі 2 975 грн. Відповідно до припису статті 20 Закону.

На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягають стягненню до Державного бюджету 29 грн. 75 коп. судового збору.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160 –163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із приватного підприємства “Поллакс” (18000, м. Черкаси, вул. Берегова, 4, ідентифікаційний код 30007165):

а) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Черкаси, проспект Хіміків, 50) штрафні санкції в сумі 2 975 грн.;

б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31110095600002, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію –29 грн. 75 коп. судового збору.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня проголошення постанови, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя А.Д. Пащенко