Ухвала суду № 40346266, 03.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"03" грудня 2013 р. справа № 811/1762/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Шелеповій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Світловодської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 р. у справі № 811/1762/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Авто"

до Світловодської об`єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000481500, №0000501500 від 21 травня 2013 року, прийнятих відповідачем.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено в повному обсязі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат та сформував податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, а відтак - дії позивача щодо формування валових витрат та податкового кредиту є правомірними. Належним чином підтверджується реальний характер господарських операцій ТОВ "Велес-Авто" та ТОВ "Айкарб", а тому правомірно формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи. Просить скасувати постанову суду та відмовити у задоволенні позову.

Повідомлений належним чином про місце, дату і час судового засідання, представник відповідача не з'явився до суду, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції

норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 22 по 24 березня 2013 року посадовими особами Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби була проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Авто" з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ "Айкарб" за березень 2011 року.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт документальної позапланової виїзної перевірки від 30 квітня 2013 року № 260/2200/36983753, згідно якого контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем: пунктів 198.1, 198.3, статті 198 Податкового кодексу України № 2755-ІV від 02.12.2010 року в частині завищення податкового кредиту за березень 2011 року в сумі 69379 грн. та пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, пп.139.1.9 п.139.1 статті 139 Податкового кодексу України стосовно заниження позивачем податку на прибуток за І квартал 2011 року в сумі 86 724,00 грн. (Т.1, а.с.16-29)

На підставі висновків вказаного Акта перевірки податковим органом було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2013 року:

- № 0000481500, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 104069,00 грн (із них за основним платежем - 69379,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 34690,00 грн.);

- №0000501500, за яким ТОВ "Велес-Авто" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 130086,00 грн. (із них за основним платежем - 86724,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 43362,00 грн.) (Т.1, а.с.9,11).

Як вбачається матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення базуються на висновках акту перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту в результаті безпідставного формування таких витрат та кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Айкарб", які, на думку податкового органу, не мали реального характеру та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій справі, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідною умовою правомірності формування податкового кредиту та валових витрат є фактичне здійснення господарської операції платником податків. У свою чергу, фактичне здійснення господарської операції платником податків посвідчується, зокрема, належно оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Виходячи з викладеного, суд дослідив правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ "Айкарб" у розрізі фактичного здійснення відповідних господарських операцій, та встановив, що 01 лютого 2011 року між ТОВ "Айкарб" (експедитор) та ТОВ "Велес-Авто" (клієнт) укладено договір транспортного експедирування №10211, згідно умов якого експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта виконати послуги, пов'язані з супроводженням вантажу клієнта, а саме: оформлення одержання вантажу, що прибуває, його приймання за кількістю; додаткові послуги: перевірка кількості і стану вантажу під час його перевезення, навантаження та розвантаження вантажу, сплата зборів та витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення (Т.1 а.с.53-55).

Слід зазначити, що згідно ліцензії Серії АВ №537004 Головавтотрансінспекції, видом господарської діяльності ТОВ "Велес-Авто" є надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених законом України "Про автомобільний транспорт"; дозволений вид робіт - внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобіліями, причепами та напівпричепами; строк дії ліцензії - необмежений (Т.1, а.с.50).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Айкарб" надавало позивачеві експедиторські послуги під час перевезення ним вантажу (жмиха соняшникового, соняшника та муки м'ясокісткової) на замовлення ряду інших контрагентів. Факт надання послуг експедиторських послуг ТОВ "Айкарб" протягом березня 2011 року позивачеві ТОВ "Велес-Авто" підтверджує наявними у матеріалах справи податковими накладними (Т.1, а.с. 62, 65, 68), а також відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т1, а.с.61, 64, 67).

Судом встановлено також, що розрахунок ТОВ "Велес-Авто" за надані експедиторські послуги здійснювало у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента - ТОВ "Айкарб", про що свідчить виписка з банківського рахунку позивача (Т.1,а.с.56-59).

Заявник апеляційної скарги наголошує на тому, що ТОВ «Айкарб» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, зокрема позивачу в справі, який є вигодонабувачем. Таких висновків відповідач дійшов на підставі акту перевірки ТОВ «Айкарб» Кіровоградської ОДПІ № 731/1520/37383643 від 09.10.2012 року.

Проте, слід звернути увагу на наступне.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ «Айкарб» перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Порушення контрагентом правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Світловодської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 р. у справі № 811/1762/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун