Ухвала суду № 40345387, 04.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/7141/13-ц Головуючий у І інстанції Оладько С.І.Провадження № 22-ц/780/4891/14 Доповідач у 2 інстанції СліпченкоКатегорія 26 04.09.2014

УХВАЛА

Іменем України

04 вересня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.

суддів: Іванової І.В., Гуля В.В.,

при секретарі: Химинець Н.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 жовтня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № Т-23/05-008 від 14 травня 2003 року у розмірі 13500 грн., посилаючись на порушення умов кредитного договору з боку відповідача.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 жовтня 2013 року в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач в своїй апеляційній скарзі просив його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Т-23/05-008 у розмірі 29783,10 грн. на користь ПАТ «УкрСиббанк».

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2014 року рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Такі висновки місцевого суду відповідає вимогам закону з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що 14 травня 2003 року між сторонами укладений договір про надання кредиту, позивач звернувся до суду із даним позовом зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Вказані висновки відповідають обставинам справи і узгоджуються із вимогами закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 травня 2003 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Т-23/05-008, відповідно до умов якого останньому був наданий кредит в сумі 13 500 грн строком з 14 травня 2003 року до 14 травня 2005 року та строком погашення, зазначеним в графіку погашення кредиту з виплатою 25% процентів річних на придбання меблів (а.с. 5-6).

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач звернувся до суду із заявою у вигляді заперечень, зі змісту яких вбачається, що він просить до вказаних правовідносин застосувати наслідки пропуску строку позовної давності (а.с.75, 76).

В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач посилається на те, що строк дії договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення суми кредиту, відсотків та комісійної винагороди по ньому, відповідачем кредитний договір не виконано, що відповідно до п. 7.5 Кредитного договору свідчить про його чинність, тому задоволення судом першої інстанції клопотання відповідача про застосування позовної давності не ґрунтується на вимогах закону та умовах кредитного договору №Т-23/05-008 від 14 травня 2003 року укладеного між сторонами по справі.

З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не може погодитись виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законодавства встановлена спеціальна позовна давність. Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не скільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи кредитний договір № Т-23/05-008, був укладений на строк з 14 травня 2003 року до 14 травня 2005 року. З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 14 травня 2003 року (а/с 10) вбачається, що станом на 26.02.2007 року залишок заборгованості за кредитом становив 6105,40 грн.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачу достовірно було відомо про порушення його прав починаючи з цієї дати, тому, звернувшись до суду за захистом своїх прав у вересні 2013 року, банк пропустив встановлений цивільним законодавством загальний строк позовної давності, про що було заявлено відповідачем.

Отже докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: