Рішення № 40343665, 20.08.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №587/114/13- ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Дашутін І. В.Номер провадження 22-ц/788/1416/14 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Лузан Л. В. , Маслова В. О.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 17 червня 2014 року

у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

16 квітня 2010 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з них в солідарному порядку достроково заборгованість за кредитним договором № Мс-044-07-МФ від 04 липня 2007 року станом на 15 квітня 2010 року в розмірі 2 148 817 грн. 16 коп., з яких: 1 600 281 грн. 22 коп. - строкову заборгованість за кредитом; 120 854 грн. 43 коп. - прострочену заборгованість за кредитом; 33 555 грн. 44 коп. - прострочену заборгованість за відсотками; 58 491 грн.18 коп. - строкову заборгованість за відсотками; 335 634 грн. 89 коп. - пеню за прострочення погашення кредиту та відсотків.

Банк мотивував позов тим, що між ним та ОСОБА_3 04 липня 2007 року був укладений кредитний договір № Мс-044-07-МФ, згідно п. 2.1 якого передбачене надання відповідачці кредиту окремими частинами - траншами відповідно до додаткових угод до цього договору, що укладається між сторонами з лімітом максимальної заборгованості 252900 доларів США. П. 2.5 кредитного договору передбачає остаточний строк повернення кредиту 4 липня 2017 року. П.3.1. договору передбачає сплату відсотків за наступними процентними ставками:

- за кредитом у національній валюті України - гривні - 18,5 % річних за користування кредитними коштами в період: із дня видачі до остаточного строку повернення кредитних коштів, зазначеного в п.2.5 Договору;

- за кредитом у доларах США - 14 % річних за користування кредитними коштами в період: із дня видачі до остаточного строку повернення кредитних коштів, зазначеного в п.2.5 Договору;

- за кредитом у ЄВРО - 13 % річних за користування кредитними коштами в період: із дня видачі до остаточного строку повернення кредитних коштів, зазначеного в п.2.5 Договору;

у випадку порушення відповідачем строків погашення кредитних коштів, зазначених у Графіку погашення кредиту відповідно до додаткової угоди до Договору:

- за кредитом у національній валюті України - гривні - 28,5% річних від суми невиконаного вчасно зобов'язання за кредитом згідно із вказаним графіком, за період часу: із моменту непогашення суми кредитних коштів (частини кредитних коштів) до дня фактичного погашення цієї позичкової (основної) заборгованості, але не більше строку повернення кредитних коштів, встановленого п.2.5 Договору;

- за кредитом у доларах США - 24 % річних від суми невиконаного вчасно зобов'язання за кредитом згідно із вказаним графіком, за період часу: із моменту непогашення суми кредитних коштів (частини кредитних коштів) до дня фактичного погашення цієї позичкової (основної) заборгованості, але не більше строку повернення кредитних коштів, встановленого п.2.5 Договору;

- за кредитом у ЄВРО - 23 % річних від суми невиконаного вчасно зобов'язання за кредитом згідно із вказаним графіком, за період часу: із моменту непогашення суми кредитних коштів (частини кредитних коштів) до дня фактичного погашення цієї позичкової (основної) заборгованості, але не більше строку повернення кредитних коштів, встановленого п.2.5 Договору.

На підставі Додаткової угоди № 1 від 4 липня 2007 року до кредитного договору банк надав відповідачці транш кредитних коштів в сумі 100 000 доларів США. За Додатковою угодою № 2 від 02 серпня 2007 року їй було надано кредит в розмірі 70 000 доларів США . За Додатковою угодою №3 від 29 листопада 2007 року їй надані кредитні кошти у сумі 87 900 доларів США. До додаткових угод підписані графіки погашення кредиту.

П. 6.1 кредитного договору передбачає, що позичальник за прострочення повернення кредитних коштів або сплати процентів сплачує пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 5.2 кредитного договору забезпеченням зобов'язання за кредитним договором є поруки ОСОБА_5 та ОСОБА_4, з якими 04 липня 2007 року укладені договори поруки, відповідно, № Мс-044/4-07-П і № Мс-044/3-07-П. За умовами п. 2.1 договорів поруки в разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором кожен поручитель відповідає перед банком з позичальником як солідарні боржники.

ОСОБА_3 належним чином взятих на себе зобов'язань не виконувала. Відповідачам банком були надіслані повідомлення про дострокове повернення кредитних коштів, погашення заборгованості та пені, проте заборгованість не погашена.

30 серпня 2013 року, уточнивши остаточно позовні вимоги та посилаючись на невиконання позичальником ОСОБА_3 та поручителями ОСОБА_4 і ОСОБА_5 умов укладених з банком кредитного договору від 04 липня 2007 року, договорів поруки від 04 липня 2007 року та додаткових угод до них від 04 липня, 02 серпня і 29 листопада 2007 року, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку достроково всю заборгованість за кредитом станом на 30 серпня 2013 року за трьома траншами, з яких:

за першим траншем: заборгованість за кредитом - 83074,05 доларів США, проценти - 44076,47 доларів США, пеня - 5031429,94 гр.,

за другим траншем: заборгованість за кредитом - 56513,26 доларів США, проценти - 30272,27 доларів США, пеня - 3288657,38 гр.,

за третім траншем: заборгованість за кредитом - 75844,1 доларів США, проценти - 41569,34 доларів США, пеня - 4678949,93 гр., а також судові витрати у справі (а. с. 3-6, 56-60, 178-190, т. 1, а. с. 42-49, т. 2, а.. с. 232-247, т.3).

Справа розглядалась судами неодноразово (а.с. 69-73, 81-89, 125-126, 153-161, 168-182, 224-226, т. 2).

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 17 червня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволені частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 4 368 585 грн. 10 коп.

Стягнуто в дольовому порядку з відповідачів на користь позивача 1 700 грн. судового збору - по 566 грн. 67 коп. з кожного та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - по 40 грн. з кожного.

Ухвалою Сумського районного суду від 15 липня 2014 року виправлені описки в рішенні від 17 червня 2014 року:

В мотивувальній частини рішення абзаци:

«- по кредиту - 215359,25 доларів США - 1721366 грн. 50 коп. (215 359,25 х 7,993 (офіційний курс НБУ на 30.08.2014) = 1 721 366,5);

- по процентах - 115 832,87 доларів США - 925 852 грн. 13 коп. (115832,87 х 7,993 (офіційний курс НБУ на 30.08.2014) = 925852,13)»

викладені в наступній редакції:

«- по кредиту - 215 359,25 доларів США - 1 721 366 грн. 50 коп. (215 359,25 х 7,993 (офіційний курс НБУ на 30.08.2013) = 1 721 366,5);

- по процентах - 115 832,87 доларів США - 925 852 грн. 13 коп. (115 832,87 х 7,993 (офіційний курс НБУ на 30.08.2013) = 925 852,13).

В мотивувальній частини рішення абзац:

«Так як сума пені в даному випадку перевищує сам розмір заборгованості, суд вважає, що з відповідачів справедливо буде присудити до стягнення суму пені в розмірі рівному заборгованості по кредиту (1 721 366 грн. 50 коп. станом на 30.08.2014), тобто пеню необхідно стягнути в сумі 1 721 366 грн. 50 коп.»

викладено в наступній редакції:

«Так як сума пені в даному випадку перевищує сам розмір заборгованості, суд вважає, що з відповідачів справедливо буде присудити до стягнення суму пені в розмірі рівному заборгованості по кредиту (1 721 366 грн. 50 коп. станом на 30.08.2013), тобто пеню необхідно стягнути в сумі 1 721 366 грн. 50 коп.».

Виключений з мотивувальної частини рішення абзац:

«Виходячи з вищевказаного розрахунку розміру пені, з відповідача на користь Банку підлягає стягненню заборгованість по кредитному договору у розмірі 43 673 гривні 4 копійки: 26 638,17 грн. (відсотки за користування кредитними коштами) + 1 517,76 грн. (комісія за користування кредитом) + 15 517,11 грн. (пеня) = 43 673,04 грн.» (а.с. 208, 239, т. 4).

Додатковим рішенням суду від 15 липня 2014 року стягнуто на користь банку додатково в дольовому порядку з відповідачів 10009,6 гр. витрат за проведення судової експертизи - по 3336,54 гр. з кожного (а.с. 209-211, 233-236, 238, т. 4).

В апеляційній скарзі на рішення суду ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, стягнувши з відповідачів у солідарному порядку 12 989 861 грн. 71 коп. заборгованості по пені, а в частині задоволення позову про стягнення боргу рішення змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 331 192, 25 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками (з них сума заборгованості за кредитом - 215 359 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 115 832,87 доларів США)», зазначивши еквівалент суми, що стягується, в національній валюті України за курсом НБУ станом на дату ухвалення судового рішення апеляційним судом.

Банк не погоджується з рішенням суду в частині стягнення кредитної заборгованості та процентів в грошовій одиниці України - гривні, а не у доларах США, у частині дати визначення курсу іноземної валюти, розміру стягнутої пені. Вважає, що, безпідставно змінивши валюту зобов'язання при задоволенні позову, суд першої інстанції порушив умови кредитного договору, зокрема п. 2.5, а також ст. 526 ЦК України та ст.11 ЦПК України, не врахував роз'яснення, які містяться в п.12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», та абзацу 3 пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі». Зазначає, що суд безпідставно зменшив розмір пені та помилково застосував ч.3 ст.551 ЦК України (а.с.212-215, т. 4).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову банку відмовити у повному обсязі.

Зокрема, не погоджується з тим, що суд першої інстанції не застосував позовну давність у один рік щодо стягнення неустойки (пені), розмір якої - 1% від простроченої суми за кожен день прострочення - суперечить чинному законодавству, та не застосував ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд необґрунтовано відхилив її клопотання про проведення повторної експертизи та не врахував, що при проведенні експертизи експерт безпідставно брав за первинні документи розрахунки заборгованості, складені банком, не врахував відповіді експерта у висновку експертизи про неможливість визначення, чи відповідає метод нарахування банком відсотків за спірним кредитним договором вимогам Положення про кредитування ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та про те, що експерту не видається за можливе визначити суму боргу, оскільки банк надав не всі виписки (первинні документи) і ухилився від надання суду та експерту необхідної і достовірної інформації. Розмір заявленої банком та стягнутої судом заборгованості за кредитним договором не відповідає дійсній сумі її боргу, а розмір пені значно перевищує розмір основної суми заборгованості. Зміст правочину суперечить вимогам цивільного законодавства (а. с. 218-230, т.4).

Відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в засідання апеляційного суду не з'явились, сповіщені про час і місце розгляду справи за адресою їх місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України (а. с. 297, 298, т. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представників, представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які підтримують кожен свої апеляційні скарги з мотивів, у них викладених, та заперечують проти задоволення скарги іншої сторони, вивчивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід відхилити, а апеляційна скарга ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягає частковому задоволенню і рішення суду - зміні, виходячи з наступного.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів, що відповідачі належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та договорами поруки і додатковими угодами до них не виконували. Зменшуючи розмір пені, суд застосував положення ч.3 ст.551 ЦК України та врахував, що сума пені значно перевищує розмір основної заборгованості. При цьому суд стягнув суму кредитної заборгованості у гривнях за курсом валют, що діяв на час уточнення банком позовних вимог 30 серпня 2013 року, з трьох відповідачів у солідарному порядку.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем ОСОБА_3 та Банком «Фінанси та кредит» ТОВ, правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (а. с. 7-9, т. 1) 04 липня 2007 року був укладений кредитний договір № Мс-044-07-МФ, за умовами якого банк зобов'язався окремими частинами (траншами), відповідно до додаткових угод до цього договору, що укладаються між сторонами на умовах, визначених цим договором, надати позичальнику строком до 04 липня 2017 року на споживчі цілі кошти у межах поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 252 900 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами процентів згідно з підпунктом 3.1 цього договору (п. п. 2.1, 2.5, 4.1 кредитного договору).

Згідно п.3.1 кредитного договору передбачена сплата відсотків за наступними процентними ставками:

- за кредитом у національній валюті України - гривні - 18,5 % річних за користування кредитними коштами в період: із дня видачі до остаточного строку повернення кредитних коштів, зазначеного в п.2.5 Договору;

- за кредитом у доларах США - 14 % річних за користування кредитними коштами в період: із дня видачі до остаточного строку повернення кредитних коштів, зазначеного в п.2.5 Договору;

- за кредитом у ЄВРО - 13 % річних за користування кредитними коштами в період: із дня видачі до остаточного строку повернення кредитних коштів, зазначеного в п.2.5 Договору;

у випадку порушення відповідачем строків погашення кредитних коштів, зазначених у Графіку погашення кредиту відповідно до додаткової угоди до Договору:

- за кредитом у національній валюті України - гривні - 28,5% річних від суми невиконаного вчасно зобов'язання за кредитом згідно із вказаним графіком, за період часу: із моменту непогашення суми кредитних коштів (частини кредитних коштів) до дня фактичного погашення цієї позичкової (основної) заборгованості, але не більше строку повернення кредитних коштів, встановленого п.2.5 Договору;

- за кредитом у доларах США - 24 % річних від суми невиконаного вчасно зобов'язання за кредитом згідно із вказаним графіком, за період часу: із моменту непогашення суми кредитних коштів (частини кредитних коштів) до дня фактичного погашення цієї позичкової (основної) заборгованості, але не більше строку повернення кредитних коштів, встановленого п.2.5 Договору;

- за кредитом у ЄВРО - 23 % річних від суми невиконаного вчасно зобов'язання за кредитом згідно із вказаним графіком, за період часу: із моменту непогашення суми кредитних коштів (частини кредитних коштів) до дня фактичного погашення цієї позичкової (основної) заборгованості, але не більше строку повернення кредитних коштів, встановленого п.2.5 Договору.

На підставі додаткової угоди № 1 від 4 липня 2007 року до кредитного договору банк надав відповідачці транш кредитних коштів в сумі 100 000 доларів США, за додатковою угодою № 2 від 02 серпня 2007 року їй було надано кредит в розмірі 70 000 доларів США, за додатковою угодою №3 від 29 листопада 2007 року їй надані кредитні кошти у сумі 87 900 доларів США, а також підписані до кожної додаткової угоди графіки погашення кредиту (а. с. 21-30, т.1).

Згідно п. п. 3.4, 3.6 кредитного договору, позичальник у складі щомісячного платежу сплачує проценти за користування кредитними ресурсами в розмірах та в строк, зазначених у графіку погашення кредиту відповідно до додаткової угоди до цього договору, а у випадку порушення строків сплати цих процентів, банк має право вимагати дострокового повернення отриманих позичальником коштів у рамках кредитної лінії, а позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти та сплатити усі проценти протягом трьох днів з моменту одержання вимог банку.

Пунктом 5 кредитного договору передбачені умови забезпечення виконання зобов'язань позичальником, однією з яких є, згідно п. 5.1, іпотека земельно-майнового комплексу, розташованого за адресою вул. Лугова,10 у с.Косівщина Сумського району, загальну вартість якого визначено у 316 129 доларів США.

Відповідно до п. 5.2 кредитного договору забезпеченням зобов'язання за кредитним договором є також порука ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Підпункти «б», «в» п. 6.1 кредитного договору передбачають право банку вимагати дострокового повернення виданих коштів та сплати процентів за весь період, якщо позичальник порушив умови кредитного договору, зокрема, не сплатив або прострочив сплату процентів за користування кредитними коштами; на вимогу банку не сплатив передбачену неустойку (пеню).

Пунктом 7 договору передбачена відповідальність позичальника за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів у вигляді пені з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення (а.с.12- 20, т.1).

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 4 липня 2007 року були укладені іпотечні договори № Мс-044/1-07-З та № Мс-044/2-07-З, які зареєстровані в реєстрі, відповідно, за №3138 і № 3140.

Згідно умов іпотечного договору від 04 липня 2007 року № 3138 позивачу в іпотеку переданий житловий будинок по вул. Лугова, №10 в с. Косівщина Сумського району Сумської області, площею 372,5 кв. метрів, а за іпотечним договором № 3140 від 04 липня 2007 року в іпотеку передана земельна ділянка площею 0,0326 га за вказаною адресою.

На забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором і за додатковими угодами до нього, між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 04 липня 2007 року були укладені договори поруки, відповідно № Мс-044/3-07-ІІ і № Мс-044/4-07-ІІ, а також, відповідно з кожним, додаткові угоди до цих договорів поруки.

Відповідно до п. 2.1 договорів поруки кожен з поручителів зобов'язався в разі не виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором відповідати перед кредитором як солідарний з позичальником боржник у повному обсязі (а. с. 31-38, т.1).

В зв'язку з порушенням умов кредитного договору банк нарахував позичальнику станом на 27 січня 2010 року прострочену заборгованість по кредиту у розмірі 14658,27 доларів США, по відсотках - 4878,87 доларів США, 222327 грн. 15 коп. пені. 28 січня 2010 року банк надіслав позичальнику та поручителям претензії/вимоги про повне дострокове повернення кредитних коштів, погашення заборгованості та пені у загальній сумі 2 041 472 грн. 28 коп. (т.1, а.с.47-55).

З матеріалів справи вбачається, що після цього ОСОБА_3 окремими платежами сплатила банку 3800 доларів США, проте заборгованість повністю не погашена (т. 2, а.с.105-108).

Станом на 18 квітня 2012 року банк нарахував відповідачам загальну суму заборгованості за кредитним договором в сумі 290 243,69 доларів США, з яких 217 221,16 доларів США - тіло кредиту, 73 022,58 доларів США - відсотки, 4 913 819 грн. 58 коп. - пеня (т. 2, а. с. 44-49).

Підвищені відсотки за порушення строків погашення кредитних коштів (24% в доларах США), які передбачені підпунктом «б» п. 3.1 кредитного договору, банк не нараховував.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 29 квітня 2011 року на підставі заяви ОСОБА_3 була залишена без розгляду її позовна заява до банку про визнання кредитного договору удаваним, до розгляду якої зупинялось провадження в даній справі (а.с. 42-153, 155, 174, 176, т.1).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 серпня 2011 року було відмовлено в задоволенні повторного позову ОСОБА_3 до банку про визнання кредитного договору удаваним, до розгляду якого було знову зупинене провадження в даній справі (а.с.195-20-4, 226-229, 232, 235, 237-239, т.1).

Згідно висновку судової економічної експертизи від 30 квітня 2014 року № 142, заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором станом на 30 серпня 2013 року, що підтверджується документально, становить: по кредиту - 215 359,25 доларів США, в тому числі поточна заборгованість - 100 990,06 доларів США, прострочена заборгованість - 114 369,19 доларів США; про процентах - 115 832,87 доларів США; за пенею (з 16 квітня 2010 року) - 12 989 861,71 гр. (а.с.150-170, т.4).

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників), кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь кого з них окремо.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046, ч.1 ст. 1048 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором або законом.

Ч.1 ст. 1049, ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачають, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статі 1048 цього Кодексу.

Ст. 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на вказаний принцип диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів вважає спірною суму заборгованості за позовом банку в даній справі, заявлену банком при зверненні з остаточним позовом до суду 30 серпня 2013 року (а. с. 232-247, т.3).

Загальна сума заборгованості, нарахована банком в позові, складає 331349,49 доларів США гр. (а не 289 780, 15 доларів США, як помилково підрахував банк, не додавши до загальної суми, вказаної в прохальній частині позовної заяви, суму процентів за третім траншем), та 12 999 037 грн. 25 коп. пені (а. с. 233, т.3).

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач довів порушення його прав відповідачами внаслідок неналежного виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором, в зв'язку з чим у нього виникло право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту з відповідними нарахуваннями.

Оспорюючи нарахований банком розмір заборгованості, з яким суд першої інстанції погодився частково, поклавши в основу рішення висновок судової економічної експертизи, та не оспорюючи наявність самої заборгованості, відповідачі, всупереч вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, іншого її розміру не довели, своїх розрахунків її розміру, підтверджених належними доказами, не надали.

Доводи відповідача про те, що суд не врахував, що вона сплатила банку кошти в сумі 114 360 доларів США, а тому загальний залишок її боргу повинен становити 138 000 доларів США, не ґрунтуються на матеріалах справи і, насамперед, умовах кредитного договору, враховуючи, що кредит надано на суму 257 900 доларів США, а умовами договорів також передбачене нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами, а також пені у випадку прострочення платежів, факт якого з квітня 2010 року не заперечує і сама ОСОБА_3

Між тим, з розрахунків банку та висновку експертизи вбачається, що банком зараховано до сплати за кредитом 114670,19 доларів США, всього 141 платіж, тобто більшу суму, ніж підтверджена наданими відповідачем оригіналами платіжних документів.

У п. 8.1 кредитного договору врегульовано черговість зарахування внесених на його виконання коштів.

Вказаний пункт передбачає, що у випадку, якщо сплачених позичальником коштів банку недостатньо для погашення загальної суми заборгованості, що утворилася до цього моменту, то погашення заборгованості здійснюється в наступній черговості: у першу чергу погашаються проценти за користування кредитними коштами, а також комісійна винагорода, у другу чергу погашається основний борг за кредитом, а в третю чергу погашається неустойка (штраф, пеня).

У пунктах 3.4 договорів поруки, які підписані і позичальником (т.1, а.с.32, 36) також визначено, що якщо перерахована сума недостатня для повного покриття боргу, то у першу чергу погашаються прострочені проценти за користування кредитними коштами, у другу чергу - нараховані проценти за користування кредитними коштами, у третю чергу - основний борг по кредиту, у четверту чергу - неустойка, що узгоджується з положеннями ст. ст. 1048, 1054 ЦК України.

Невідповідності зарахування банком сплачених відповідачем коштів вказаним вимогам кредитного договору та договорів поруки, що порушувало б права відповідача, в справі не встановлено.

Посилання відповідачів на незастосування судом позовної давності до вимог про стягнення пені, також не відповідають обставинам справи, оскільки з наданих розрахунків (т. 2, а.с. 44-49) вбачається, що позивач, звернувшись з позовом в даній справі 16 квітня 2010 року, обрахував пеню у межах строків, визначених ч. 2 ст.258 ЦК України, що підтверджено і розрахунками, наведеними у висновку експертизи.

Доводи скарги відповідачів про те, що судовий експерт незаконно сама збирала докази для проведення судової економічної експертизи, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що експерт зверталась до суду з клопотанням про надання документів, необхідних для проведення експертизи, і при складенні висновку використовувались документи, надані судом, в тому числі витребувані від сторін (а.с.3-12, 17, т. 2, а.с. 2, т. 4). Доказів тому, що витребувані експертом докази не стосуються питання проведення експертизи в даній справі, чи експерт досліджувала та поклала в основу висновку докази, отримані в позасудовому порядку, відповідачі не надали.

Дії експерта узгоджуються з ст. 53 ЦПК України та п. 2.2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року у редакції наказу від 30 грудня 2004 року № 144/5 з послідуючими змінами та доповненнями .

Посилання відповідачів в скарзі на неврахування судом повідомлення експерта про неможливість надати висновок за поставленими судом питаннями, також є безпідставними, оскільки суд неодноразово призначав експертизу, в тому числі і з спірного за позовом питання щодо встановлення фактичної заборгованості відповідача за кредитним договором, витребував додаткові докази від сторін, запитувані експертом, зокрема, внутрішні документи банку, що стосуються його кредитної діяльності, відомості щодо особових рахунків позичальника.

З матеріалів справи вбачається, що в зв'язку з неодноразовим призначенням експертизи та клопотаннями експерта про надання додаткових матеріалів, експерту були надані також кредитна справа, заявки на отримання кредиту, витяги з протоколів засідання кредитного комітету, оцінка фінансового стану позичальника, копії заяв позичальника на переказ готівки, меморіальні ордери, витяги з книги реєстрації відкритих рахунків, витяги по особових рахунках позичальника, відкритих їй відповідно до умов кредитного договору (а.с. 55-58, 61, 66-67, 71-74, 79-132, 135, 138-154, 271-274, 276-277, т.3, а.с. 32, 42-44, 55-87, 95-132, 143-144, т.4)

Підстав не довіряти вказаним доказам та сумніватись у висновку експертизи у суду немає і доказів протилежному відповідачі не надали.

Посилань на те, що експерт не врахувала які-небудь документи, надані банком чи нею, скарга відповідача не містить. Доказів тому, що не враховані певні платежі, які вона сплатила, чи рознесені по видах платежів та окремих рахунках не у відповідності з умовами договорів, відповідачі не надали, і експерт таких порушень в бухгалтерській діяльності банку, які б порушили права відповідача, не знайшла. Інших доказів, крім запитуваних експертом як необхідних для проведення судової економічної експертизи, відповідачі не надали.

Посилання відповідача на те, що банк не надав експерту всіх первинних документів, також безпідставні, оскільки банк надав витяг з особового рахунку позичальника з зазначенням всіх облікованих її платежів, і порівняння експертом дат та сум вказаних платежів, підтверджених наданими позичальником документами, з сумами, які враховані банком, підтвердило, що банк врахував всі платежі відповідно до умов договору.

Відповідач сама при проведенні експертизи пропонувала використати надані нею первинні документи та документи по сплаті нею кредиту, надані банком. Висновки експерта зроблені на підставі первинних документів, якими є, в тому числі, і витяги з особових рахунків позичальника. Експерту надавались банківські виписки з позичкових рахунків, на яких обліковується строкова, прострочена заборгованість по тілу кредиту та відсотках, нарахована пеня (а.с. 8, 104, т. 2).

Банк надав виписку про здійснені відповідачкою платежі за кредитним договором по кожному з траншів окремо (а.с.253-263, т. 3), вірність яких відповідач не спростувала та не надала доказів тому, що в цих виписках які - небудь платежі, здійснені нею, не враховані.

З огляду на зазначене, посилання відповідачів на те, що суд безпідставно відмовив у призначенні ще однієї експертизи, на вирішення якої відповідач просила поставити питання про визначення документально обґрунтованої заборгованості за кредитним договором станом на 30 серпня 2013 року, є безпідставними.

Така заборгованість на підставі належних документів, наданих сторонами, була визначена висновком судової економічної експертизи від 30 квітня 2014 року.

Доводи відповідача про те, що за ненадання банком експерту певних первинних документів, які б могли підтвердити сплату нею більшої суми, ніж врахована банком, оскільки в неї також не збереглись всі квитанції, неможливо було зробити висновок про розмір наявної у неї заборгованості, і це є підставою для відмови в позові, ґрунтуються на припущеннях, оскільки позичальник, відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України, як відповідач не довела обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позову, не надала доказів тому, що сплатила більше коштів, чим враховано банком та враховано при проведенні експертизи, за висновком якої сума заборгованості є меншою, чим просив стягнути банк.

Посилання відповідача на те, що банк не надав експерту тих документів, які необхідні були для проведення експертизи з спірних, з її точки зору, питань, не спростовують ні експертний висновок, ні рішення суду в цій частині, оскільки та обставина, що експерт не підтвердив суму заборгованості, на якій помилково наполягає відповідач, не є підставою не довіряти висновку експертизи, покладеної в основу рішення суду.

Доводи відповідача про те, що експерт не відповів на запитання щодо відповідності курсу гривні до долара США при нарахуванні розміру її заборгованості станом на 30 серпня 2013 року, також є безпідставними, оскільки в висновку експертизи є відповідь на вказане питання, розмір заборгованості визначався в доларах США, невідповідність курсу не вплинула на цей розмір, зокрема, пені, щодо розміру якої експерт навів свій розрахунок.

Посилання відповідача в скарзі на те, що, згідно висновку експертизи, певні банківські операції не відповідають правилам бухгалтерського обліку, не доводять такого порушення умов кредитного договору, що потягли порушення її прав.

Відповідач посилається в скарзі на порушення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, на незаконне встановлення в п. 7.1 кредитного договору обов'язку відповідача у разі невиконання ним зобов'язань за договором сплатити пеню в розмірі 1% за кожний день від простроченої суми, що є забороненою вказаним Законом непропорційно великою сумою компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції), що, на думку відповідача, суперечить основним засадам цивільного судочинства, визначених ст. ст. 1. 3 ЦК України.

Доводи відповідача про те, що вартістю продукції в даному випадку є лише тіло кредиту, а тому сума пені визначена невірно, є помилковим, оскільки проценти за кредитом також відносяться до основного зобов'язання за кредитним договором.

Ст. 3 ЦК України передбачає, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вказані норми законів, а також ст. 6 ЦК України, передбачають добровільність в укладенні угод.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Розмір пені, визначений п.7.1 кредитного договору, не суперечить положенням ст. ст. 549, 550, п.3 ч.1 ст.611 ЦК України.

З огляду на вказані норми закону, є безпідставними посилання відповідача на невідповідність правочину вимогам закону, в зв'язку з якими вона договір не оскаржувала, та на те, що експерт не дала відповіді на запитання, чи перевищує процентна ставка, встановлена кредитним договором, собівартість банківських послуг, та чи відповідає метод нарахування процентів Положенню про кредитування банку - позивача, оскільки відповідач уклала договір на визначених сторонами умовах, і вказані питання не є предметом спору в даній справі. З приводу відповідності в цій частині умов кредитного договору ст. 53 Закону України «Про банку і банківську діяльність», на яку посилається відповідач і яка передбачає нижню допустиму межу процентної ставки, кредитний договір не оскаржувався.

Висновком судової економічної експерти від 7 червня 2013 року підтверджений факт отримання відповідачем кредитних коштів та відповідність відображення в бухгалтерському обліку банку операцій по видачі кредиту за трьома траншами Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій (а.с. 156-174, т. 3).

Відповідач не оспорила доводів банку про те, що вона перестала сплачувати кредитні платежі 23 квітня 2010 року, що вірно відображено в наданих банком розрахунках та довідці банку (а.с.20-22, т. 3).

Таким чином, доказами в справі встановлена заборгованість позичальника за кредитним договором, а тому доводи скарги про те, що банк не проводив звірку з відповідачем стосовно сум заборгованості, не дають підстав для відмови в позові.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача також не спростовують висновків суду.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що, згідно висновку судової економічної експертизи № 142 від 30 квітня 2014 року, станом на 30 серпня 2013 року у відповідачів виникла заборгованість перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»:

по кредиту - 215 359,25 доларів США, тобто 1 721 366 грн. 50 коп. (215 359,25 х 7,993 (офіційний курс НБУ на 30 серпня 2013 року);

- по процентах - 115 832,87 доларів США, тобто 925852 грн. 13 коп. (115 832,87 х 7,993 (офіційний курс НБУ на 30 серпня 2013 року ),

- по пені - 12 989 861, 71 гр.

В заяві про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідачів пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань в розмірі 12 999 037 грн. 25 коп.

Доводи банку про безпідставне зменшення судом пені та помилкове застосування ч.3 ст.551 ЦК України, є безпідставними.

Зменшуючи суму пені до 1721366,5 гр., суд обґрунтовано врахував вимоги ч.3 ст.551 ЦК України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів вважає, що визначена судом сума пені враховує всі обставини справи, в тому числі, розмір збитків, тобто заборгованості перед банком за основними зобов'язаннями, ступінь виконання зобов'язання та причини його невиконання. Враховуючи різницю в курсі гривні до долара США, який значно виріс з часу отримання кредиту до часу розгляду справи, вказана обставина є такою, що має істотне значення, та є підставою для зменшення розміру пені, відносно якого закон не містить вимоги, що він не повинен бути меншим, чим розмір збитків, а тому оскаржуване рішення суду в частині стягнення пені відповідає нормам матеріального права.

Абзац 3 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» містить роз'яснення, згідно яких у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним Банком України на день ухвалення рішення.

П.12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз'яснює, що у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті, і кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи банку про помилковість висновків суду в частині стягнення сум кредитної заборгованості та процентів в грошовій одиниці України - гривні, а не у доларах США, у частині визначення курсу іноземної валюти станом на час остаточного уточнення позову.

Змінивши валюту зобов'язання при задоволенні позову, визначивши основну суму заборгованості в гривнях, виходячи з курсу долара США станом на час остаточного уточнення позову банком - на 30 серпня 2013 року, суд першої інстанції не врахував умови кредитного договору, зокрема, п. 2.5, положення ст. ст. 526, 533 ЦК України та ст.11 ЦПК України, роз'яснення, які містяться в зазначених постановах судів касаційної інстанції.

Рішення в цій частині є незаконним, оскільки суму заборгованості відповідачів слід визначити з врахуванням курсу гривні до долара США станом на 19 серпня 2014 року - час розгляду справи апеляційним судом (1 долар США = 12, 952576 гр.), що складе:

тіло кредиту: 215 359,25 доларів США х 12, 952576 = 2789457 гр.,

проценти: 115 832,87 доларів США х 12, 952576 = 1500334 гр.,

пеня - 12 989 861, 71 гр.

Загальна сума заборгованості, згідно висновку експертизи, за тілом кредиту та процентами, складає: 215 359,25 доларів США + 115 832,87 доларів США = 331192,12 доларів США.

Банк просив у уточненому позові стягнути всього за тілом та процентами 331349,49 доларів США та 12 999 037 грн. 25 коп. пені (а. с. 233, т.3).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в порушення умов пункту 3.4 кредитного договору і вимог ст. ст. 526, 527 ЦК України, ОСОБА_3 допустила прострочену заборгованість по основному платежу (тілу кредиту) та по сплаті відсотків, не виконує умови кредитного договору, у зв'язку з чим відповідно до пунктів 3.6, 7 кредитного договору, п. п. 2.1-2.3 договорів поруки та ст. ст. 554, 598, 599, 610, 611, 1049, 1050, 1054 ЦК України банк набув права достроково стягнути з неї та з поручителів всю суму нарахованих за надання кредиту коштів до повного погашення заборгованості.

Суд в цій частині вірно поклав в основу рішення висновок експертизи, за яким заборгованість склала меншу суму, та зменшив розмір пені, а тому позов банку підлягає частковому задоволенню.

Проте суд помилково стягнув суму заборгованості солідарно з усіх трьох відповідачів.

Згідно ч. 3 ст. 554 ЦК України, особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що поручителі поручились перед банком за позичальника кожен окремо, уклавши два окремі договори поруки, в яких не передбачена їх солідарна відповідальність між собою, а лише передбачена солідарна відповідальність кожного з них з боржником, тобто їх порука не є спільною.

За таких обставин стягнення суми заборгованості солідарно з трьох відповідачів суперечить ч. 3 ст. 554 ЦК України.

Сума заборгованості, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 554 ЦК України, підлягає солідарному стягненню з позичальника з кожним поручителем окремо.

Висновки суду в зазначеній оскаржуваній банком частині рішення не відповідають обставинам справи та вимогам матеріального права.

На підставі ст. ст. 88, 316 ЦПК України, підлягають розподілу судові витрати.

В гривневому еквіваленті загальна стягнута сума заборгованості за кредитом складе 2789457 гр. + 1500334 гр. + 1721366, 5 гр. = 6011157,5 гр.

Банк просив у уточненому позові стягнути всього за тілом та процентами 331349,49 доларів США гр. , що станом на час розгляду справи апеляційним судом складає 4 291 829,45 гр., та просив стягнути 12 999 037 грн. 25 коп. пені, що разом складає 17290866,7 гр.

Частка задоволених позовних вимог банку складає: 6011157,5 гр. : 17290866,7 гр. = 0,35, тобто 35%.

Банк при зверненні з позовом до суду сплатив судовий збір в сумі 1700 гр., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гр., за висновок експертизи, покладений в основу рішення, - 10009,6 гр., за оскарження рішення суду - 1827 гр., що разом складає 13656,6 гр. (а.с. 1, 2, т.1, а. с. 211, 216, т. 4).

Відшкодуванню від цієї суми підлягає: 13656,6 гр. х 0,35 = 4779,6 гр., тобто з кожного з трьох відповідачів по 1593, 2 гр.

У відповідності до п. 3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п. п. 3, 4, ч. ч. 2, 3, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 17 червня 2014 року і додаткове рішення цього суду від 15 липня 2014 року змінити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № Мс-044-07-МФ, укладеним 4 липня 2007 року, станом на 30 серпня 2013 року в сумі: тіло кредиту - 215 359,25 доларів США, що еквівалентно 2 789 457 гр., процентів за користування кредитними коштами - 115 832,87 доларів США, що еквівалентно 1 500 334 гр., пені - 1721366, 5 гр.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 і ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № Мс-044-07-МФ, укладеним 4 липня 2007 року, станом на 30 серпня 2013 року в сумі: тіло кредиту - 215 359,25 доларів США, що еквівалентно 2 789 457 гр., процентів за користування кредитними коштами - 115 832,87 доларів США, що еквівалентно 1500 334 гр., пені - 1721 366, 5 гр.

Стягнути на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 судові витрати з кожного в сумі 1593, 2 гр.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -