Ухвала суду № 40336497, 26.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2014 року м. Київ К/800/8063/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Рибченко А. О. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській областіна постанову та ухвалуРівненського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 рокуу справі№ 817/3811/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АРГО-Р»до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року у справі № 817/3811/13-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області форми «Р» № 0002152342 від 16.05.2013 року та форми «Р» № 0002162342 від 16.05.2013 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 69, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «АРГО-Р» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з СГД ОСОБА_4 за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, СГД ОСОБА_5 за період з 01.09.2012 року по 30.11.2012 року, ТОВ «Солодка країна-К» за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року складено акт № 245/22-200/31299420, яким зафіксовано порушення п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств на 1 093 639,00 грн.; п. п. 198.1, 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження об'єкту оподаткування податком на додану вартість на 566 501,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002152342 від 16.05.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 556 050,00 грн., в тому числі 1 093 639,00 грн. за основним платежем, 462 411,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0002162342 від 16.05.2013 року, яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 849 751,50 грн., в тому числі 566 501,00 грн. за основним платежем та 283 250,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи, підтверджується реальність господарських операцій, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Абзацом 1 підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

До податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів поставки, укладених позивачем з СГД ОСОБА_4, СГД ОСОБА_5, ТОВ «Солодка країна-К», підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи.

Розрахунки за поставлений товар здійснювалися між сторонами в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку позивача.

Перевезення товарів від постачальника до покупця здійснювалося вантажним автомобільним транспортом на виконання умов договорів транспортного експедирування, укладених між ТОВ "Арго-Р" (Замовник) та ТОВ "Квантор Плюс" (Експедитор) від 01.08.2011 року № б/н та від 01.09.2012 року № 6, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Перевезення товарів від постачальника до покупця здійснювалося вантажним автомобільним транспортом на виконання умов договорів транспортного експедирування, укладених між позивачем та ТОВ «Квантор Плюс», що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Отримання позивачем товарів від вказаних контрагентів та їх подальше використання у власній господарській діяльності підтверджується: накладними на внутрішнє переміщення товарів у межах підприємства ТОВ «АРГО-Р», договорами на поставку позивачем товарів для подальших покупців, відомостями про наявність у таких покупців спеціальної правосуб'єктності на час здійснення вказаних господарських операцій та доказами оплати вартості даних товарів, видатковими накладними, виписаними ТОВ «АРГО-Р» для подальших покупців товарів, фіскальними чеками на підтвердження фактичного здійснення роздрібної реалізації подальшими покупцями товарів, отриманих від ТОВ «АРГО-Р».

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З аналогічних підстав судами правомірно відхилені посилання на надання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, оформлених із порушеннями вимог типової форми, так як недоліки у формуванні окремих первинних документів також не можуть бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції.

На час здійснення господарських операцій дані контрагенти були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Податкові накладні, виписані позивачеві СГД ОСОБА_4, СГД ОСОБА_5, ТОВ «Солодка країна-К», відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України, претензії щодо їх форми та змісту у відповідача відсутні.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірними контрагентами викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року у справі № 817/3811/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

А. О. Рибченко