Ухвала суду № 40336479, 26.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" серпня 2014 р. м. Київ К/800/2622/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Ситай М. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській областіна постанову та ухвалуРівненського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 рокуу справі№ 817/2995/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська продуктова компанія»доДержавної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі № 817/2995/13-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 14.08.2013 року № 0004002342 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 755 345,00 грн. (503 563,00 грн. - за основним платежем, 251 782,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема, п. 44.1 ст. 44, ст. 46, п. 135.1 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки ТОВ «Рівненська продуктова компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року складено акт від 31.07.2012 року № 577/17-16-22-01/31383171, яким зафіксовано порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 135.1 ст. 135, пп. 138.1.1 п. п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік на суму 503 563,00 грн., в тому числі: за І кв. 2012 року - на суму 148 725,00 грн., за ІІ кв. - 96 150,00 грн., за ІІІ кв. - 130 392,00 грн., за ІV кв. - 128 296,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.08.2013 року № 0004002342 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 755 345,00 грн. (503 563,00 грн. - за основним платежем, 251 782,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток зумовлене висновками податкового органу про наступні порушення позивача:

1) невідображення товариством у деклараціях з податку на прибуток наростаючим підсумком суми умовно нарахованих відсотків, що призвело до заниження інших доходів, та, відповідно, інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за І півріччя 2012 року - на суму 74 137,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року - на суму 75 387,00 грн., за 2012 рік - на суму 100 387,00 грн.;

2) віднесення до складу витрат операційної діяльності товариства витрат, не підтверджених відповідними первинними документами, за господарськими операціями з ПП ОСОБА_6, що призвело до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за 2012 рік на суму 2 297 533,00 грн., в тому числі: за І кв. 2012 року - на суму 708 216,00 грн., за ІІ кв. - на суму 383 717,00 грн., за ІІІ кв. - на суму 619 667,00 грн., за ІV кв. - 585 933,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку скасування податкового повідомлення-рішення у зв'язку із відсутністю порушень платником, зазначених в акті перевірки.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, враховуючи наступне.

В акті перевірки податковий орган зазначає про невідображення ТОВ «Рівненська продуктова компанія» у деклараціях з податку на прибуток підприємства наростаючим підсумком суми умовно нарахованих відсотків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16.01.2012 між ТОВ «Рівненська продуктова компанія» (позичальник) та ТОВ «ВПК-Україна» (позикодавець) укладено договір про надання безвідсоткової цільової фінансової допомоги на поворотній основі, предметом якого є безвідсоткова цільова допомога для поповнення обігових коштів в сумі 9 873 000,00 грн.

На виконання вказаних договорів позивачем отримано від ТОВ «ВПК-Україна» упродовж 2012 року кошти в сумі 9 873 000,00 грн., з них станом на 31.12.2012 року позивачем повернуто позикодавцю 6 625 000,00 грн. Неповернута сума станом на 31.12.2012 року становила 3 243 000,00 грн.

Сума умовно нарахованих відсотків на суму поворотної допомоги, що залишалася неповернутою на кінець звітного періоду, у 2012 році складає всього 100 387,00 грн., в тому числі: І квартал 2012 року - 74137,00 грн., І півріччя 2012 року - 74 137,00 грн., ІІІ квартал 2012 року - 75 387,00 грн., 2012 рік - 100 387,00 грн.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

З положень п.135.4 та п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України випливає, що обумовлені умовно нараховані відсотки повинні включатися платником до складу інших доходів, тобто у рядок 03 ІД «Інші доходи» декларації з податку на прибуток підприємства та відповідно у рядок 03.10.1 «Умовно нараховані проценти на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного (податкового) періоду» додатку ІД до вказаного рядка податкової декларації (форма податкової декларації, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2011 року № 1213).

Проте, позивачем суму умовно нарахованих відсотків в 2012 році в декларації з податку на прибуток за І півріччя 2012 року, за ІІІ квартали 2012 року та за 2012 рік було відображено в складі доходів від операційної діяльності - рядок 02 «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг))».

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 135.3 ст. 135 Податкового кодексу України суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

Оскільки дії ТОВ «Рівненська продуктова компанія» щодо включення умовно нарахованих відсотків до доходу від операційної діяльності та, відповідно, не включення обумовлених відсотків до інших доходів, не мають наслідком зменшення суми доходів звітного періоду та відповідно зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, таке включення спірної суми до складу інших доходів позивача буде фактично повторним включенням суми цих відсотків до складу доходів платника, що призведе до подвійного оподаткування.

Крім того, пунктом 86.10 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини у справі свідчать про порушення позивачем порядку заповнення декларації з податку на прибуток підприємства, проти не занижують об'єкт оподаткування податком на прибуток.

В акті перевірки зазначено, що позивачем віднесено до складу витрат операційної діяльності товариства витрати, не підтверджених відповідними первинними документами за господарськими операціями з ОСОБА_6

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів купівлі-продажу борошна від 03.02.2010 року № 06 та від 16.02.2012 року № 20, укладених ТОВ «Рівненська продуктова компанія» та ПП ОСОБА_6, підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Оприбуткування позивачем придбаного борошна підтверджується карткою руху товарно-матеріальних цінностей по складу фасованої продукції за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

Придбане у ПП ОСОБА_6 борошно було використано позивачем у власній господарській діяльності - реалізоване ТОВ «ВЕНДІНО-ЗАХІД» згідно із договором поставки від 01.02.2012 року № 01/02/12 та ТОВ «ВПК-Україна» згідно із договором поставки від 03.01.2012 року № 03/01/12.

На момент вчинення господарських операцій з ТОВ «Рівненська продуктова компанія» ПП ОСОБА_6 був зареєстрований як фізична особа - підприємець, відомості про нього містилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та як наслідок можуть бути використанні позивачем в даному спорі як достовірні і такі, що не підлягають сумніву.

Враховуючи наявність належним чином оформлених первинних документів, реальність вказаних господарських операцій, їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача з придбання борошна у ПП ОСОБА_6, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість висновку податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень в оскаржуваній частині, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.10.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 року у справі № 817/2995/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, передбачені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

А. О. Рибченко