Ухвала суду № 40304703, 20.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 р. Справа № 876/774/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Онишкевича Т.В., Яворського І.О.,

за участі секретаря судового засідання Саламахи О.І.,

представника позивача Шніцара А.О.,

представника відповідача Кохана А.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року по справі №813/8653/13-а за позовом Приватного підприємства "Будвест" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

15.11.2013 року Приватне підприємство "Будвест" звернулося в суд з позовом, яким просило визнати не чинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000972210 та №0000982210 від 10 жовтня 2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000972210 та №0000982210 від 10 жовтня 2013 року.

Державна податкова інспекція у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області постанову суду першої інстанції оскаржила, подала апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Також слід зазначити, що укладення між учасниками господарської операції цивільно-правового договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції, оскільки реалізація умов договору та його фактичне виконання для цілей ведення податкового обліку має бути підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг ) та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги, а представник відповідача підтримав їх.

Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 25.09.2013 року ДПІ у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Будвест» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «АРС-Трейд», ТзОВ «Будівельна компанія «АРС», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «ЕйсКонстракшен менеджмент» за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року». За результатами перевірки складено акт від 25.09.2013 року №196/22-10/19175653.

Проведеною перевіркою встановлені наступні порушення:

- п. 198.1 ,п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2013. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 253806,94 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 2491,78 грн., за травень 2011 року в сумі 799,41грн., за червень 2011року в сумі 12501,75 грн., за липень 2011р. в сумі 2383,85 грн., за серпень 2011 року в сумі 57051,12грн. , за вересень 2011року в сумі 31924,99грн., за жовтень 2011 року в сумі 14946,02 грн., за липень 2012 року в сумі 6491,64 грн., за серпень 2012 року в сумі 60216,79 грн., за вересень 2012р. в сумі 64999,59 грн. (ст.21 Акту перевірки);

- порушено п. 85.2, ст. 85, Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями).

В акті перевірки зазначено, що висновок ДПІ у Сихівському районі м. Львова на базується тому, що перевіркою встановлено факт нереальності вчинення даних господарських операцій між ТОВ «ТПК Груп» (ЄДРПО-38148831),ТзОВ «БК«АРС» (ЄДРПОУ -37264634), ТзОВ «БК «АРС Трейд» (ЄДРПОУ-37451200), ТОВ «Викуп» (ЄДРПОУ -35917680), ТзОВ «ЕйсКонстракшен менеджмент» (ЄДРПОУ- 36757122) та ПП «Будвест» і як наслідок юридичну дефектність відповідних первинних документів за змістом ст. 44.1, ст. 44, Податкового кодексу що унеможливлює формування даних податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платника податку-учасників відповідної операції (ст.17 Акту перевірки).

На підставі Акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.10.2013 року:

- № 0000972210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 313312,00 грн..

- № 0000982210, згідно з яким застосовано штрафні санкцій в розмірі 510,00 грн..

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 4 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Податковий кредит звітного періоду, згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.2 статті 200 ПК України).

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (утримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У листі від 02.06.2011 року №742/11/13 -11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З врахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість подано суду копії податкових, видаткових накладних, актів виконаних робіт, актів здачі-приймання робіт, договорів поставки, виписок банку про рух коштів, як доказів здійснення оплати за отриманий товар.

Зазначене відображення в обліку може бути здійснене на підставі відповідних видаткових накладних постачальника, актів приймання-передачі, товарними накладними, податковими накладними, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом встановлено, що всі бухгалтерські та податкові документи, які надані підприємством на підтвердження здійснення господарських операцій, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, що не заперечувалось і Державною податковою інспекцією у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області. Однак, податкова інспекція вказує, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які підтверджували б поставку товару.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до наявних в матеріалах справах копій договорів, а саме договору поставки від 01.07.2011 року (а.с.124-125) видно, що згідно з умовами даного договору, пунктами 2.3, 2.4 передбачено, що товар передається покупцю на складі постачальника. Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання накладних та актів виконаних робіт уповноваженими представниками сторін. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача товар отримувався на складі покупця, транспортувався само вивозом і у вартість товару входило його транспортування.

За таких обставин, коли в наявності є всі належні документи, які свідчать про реальність господарських операцій, даний товар використовувався у вказаній господарській операції позивача і тому відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити, що така операція не відбувалась.

Судом не враховуються висновки податкового органу зазначені у акті перевірки позивача №196/22-10/19175653 від 25.09.2013 року з посиланням на акти перевірки його контрагентів - у якому встановлено їх незнаходження за місцезнаходженням, відсутність основних фондів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, недостатність трудових ресурсів для здійснення діяльності, що свідчить проведення транзитних фінансових потоків спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами які не виконують свої податкові зобов'язання, оскільки за свою природою акт перевірки є лише носієм доказової інформації, яка відповідачем не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.

Також судом не беруться до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч Закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим, вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

На думку суду, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актом перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані відповідачем в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Відтак, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини нікчемними.

Вказана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в постанові від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року по справі №813/8653/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Т.В. Онишкевич

І.О. Яворський