Рішення № 40289630, 29.08.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.

секретар судового засідання Пиляй І.С.

за участю представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Дубровицького районного суду від 12 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дубровицького районного суду від 12 червня 2014 року відмовлено Публічному акціонерному товариству "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк" або Банк) в задоволенні позову про стягнення заборгованості за пропуском позовної давності.

У поданій через свого представника на рішення суду апеляційній скарзі позивач покликається на його незаконність та необґрунтованість в зв'язку із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи і порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося, що позов заявлено в межах позовної давності, оскільки пунктом 9.12 умов укладених між Банком та відповідачем визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, а якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору, він автоматично пролонговується на такий же строк. Інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про окремі питання застосування строків позовної давності" від 16.01.2013 р. № 10-70/0/4-13 передбачається право суду застосувати наслідки спливу строку позовної давності при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, в т.ч. у спорах щодо споживчого кредитування, лише за заявою сторони у справі про застосування позовної давності. Про це ж зазначено і в правовій позиції Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 20.11.2013 року у справі №6-126цс13.

Вважає, що відповідач не була присутня в судовому засіданні, а клопотання про застосування позовної давності не подавала, тому в суду першої інстанції не було підстав з власної ініціативи застосовувати строк позовної давності.

З наведених підстав просить рішення Дубровицького районного суду від 12 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог позивача, однак оскільки Банк пропустив позовну давність, тому з цієї підстави відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1.

Проте з такими висновками не можна погодитися.

Матеріалами справи встановлено, що 25 червня 2008 року між ПАТ "Акцент-Банк" і відповідачем укладено договір, за умовами якого ОСОБА_1 одержала 3 000 гривень кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Договір складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.

Вважаючи, що в зв'язку із невиконанням позичальником кредитних зобов'язань виникло 18 940, 67 гривень заборгованості перед Банком, з яких: 2 281, 96 гривень - заборгованість за кредитом; 8 455, 58 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6 825 гривень - заборгованість за комісією за користування кредитом; 500 гривень - штраф (фіксована частина); 878, 13 гривень - штраф (процентна частина), позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на його користь зазначеної суми.

Згідно зі ст.ст. 1054, 1050, 526, 530, 599 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи, суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, помилково застосував до спірних відносин норми матеріального права, які не підлягали застосуванню.

Так, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" унеможливлює право кредитодавця вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

З роз'яснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України у п. 31 своєї постанови від 31.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (в редакції постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №7), вбачається, що при застосуванні положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що в системному зв'язку із ч. 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. У зв'язку з цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку із пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Тобто постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №7 попередні роз'яснення п. 31 зазначеної постанови, якими позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовувалася незалежно від наявності заяви сторони у спорі, відредаговано через ухвалення 20 листопада 2013 року Верховним Судом України своєї постанови у справі №6-126цс13.

Норми ч.ч. 3 і 4 ст. 267 ЦК України вказують про застосування судом позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідач не була присутня в судовому засіданні, клопотання про застосування позовної давності не подавала, тому в суду першої інстанції не було підстав для відмови в позові за пропуском цього матеріально-правового строку.

Не з'явилася ОСОБА_1 і до суду апеляційної інстанції, як і не просила колегію суддів застосувати наслідки пропуску позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З урахуванням того, що відповідач не заперечила проти існування кредитної заборгованості 18 940, 67 гривень, будь-яких доказів про її відсутність чи інший розмір не надала, а судом їх не здобуто, тому позов ПАТ "Акцент-Банк" підлягає задоволенню.

Мотивами для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового згідно із п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

В силу вимог ст. 88 ЦПК України понесені і документально підтверджені витрати позивача в зв'язку із розглядом справи - 243, 60 гривень судового збору за подання позову та 121, 80 гривень судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню із відповідача на користь особи, що їх понесла.

На підставі ст.ст. 1054, 1050, 526, 530, 599, 614 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" задовольнити.

Рішення Дубровицького районного суду від 12 червня 2014 року скасувати.

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", код ЄДРПОУ: 14360080, МФО: 307770, 18 940 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сорок) гривень 67 копійок заборгованості за кредитним договором (для погашення заборгованості рах. №29090829000010) та 365 (триста шістдесят п'ять) гривень 40 копійок судового збору (для відшкодування судових витрат рах. №64994919400001).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: