Постанова № 40271156, 21.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 липня 2014 року 12 год. 34 хв. № 826/8757/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судових засідань Приходько О.В., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр "Ортес" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів місті Києві про визнання незаконним та скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 21 липня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 19 червня 2014 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр "Ортес" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 08 січня 2014 року № 0000022203 (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначила, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам. Всі господарські операції позивача підтверджуються належним чином складеними первинними документами. Правочини, вчинені позивачем, у судовому порядку не визнані нікчемними.

Ухвалою суду від 23 червня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову та доказах на їх обґрунтування, наданих суду у судовому засіданні 04 липня 2014 року. Пояснив, що оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним норм податкового законодавства.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 04 по 10 грудня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 17 грудня 2013 року складено акт № 456/1-26-50-22-03-30382727 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" (далі - ПрАТ Страхова компанія "Прогрес-Фонд"), товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Сяйво" (далі - ТДВ "Страхова компанія "Сяйво") та товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Рада" (далі - ТДВ "Страхова компанія "Рада") за період із 01 січня 2010 року по 17 грудня 2013 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 580969,00 грн., у тому числі за: І квартал 2011 року - 39874,00 грн.; ІІ квартал 2011 року - 43899,00 грн.; ІІІ квартал 2011 року - 131984,00 грн.; IV квартал 2011 року - 80826,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 12794,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 143660,00 грн.; IV квартал 2012 року - 127932,00 грн., чим порушено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишені без змін.

На підставі акту перевірки, 08 січня 2014 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 580969,00 грн. за основним платежем та у розмірі 71098,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного оскарження, оскаржуване рішення скасовано в частині основного платежу у розмірі 39874,00 грн., в іншій частині залишено без змін.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.4 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Перевірку проведено на підставі наказу від 04 грудня 2013 року № 1693, копію якого направлено на адресу позивача рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що наказ про проведення документальної позапланової перевірки позивача датовано 04 грудня 2013 року, тобто тією ж датою, що і розпочато перевірку.

Крім того, згідно з наказом № 1693, перевірка підлягала проведенню за період із 01 січня 2010 року по 30 червня 2013 року. Однак, як вбачається зі змісту акту перевірки, перевірку проведено за період із 01 січня 2010 року по 17 грудня 2013 року, тобто за період, більший, ніж визначено наказом № 1693. До того ж, незрозуміло, яким чином відповідач, провівши перевірку у строк із 04 по 10 грудня 2013 року, міг її провести за період із 01 січня 2010 року по 17 грудня 2013 року, тобто у період, включно із днем складання акту перевірки.

Стосовно прийняття відповідачем оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки судом з'ясовано, що висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за перевіряємий період ґрунтується на тому, що договори страхування, укладені позивачем, направлені на надання податкової вигоди третім особам, з метою штучного формування валових витрат.

При цьому, не зрозуміло, на чому саме ґрунтується такий висновок, оскільки відповідачем на його обґрунтування зазначено тільки відповідні норми законодавства. Інформації про проведення відповідачем аналізу первинної документації позивача щодо укладення та виконання договорів страхування в акті перевірки не міститься.

Поряд з цим, у ході розгляду справи судом з'ясовано наступне.

З метою проведення господарської діяльності та отримання доходу позивач використовує криті приміщення, складські та інші допоміжні будівлі, що орендуються ним на підставі договорів оренди (копії містяться у матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є, зокрема, страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

На виконання викладеної норми, позивачем укладено договори страхування, а саме:

1. із ТДВ "Страхова компанія "Рада":

- договір добровільного страхування майна від 02 квітня 2012 року № 0402/08-20;

- договір добровільного страхування майна від 04 травня 2012 року № 0504/01-20;

- додаткову угоду від 06 лютого 2012 року № 2 до договору добровільного страхування стихійних явищ від 27 жовтня 2010 року № 1027/02-10;

- договір добровільного страхування фінансових ризиків від 11 квітня 2012 року № 0411/01-17;

- договір добровільного страхування фінансових ризиків від 05 жовтня 2012 року № 1005/04-17;

- додаткову угоду від 30 жовтня 2012 року № 3 до договору добровільного страхування стихійних явищ від 27 жовтня 2010 року № 1027/02-10;

- договір добровільного страхування майна від 24 грудня 2012 року № 1224/02-20;

- договір добровільного страхування майна від 02 січня 2013 року № 0102/03-20;

2. із ТДВ "Страхова компанія "Сяйво":

- додаткову угоду від 12 грудня 2011 року № 2 до договору добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 01 липня 2010 року № 0701/03-П;

- додаткову угоду від 20 березня 2012 року № 3 до договору добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 01 липня 2010 року № 0701/03-П;

- договір добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 13 липня 2012 року № 0701/01-П;

3. із ПрАТ Страхова компанія "Прогрес-Фонд":

- договір добровільного страхування фінансових ризиків від 11 жовтня 2011 року № 1011/01-317;

- договір добровільного страхування фінансових ризиків від 25 березня 2011 року № 0325/01-317;

- договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами від 11 липня 2011 року № 0711/01-414.

Дослідивши зміст вказаних договорів та інших первинних документів, зокрема банківських виписок, які підтверджують факт перерахування грошових коштів за ними, а також страхових свідоцтв, суд прийшов до висновку, що господарські операції за вказаними договорами страхування мають реальний характер.

У матеріалах справи міститься лист ТДВ "Страхова компанія "Рада" від 11 липня 2014 року № 0711/01, у якому зазначено, що за договорами добровільного страхування майна від 02 січня 2013 року № 0102/03-20, від 24 грудня 2012 року № 1224/02-20, від 04 травня 2012 року № 0504/01-20 та від 02 квітня 2012 року № 0402/08-20, договором добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 27 жовтня 2010 року № 1027/02-10, а також договорами добровільного страхування фінансових ризиків від 05 жовтня 2012 року № 1005/04-17 та від 11 квітня 2012 року № 0411/01-17, укладеними між позивачем та ТДВ "Страхова компанія "Рада", усі розрахунки відображені у податковому та бухгалтерському обліку ТДВ "Страхова компанія "Рада". Станом на 17 грудня 2013 року заборгованість між ТДВ "Страхова компанія "Рада" та позивачем відсутня. Договірні відносини з питань страхування виконані.

Згідно зі ст.ст. 1, 4, ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Згідно з пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

У ході судового розгляду справи представники позивача пояснили, що орендовані позивачем приміщення, стосовно яких укладено договори страхування, використовуються позивачем у господарській діяльності, а саме для виробництва власної продукції, а також надання послуг протезування, консультування, реабілітації.

З метою виробництва власної продукції позивачем постійно укладаються договори купівлі-продажу та поставки сировини із контрагентами-нерезидентами, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, копіями контрактів, укладених між позивачем та компаніями-нерезидентами. У матеріалах справи також містяться докази та підтвердження виконання умов таких контрактів.

На підтвердження того, що контрагенти позивача не є фіктивними суб'єктами господарювання та не здійснюють злочинну діяльність, у матеріалах справи містяться:

- стосовно ТДВ "Страхова компанія "Рада": копія постанови Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі № 810/5624/13-а, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07 серпня 2013 року № 0004862204;

- стосовно ТДВ "Страхова компанія "Сяйво": копія постанови Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року у справі № 810/5421/13-а, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07 серпня 2013 року № 0000212200; копія ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, якою залишено без змін постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року;

- стосовно ПрАТ Страхова компанія "Прогрес-Фонд": копія постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року у справі № 826/18310/13-а, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18 вересня 2013 року № 0004752202; копія ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року.

Тобто, у судовому порядку встановлено правосуб'єктність контрагентів позивача, та, фактично, доведено законність їх господарської діяльності. Отже, висновки відповідача про неможливість надання переліченими суб'єктами господарювання відповідних послуг є тільки припущеннями контролюючого органу, які не ґрунтуються на достатніх та належних доказах.

Крім того, суд зазначає, що можливі порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

До того ж, як пояснили у ході судового розгляду справи представники позивача, позивачем перед укладанням відповідних договорів із контрагентами-страховиками, вчинено дії, направлені на попереднє встановлення їх правосуб'єктності.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як зазначено, у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України", для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Таким чином, із системного аналізу викладених норм та обставин суд прийшов до висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та, як наслідок, необхідність його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених норм та обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр "Ортес" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання незаконним та скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

При цьому, як зазначено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, акт суб'єкта владних повноважень може бути скасовано тільки у разі визнання його протиправним, тобто таким, що порушує права та законні інтереси особи, оскільки, скасування такого акта є способом захисту порушеного права, який застосовується у разі, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ними судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 08 січня 2014 року № 0000022203, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр "Ортес" збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 652067,00 грн. (Шістсот п'ятдесят дві тисячі шістдесят сім гривень 00 копійок).

Копії постанови у повному обсязі направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 30 липня 2014 року