Постанова № 40271151, 31.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31 липня 2014 року 16 год. 30 хв. № 826/7066/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 23 травня 2014 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 13 травня 2014 року № 0004702201 (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 11 червня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 04 липня 2014 року. Пояснив, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки прийняте у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

У судове засідання 14 липня 2014 року представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи він повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 14 липня 2014 року судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження, про що відповідача повідомлено письмово.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 03 по 16 квітня 2014 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 24 квітня 2014 року складено акт № 145/1-22-01/37091711 про результати документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Овочі України" (далі - ТОВ "Овочі України") за період із 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2014 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем, зокрема, занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) у загальному розмірі 3991672,00 грн., у тому числі за: листопад 2013 року - 1081816,00 грн.; грудень 2013 року - 1692310,00 грн.; січень 2014 року - 197325,00 грн.; лютий 2014 року - 1020221,00 грн., чим порушено п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. "а" п. 198.1, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

На підставі акту перевірки, 13 травня 2014 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 3991672,00 грн. за основним платежем та у розмірі 997918,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Перевірку проведено на підставі наказу від 03 квітня 2014 року № 877, копію якого разом із повідомленням про проведення перевірки вручено особисто під розписку законному представнику позивача 03 квітня 2014 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою.

У ході судового розгляду справи представники сторін так і не надали суду копії наказу № 877, хоча у матеріалах справи копія постанови від 28 березня 2014 року про призначення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача.

Стосовно прийняття відповідачем оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновок відповідача про заниження позивачем суми ПДВ за перевіряємий період ґрунтується на виявленому у ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій за участю позивача та ТОВ "Овочі України".

Відповідачем взято до уваги обставини, виявлені у ході перевірки ТОВ "Овочі України" та зазначені в акті 07 лютого 2014 року № 12/22-12/37340196, стосовно того, що відсутня можливість дослідити зміст господарських операцій, обставини укладання угод, місця прийому-передачі товарів, наявність виробничих, складських приміщень та транспортних засобів. ТОВ "Овочі України" до перевірки не надано первинної документації, а проведені заходи щодо наявності здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного товариства та його контрагентів не підтверджують фактичного постачання товарів.

В акті перевірки зазначено, що позивачем до перевірки надано копії укладеного між ним та ТОВ "Овочі України" договору поставки, платіжних доручень та податкових накладних. Будь-яких інших первинних документів до перевірки не надано.

У ході розгляду справи судом також з'ясовано, що 18 жовтня 2013 року між ТОВ "Овочі України", як продавцем, та позивачем, як покупцем, укладено договір поставки № 01/18/10-13 (далі - договір поставки), за умовами якого продавець зобов'язався передати покупцю у власність товар (соняшник), а покупець - прийняти та оплатити його.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 договору поставки, базис поставки: EXW, сертифікований елеватор, вказаний у специфікаціях до договору, які є його невід'ємними частинами.

Продавець на момент поставки товару повинен надати покупцю: договір складського зберігання товару між товарним складом і покупцем; складські документи на товар, виписані покупцю (за наявності відповідного базису поставки); акти приймання-передавання на весь обсяг товару; картки аналізу товару або посвідчення про його якість; видаткові накладні на товар; податкові накладні на суми вартості товару, податкові накладні на суми вартості залишку товару, не оплаченої за договором.

На підтвердження виконання умов договору поставки представниками позивача надано суду копії: платіжних доручень; податкових накладних, виписаних ТОВ "Овочі України"; договорів:

- складського зберігання сільськогосподарської продукції № 3-11-2013, укладеного 20 червня 2013 року між позивачем та ТОВ "Біловодський елеватор";

- складського зберігання сільськогосподарської продукції № М-12-2013, укладеного 20 червня 2013 року між позивачем та ТОВ "Біловодський елеватор";

- складського зберігання № 27/06-01, укладеного 25 червня 2013 року між позивачем та ДП "Хлібна база № 85";

- складського зберігання № 57-13, укладеного 25 червня 2013 року між позивачем та ТОВ "Балаклійське хлібоприймальне підприємство";

- складського зберігання сільськогосподарської продукції, укладеного 19 червня 2014 року між позивачем та ТОВ "Гутянський елеватор";

- складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна № 1/14, укладеного 20 червня 2014 року між позивачем та ТОВ "АТ Каргілл";

- складського зберігання зерна, укладеного 24 червня 2014 року між позивачем та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України";

- № 7у-14, укладеного 25 червня 2014 року між позивачем та ТОВ "Балаклійське хлібоприймальне підприємство";

- складського зберігання зерна, укладеного 26 червня 2014 року між позивачем та ТОВ "Хлібна база № 85".

У матеріалах справи містяться копії інших договорів складського зберігання, а також договорів, укладених позивачем та ТОВ "Овочі України" із третіми особами, які, однак, за переконанням суду, за своєю суттю не стосуються відносин, які виникли між позивачем та ТОВ "Овочі України" на підставі договору поставки.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про реальність здійснення господарських операцій за участю позивача та ТОВ "Овочі України" на підставі договору поставки, представниками позивача суду не надано.

Зокрема, не надано реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та банківських виписок з рахунку позивача, а також первинної документації, обов'язкова наявність якої передбачена умовами договору поставки.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Відповідно до ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 198.1-198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При цьому, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

У матеріалах справи міститься копія постанови від 21 червня 2014 року про закриття кримінального провадження, зі змісту якої вбачається, що кримінальне провадження № 32014100010000109 стосовно службових осіб позивача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України), закрито у зв'язку з відсутністю у діях службових осіб позивача складу кримінального правопорушення. У ході розслідування кримінального провадження не виявлено доказів того, що службові особи позивача, які відповідальні за правильність, повноту та своєчасність сплати податків та інших обов'язкових платежів (директор та головний бухгалтер), мали умисел на ухилення від сплати податків. Не встановлено доказів щодо усвідомлення службовими особами позивача суспільно небезпечного характеру діяння та передбачення його суспільного небезпечних наслідків, тобто у їх діях відсутня суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК України.

Поряд з цим, враховуючи викладені норми та обставини, зважаючи при цьому на факт не надання представниками позивача суду належних та достатніх доказів (первинної документації) на підтвердження реальності господарських операцій за договором поставки, суд прийшов до висновку про обґрунтованість викладеного в акті перевірки висновку відповідача та, як наслідок правомірність прийняття ним оскаржуваного рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених норм та обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішення відповідача є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар".

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин