Ухвала суду № 40263802, 30.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" липня 2014 р. м. Київ К/9991/30755/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Рибченка А.О., Сіроша М.В., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія «Західагросервіс»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012

у справі № 2-а-2752/09/1970 Тернопільського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія «Захід- агросервіс»

до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.10.2009 позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення Бучацької МДПІ від 09.09.2009 № 151/0000192300/0 та № 150/0000202300/0.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 постанову суду першої інстанції скасовано; у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ агропромислова компанія «Західагросервіс» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 25.08.2009 № 400/2300/21147724, про порушення позивачем норм абзацу 2 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 ст.5, пункту 6.1 ст.6, підпунктів 7.4.1, 7.4.2 та 7.4.3 пункту 7.4 ст. 7, підпункту 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.2.2 пункту 8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР): 1) занижено валовий доход у загальній сумі 219205,00 грн. у податковому обліку за 1, 3 та 4 квартали 2008 року у зв`язку з реалізацією пшениці та ячменю кінцевому споживачу та пов'язаній особі ТОВ «Птахофабрика Переволока» за цінами, що нижче звичайних; 2) завищено валові витрати на 282638,00 грн. у податковому обліку за 4 квартал 2007 року, 1, 2, 3 квартали 2008 року, 2008 рік, 1 квартал 2009 року, а саме: а) занижено валові витрати на 334026,17 грн. на придбання товарів; б) завищено валові витрати на 43588,00 грн. за операціями із закупівлі у пов`язаної юридичної особи ТОВ «Західагропродукт» кукурудзи за ціною, яка вище звичайної; в) завищено валові витрати на 577441,70 грн. як на суму відсотків за користування банківськими кредитами та оплату комісійних послуг банків, кошти за якими (кредитами) не використовувались у господарській діяльності ТОВ «Західагросервіс»; г) завищено амортизаційні відрахування на загальну суму 569170,00 грн. у податковому обліку за 4 квартал 2007 року, 1, 2, 3 квартали 2008 року, 2008 рік, 1 квартал 2009 року, внаслідок неправильного віднесення основних засобів (трактор марки «John Deere 8430», плуг відвальний) до 2-ї групи, замість 3-ї, а також безпідставного нарахування амортизації на балансову вартість трактору марки «John Deere 8430», комбайну марки «Домінатор» і плугу відвального, які не використовувались товариством у власній господарській діяльності. Внаслідок вказаних порушень позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 277648,00 грн. у податковому обліку за 1, 3 та 4 квартали 2008 року. Крім того, за висновками податкового органу, позивачем порушені норми пункту 4.1 ст.4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): 1) занижено податкові зобов`язання за період з 01.10.2007 по 31.03.2009 за операціями з поставки пшениці та ячменю ТОВ «Птахофабрика «Переволока» за цінами, нижче звичайних; 2) завищено податковий кредит на 8717,58 грн. за операціями із закупівлі у ЗАТ «Західагросервіс» кукурудзи за ціною, вище звичайної. У результаті цих порушень, за висновком податкового органу, позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 52559,00 грн. у податковому обліку за січень, березень, квітень, червень, жовтень, листопад, грудень 2008 року, січень 2009 року.

На підставі акта перевірки МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.09.2009: № 151/0000192300/0 - про визначення податкового зобов`язання із податку на прибуток у загальній сумі 381171,70 грн., у т.ч.: 277648,00 грн. - основний платіж та 103523,70 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 150/0000202300/0 - про визначення податкового зобов`язання із податку на додану вартість у загальній сумі 78838,50 грн., у т.ч.: 52559,00 грн. - основний платіж та 26279,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як встановлено у судовому процесі, при визначенні рівня звичайних цін на пшеницю, ячмінь, кукурудзу для порівняння із цінами реалізації зерна цих культур за операціями між позивачем, ТОВ «Птахофабрика «Переволока», ТОВ «Західагропродукт»,податковий орган взяв інформацію, надану Управлінням статистики у Бучанському районі Головного управління статистики у Тернопільській області щодо середньої відпускної ціни, яка склалася на ринку, розраховану на підставі даних статистичних спостережень за формою 21-заг. (місячна) «Реалізація сільськогосподарської продукції», затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 03.06.2008 № 173 (втратив чинність з 01.05.2010 згідно з наказом Державного комітету статистики України від 30.06.2009 № 222), як частка від ділення вартості реалізованої продукції по звітам на її кількість (а.с. 84). Як свідчить зміст форми 21-заг «Реалізація сільськогосподарської продукції» до неї включається реалізація зерна, в тому числі переробним підприємствам, населенню в рахунок оплати праці, пайовикам в рахунок орендної плати за землю та майнових паїв (часток), на ринку, через власні магазини, ларки, палатки; середня реалізаційна ціна визначається шляхом поділу зведеної ціни по всіх показниках на кількість продукції.

Згідно з абзацами першим та другим підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (абзац перший підпункту 1.20.2 цього пункту).

Співставними умовами для визначення звичайної ціни на товар, що реалізується на внутрішньому ринку, є умови реалізації ідентичного товару (а за його відсутності - однорідного товару) також на внутрішньому ринку.

Оскільки інформація управління статистики щодо середньої реалізаційної ціни ґрунтується на показниках цін при реалізації зерна різним споживачам, в тому числі переробним підприємствам і населенню, що об'єктивно впливає на рівень ціни, умови, на яких визначено рівень цін, повідомлений управлінням статистики, не можна визнати спів- ставними із умовами, на яких позивач реалізовував пшеницю та ячмінь або придбавав кукурудзу у суб'єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, суд першої інстанції, застосувавши вказані правові норми, зробив правильний та юридично обґрунтований висновок, що податковий орган не довів не відповідність цін реалізації зерна в операціях між позивачем, ТОВ «Птахофабрика «Переволока», ТОВ «Західагропродукт» рівню звичайних цін, оскільки ціна, на яку посилався податковий орган як на звичайну, визначена з порушенням норм підпунктів 1.20.1 та 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР.

При цьому, однак, не можна погодитись із висновком суду першої інстанції, що позивач та ТОВ «Птахофабрика «Переволока» є пов`язаними особами.

Відповідно до пункту 1.26 ст. 1 Закону № 334/94-ВР пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Критерій, за яким податковий орган кваліфікував ТОВ «Птахофабрика «Переволока» пов'язаною особою по відношенню до позивача, а саме: головний бухгалтер позивача є одночасно директором ТОВ «Птахофабрика «Переволока», - не відповідає жодній із встановлених пунктом 1.26 ст. 1 Закону № 334/94-ВР ознак, а інших підстав для такої кваліфікації податковий орган не навів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону № 334/94-ВР з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання (підпункт 7.4.2 цього пункту).

Відповідно до пункту 4.1 ст.4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Абзацами першим та другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 цього Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не доведення податковим органом не відповідності цін реалізації зерна в операціях з участю позивача рівню звичайних цін виключає правомірність донарахування податкових зобов'язань позивачу з цих підстав.

За визначенням пункту 1.32 ст.1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку (підпункт 5.5.1 пункту 5.5 цієї статті).

У судовому процесі встановлено, що позивач сплачував відсотки та комісійні послуги банку за касове обслуговування у зв'язку із отриманням від ВАТ «Райффайзен банк «Аваль» кредиту у сумі 1276000,00 грн. за кредитним договором від 10.07.2007 на придбання трактору «John Deere 8430», а також відкриттям кредитної лінії у ВАТ КБ «Хрещатик» на загальну суму 1700000,00 грн. для поповнення власних обігових коштів за кредитним договором від 18.06.2007 № 14-307.

Встановивши у судовому процесі на підставі приєднаних до справи актів виконаних робіт, згідно з якими позивач придбав трактор «John Deere 8430» та плуг відвальний, облікував цю техніку в балансі по рахунку 10 «Основні засоби», надавав послуги по оранці, дискутуванню і культивації земель з використанням трактора, та враховуючи, що статутом позивача передбачено надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам із використанням сільськогосподарської техніки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач мав встановлені законом підстави для зменшення сукупного валового доходу на суму відсотків, нарахованих за користування банківським кредитом, суми якого витрачені на придбання трактора і плуга.

Разом із тим, передчасними є висновки суду першої інстанції у частині правомірності включення позивачем до складу валових витрат процентів за кредитом, отриманим від ВАТ КБ «Хрещатик» за кредитним договором від 18.06.2007 № 14-307, з цільовим призначенням кредиту на поповнення власних обігових коштів.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині та роблячи висновок про зв'язок цих витрат із власною господарською діяльністю позивача, суд першої інстанції виходив із встановлених у судовому процесі обставин перерахування позивачем цих коштів 13.06.2008 на рахунок ТОВ «Західагропродукт» як попередню оплату за зерно. При цьому, однак, вказані обставини були встановлені судом виключно на підставі пояснень представника позивача. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних обставин. У той же час, податковий орган, обґрунтовуючи свою правову позицію, звертав увагу суду на те, що вказані кошти були перераховані позивачем на користь ТОВ «Захід агропродукт» із призначенням платежу «поповнення обігових коштів», що судом першої інстанції, знову ж таки без підтвердження доказами, було розцінено як помилка банк.

Отже, обставини, які б свідчили про зв'язок витрат позивача на сплату відсотків за кредитом, виданим ВАТ КБ «Хрещатик», із його господарською діяльністю, не можуть вважатись встановленим, оскільки оцінка доказів судом перш інстанції зроблена із порушенням норм ст. 86 КАС України.

Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

У судовому процесі встановлено, що позивачем відносились на амортизацію витрати на придбання трактору марки «John Deere 8430», комбайну марки «Домінатор» і плугу відвального. Визнаючи неправомірним амортизацію цих витрат, податковий орган посилався на обставини відсутності використання позивачем цих основних фондів у власній господарській діяльності. Крім того, за висновком податкового органу, позивач неправомірно відніс трактор марки «John Deere 8430» і плуг до 2 групи основних фондів, замість 3.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 ст.8 Закону № 334/94-ВР під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.1.2 цієї статті встановлено, що амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

На підставі доданих до матеріалів справи копій договорів про надання послуг із зерно збирання комбайном, актів виконаних робіт, оцінка яким дана із дотриманням норм ст. 86 КАС України, суд першої інстанції на відміну від апеляційного суду, зробив правильний висновок про використання позивачем вказаних основних фондів у власній господарській діяльності.

Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 ст.8 Закону № 334/94-ВР встановлено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків (підпункт 8.6.1 пункту 8.6 цієї статті)

Згідно з наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації «Щодо затвердження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів"» від 19.08.1997 № 507 до третьої групи основних фондів включено інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 та 2, включаючи сільськогосподарські машини та знаряддя. Таким чином, податковий орган зробив правильний висновок про неправомірність віднесення позивачем трактору «John Deere 8430» і плугу оборотного до другої групи основних фондів.

При цьому, однак, за помилковості висновків суду першої інстанції з наведених вище підстав, судом не встановлено конкретних сум податкових зобов'язань, які донараховані за кожен із випадків порушення позивачем норм Закону № 334/94-ВР; приєднані до справи докази не містять інформацію щодо такого донарахування, що унеможливлює для суду касаційної інстанції зробити висновок стосовно суми, в якій податкове зобов'язання визначено правомірно, із загальної суми податкового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням від 09.09.2009 № 151/0000192300/0.

Вказані обставини, як такі, що мають значення для правильного вирішення спору, відповідно до норм ст. 138 КАС України входять до предмету доказування при вирішенні спору у цій справі.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України та з огляду на те, що у справі не розмежовано нарахування сум податкових зобов'язань із кожної із наведених в акті перевірки підстав, ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Бучацької МДПІ від 09.09.2009 № 151/0000192300/0 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін та вирішити спір відповідно до встановлених у справі обставин та норм матеріального права.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія «Західагросервіс» задовольнити частково, скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 повністю. Скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.10.2009 у частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції від 09.09.2009 № 151/0000192300/0 та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції від 09.09.2009 № 150/0000202300/0 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.10.2009 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: А.О. Рибченко М.В. Сірош