Постанова № 40242166, 20.08.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2014 року м. Львів № 813/3983/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Думич Х.М., представник позивача Колодій С.Б., представника відповідача Чижевський М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Шляхіндустрія» до державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з додатковою відповідальністю «Шляхіндустрія» до державної податкової інспекції у Жовківському районі головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000312210 від 20.02.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з ТОВ «Компанія Бриз Україна» є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, щодо заниження податку на додану вартість за грудень 2010 року та щодо нереальних взаємовідносин між позивачем та його контрагентом викладені в акті перевірки № 21/22-10/03443790 від 24.01.2014 року не відповідають фактичним обставинам справи. Основою для такого висновку податкового органу був акт перевірки від 01.03.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Компанія Бриз Україна» з питань взаємовідносин з ТОВ «Сварімпекс», ТОВ «Брокер Класік». ПП «Сапсан» за період листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року. Позивач вважає таку позицію недопустимою, оскільки зустрічні звірки відповідно до ст.73 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Отже, є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби. На переконання позивача, податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названим підприємством, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про завищення податкового кредиту. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «Компанія Бриз Україна» представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Також зазначає, що за результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення про заниження податку на прибуток щодо безтоварних операцій по взаєморозрахунках із ТзОВ «Компанія Бриз Україна» за 4 кв. 2010 року скасоване. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні адміністративний позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у запереченні, поданому представником відповідача у судовому засіданні 16.06.2014 року, де вказано, що під час проведення перевірки встановлено заниження позивачем податку на додану вартість. Відповідач звертає увагу, що у позивача відсутні усі необхідні первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Компанія Бриз Україна», а подані до перевірки первинні документи не містять даних, необхідних для ідентифікації господарської операції. Стверджує, що наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Відповідач вважає, що позивач не вживав заходів, щодо перевірки повноважень осіб, які діяли від імені контрагента, не долучив інформації щодо діяльності товариства контрагента, зазначає відсутність у правочині самостійної ділової мети, правочин економічно не вигідний позивачу.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Товариство з додатковою відповідальністю «Шляхіндустрія» зареєстроване Жовківською районною державною адміністрацією Львівської області, що підтверджено Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ № 588592 від 16.11.2012 року (а.с.83-84).

У період з 11.11.2013 року по 15.11.2013 року Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку товариства з додатковою відповідальністю «Шляхіндустрія» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби при взаєморозрахунках з ТзОВ «Компанія Бриз Україна» за грудень 2010 року за результатами якої складено Акт № 21/22-10/03443790 від 24.01.2014 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1., п.п.7.4.4, п. 7.4 ст.7 Закону України в редакції від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 27 125 грн. та п.5.1 п.п.5.2. п.п.5.3.9 п.5.3.ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток по безтоварних операціях всього на суму 33 906 грн.

Відповідачем на підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000322210 від 20.02.2014 року з податку на прибуток на суму 42 382,50 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000312210 від 20.02.2014р. про заниження податку на додану вартість в сумі 27 125 грн.

В процесі адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Львівській області податкове повідомлення-рішення щодо заниження податку на прибуток скасовано. Податкове повідомлення-рішення №0000312210 від 20.02.2014р. про заниження податку на додану вартість залишено без змін.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до п. п. 6.2.1. п. 6.2. ст. 6 цього ж Закону податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Вищий адміністративний суд України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Закону, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України зазначається, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

На підтвердження дотримання вимог Закону України «Про податок на додану вартість» по взаємовідносинах із ТзОВ «Компанія Бриз Україна» позивачем надано копії:

- договір №1201-1 від 01.12.20010р., укладений ТзОВ «Компанія Бриз Україна» із ВАТ «Шляхіндустрія» (покупець) про купівлю профілю гнутого 312/83/4 на загальну суму 162747,53 грн.;

- податкові накладні №031201 від 03.12.10р., № 021206 від 02.12.10р.;

- видаткова накладна №356 від 02.12.2010р.;

- прибуткова накладна № ПН-245 від 02.12.2010р.;

- картку складського обліку;

- банківська виписка за 06.12.2010р.

Як вбачається з істотних умов договору продавець передає продукцію покупцеві у м. Жовква Львівської області. Підтвердженням поставки є належно оформлена видаткова накладна. Відповідальною за поставку товару є та сторона, яка бере на себе такий обов'язок за попередньою домовленістю обох сторін. Разом з партією товару постачальник зобов'язаний надати покупцеві наступні документи - податкову накладну, видаткову накладну. Згідно даного договору відповідальним за поставку товару є постачальник (продавець).

Як зазначалось вище, позивачем надано всі податкові та видаткові накладні належним чином оформлені.

Судом встановлено, що основними доводами відповідача про вказані порушення, відповідно є те, що для перевірки не надано документи по яких відбувався рух товару від продавця до покупця, товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей (далі- ТМЦ) від контрагента з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ.

Суд виходить з того, що згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами використання товарно-транспортної накладної є обов'язкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи - перевізника.

Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно - транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника оформлення товарно - транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин - перевізник.

Факт приймання-передачі товарів у даному випадку підтверджено видатковими та податковими накладними, якими і зафіксована відповідна операція, що відповідає ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом встановлено, що відповідачем не доведено відсутності можливості проведення позивачем з його контрагентом господарських операцій з поставки товарів із залученим власного транспорту постачальника. Крім того, право оформлення товарно-транспортної накладної відповідно до вказаних правил надане вантажовідправнику, яким позивач у господарських відносинах не був.

Оскільки постачальником в належний спосіб виконані зобов'язання щодо поставки товару, однак при цьому не оформлена належним чином товарно-транспортна накладна, але оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні, що і стверджується відповідачем у акті перевірки, то факт здійснення операції підтверджується належним чином.

Стосовно твердження відповідача про те, що діяльність контрагента позивача - ТзОВ «Компанія Бриз Україна» спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди і відповідно це призводить до висновку про те, що взаємовідносини позивача та контрагента не спричинили реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне. До такого висновку контролюючий орган дійшов за результатами неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно до ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Крім того, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 року № К/9991/49378/12 викладена позиція щодо зустрічної звірки, яка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом.

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТзОВ «Компанія Бриз Україна» припинено як юридична особа ще 10.10.2011р. З даного слугує висновок, що станом на 01.03.2012р., тобто на момент складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки відповідно контрагент і міг не знаходитися за місцезнаходженням, оскільки запис внесено 10.10.2011р.(а.с.164-169).

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів позивача з контрагентами, зазначеними у Акті податкової перевірки, ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим, оскільки відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом у акті перевірки.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентами без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо виконання робіт та поставки товарів. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочиеів недійсними"для того, щоб вважати правочин нікчемним необхідні виключно законом передбачені для цього підстави, але й встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Щодо відсутності економічного змісту у придбанні товарно-матеріальних цінностей, то на підтвердження використання у своїй господарській діяльності товарів, придбаних у контрагента ТзОВ «Компанія Бриз Україна», позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних первинних документів а саме: договір купівлі-продажу №0123-2 від 23.01.2012р., видаткова накладні, довіреність, податкова накладна.

Вказані докази в сукупності свідчать про використання позивачем у своїй господарській діяльності товару, придбаного у контрагента ТзОВ «Компанія Бриз Україна».

З огляду на наведене вище, аргументи, якими відповідач доводить відсутність реального виконання господарських операцій, та й сам висновок про нікчемність правочинів, є безпідставними і не доводять правомірності висновків податкового органу про заниження суми податку на додану вартість.

На підтвердження дотримання вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних первинних документів, а саме договори, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, банківські виписки, реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладене вище податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області за № 0000312210 від 20.02.2014року щодо зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 27 125 грн. та у частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 1 грн. не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняте необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000312210 від 20.02.2014року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхіндустрія» (80300, Львівська область, Жовківський район, м.Жовква, вул. Лесі Українки,77; ЄДРПОУ 03443790) судовий збір у сумі 182 грн. 70 коп.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 26 серпня 2014 року.

Суддя Сподарик Н.І.