Ухвала суду № 40240139, 22.08.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1220/2014(м)

264/15865/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Харитонова Г.Л.

Категорія 55 Доповідач Баркова Л.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

19 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Баркової Л.Л.

суддів Мальцевої Є.Є., Мироненко І.П.

при секретарі Бєльченко Б.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати з компенсацією, середнього заробітку та моральної шкоди

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працювала з 02.09.1999 року по 27.03.2012 року в ПАТ «ММК ім. Ілліча», з березня 2003 року їй не виплачувались суми індексації заробітної плати. Просила стягнути з відповідача на її користь суми індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 27 березня 2012 року, а саме: індексацію 8948,47 грн., компенсацію 10045,61 грн., а також середній заробіток за час затримки виплати індексації з компенсацією за період з 27.03.2012 року по 18.03.2014 року в розмірі 115241,78 грн., та 1000 грн. у відшкодування моральної шкоди і 250 грн. судових витрат на правову допомогу.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2014 року позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 795,13 грн., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 5000 грн. з утриманням ПАТ "ММК ім. Ілліча" з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, моральну шкоду в розмірі 150 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 250 грн. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «ММК ім. Ілліча» просить рішення суду скасувати, у позові відмовити, посилається на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України суд розглядає справу у відсутності позивачки ОСОБА_1, яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача Новгородської В.В., яка доводи апеляційної скарги підтримала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

При вирішенні справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02 вересня 1999 року по 27 березня 2012 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча». З березня 2003 року по день звільнення з роботи відповідачем не нараховувалась їй індексація заробітної плати. Загальна сума індексації заробітної плати і компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з несвоєчасністю виплати за період з березня 2003 року по липень 2006 року становить 795,13 грн. (а.с.30).

Нарахування індексації заробітної плати та компенсація втрати частини заробітної плати за цей час не проводилося.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що при перевищенні порогу інфляції, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, заробітна плата позивача за вказаний період не індексувалася. Загальна сума індексації заробітної плати та компенсації складає 795,13 грн., що підтверджується довідкою підприємства та не оскаржується позивачем, тому саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки ці обставини підтверджуються довідкою підприємства про розрахунок суми індексації та компенсації, що підлягає сплаті ОСОБА_1, наданою ПАТ «ММК ім. Ілліча» на вимогу суду під час розгляду справи (а.с.30).

При вирішенні спору суд правильно застосував норми матеріального права і, зокрема, ст. 95 КЗпП України, Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про індексацію грошових доходів громадян», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1078 від 17 липня 2003 року і Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року та роз'яснення, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 1-18/2013, згідно з яким, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження буд-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Колегія вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки при її звільненні 18 жовтня 2013 року підприємство не виплатило їй належну індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати.

Враховуючи, що індексація на заробітну плату входить до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів як з заробітної плати, а в наданому відповідачем розрахунку індексації, що підлягає виплаті позивачу, не зазначені суми відповідних відрахувань податків і обов'язкових платежів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що при виплаті відповідачем присуджених позивачеві сум належить утримати з них передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, погоджується з рішенням суду щодо розміру заборгованості суми індексації заробітної плати та компенсації за несвоєчасну сплату, яку відповідач повинен сплатити позивачці.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Посилання ПАТ «ММК імені Ілліча» в апеляційній скарзі на те, що заробітна плата позивачки у 2003 - 2006 роках не підлягала обов'язковій індексації, оскільки розмір заробітної плати позивачки регулярно переглядався відповідачем у бік збільшення, а тому відсутні підстави і для виплати компенсації, не доведені відповідачем належними і допустимими доказами, як суду першої інстанції, так і апеляційному суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що в рішенні суду про стягнення зазначено менший період заборгованості, ніж просила позивач - з 1 березня 2003 року по липень 2006 року, а відповідачем наданий розрахунок за менший період, і тому позов слід було задовольнити частково, є неспроможними, оскільки з розгорнутого розрахунку заборгованості вбачається, що останній проведено за період з березня 2003 року по липень 2006 року, що повністю охоплюється періодом, який зазначено позивачем у позовній заяві, і позивачка з рішенням погодилася.

Також апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі ПАТ «ММК імені Ілліча» на те, що судом невірно визначена сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з підприємства на користь позивача, у зв'язку з затримкою розрахунку, враховуючи наступне.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідач не заперечує, що в день звільнення ОСОБА_1 працювала, і тому підприємство повинно було провести з нею повний розрахунок. Проте, індексація заробітної плати та компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 795,13 грн. в день звільнення позивачці виплачені на були.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до положень ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як правильно встановлено судом, позивачка була звільнена 27 березня 2012 року, цей день був для неї останнім робочим (не вихідним) днем, а тому відповідач мав з позивачкою провести розрахунок в день звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині. З 27 березня 2012 року по день ухвалення рішення припадає 611 робочих днів.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд виходив з того, що позивачці не були виплачені усі належні їй при звільненні суми, тому вона має право на стягнення на її користь середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановлення судом рішення, визначивши розмір середнього заробітку з урахуванням вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Визначений судом розмір середнього заробітку за час затримки виплати індексації з компенсацією, який підлягає стягненню на користь позивачки - 5000 грн. фактично визнаний відповідачем у мировій угоді.

Тому, колегія суддів вважає, що суд дотримався вимог статті 117 КЗпП України, роз'яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», вимог розумності і справедливості, а тому рішення суду і в цій частині скасуванню не підлягає.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача частково моральну шкоду та витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам, а тому підстав для скасування рішення і в цій частині не вбачається.

Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Більш того, зі змісту мирової угоди, яку апеляційний суд не визнав, вбачається, що відповідач погодився із оскаржуваним рішенням.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ПАТ «ММК імені Ілліча» відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді