Ухвала суду № 40195511, 19.08.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7252/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

19 серпня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Чаку Є.В.

Літвіної Н.М.

При секретарі: Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неопал" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 лютого 2014 року №0000672202, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2014 адміністративний позов ТОВ "Неопал" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Неопал» є юридичною особою та зареєстроване Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 17 серпня 2010 року, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

До основних видів діяльності позивача відносяться: вантажний автомобільний транспорт , технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, надання послуг з перевезення речей.

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Неопал» щодо господарських відносин із платником податків ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

Як висновок проведеної перевірки, податковим органом встановлено порушення пп.138.2 статті 138, п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на прибуток за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року у розмірі 95 700,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

За результатами перевірки складено акт від 08 лютого 2014 року № 324/26-52-22-02/37208578 та винесено податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2014 року № 0000672202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 95 700,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 8 400,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

У період, за який проводилася перевірка діяльності позивача, останній перебував у договірних відносинах із ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».

ПАТ «СК «Прогрес-Фонд» має ліцензії, які дають йому право займатися страховою діяльністю у формі добровільного страхування вантажів та багажу (серії АВ № 546795 від 04 серпня 2010 року), страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (серії АВ № 546789 від 04 серпня 2010 року), страхування фінансових ризиків (серії АВ № 546798 від 04 серпня 2010 року) та страхування майна (серії АВ № 546794 від 04 серпня 2010 року), які діють безстроково.

На виконання умов Договору добровільного страхування відповідальності перевізника № 0401/14-410 від 01 квітня 2011 року з додатками, позивач перерахував на рахунок контрагента грошові кошти на загальну суму 270 000,00 грн., що підтверджується карткою рахунку № 361 та банківськими виписками. А страховик, в свою чергу, на підтвердження прийняття обов'язків за цим договором надав позивачу Страхові свідоцтва в кількості 6-ти штук.

На виконання умов Договору добровільного страхування відповідальності перевізника № 0103/03-410 від 03 січня 2012 року позивач перерахував на рахунок контрагента грошові кошти на загальну суму 240 000,00 грн., що підтверджується карткою рахунку № 361 та банківськими виписками. А Страховик, в свою чергу, на підтвердження прийняття обов'язків за цим договором надав позивачу Страхові свідоцтва в кількості 2-х штук.

Таким чином, позивач здійснив на адресу контрагента платежів на загальну суму 510 000,00 грн. та відобразив у своєму бухгалтерському обліку.

Необхідність страхування своєї діяльності позивач обґрунтовує необхідністю захисту своїх майнових інтересів перед третіми особами у зв'язку з тим, що автомобільний транспорт, з яким пов'язана його діяльність, є засобом підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 1 Законом України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Визначення страхування, як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки, як обов'язкове і неминуче настання відповідної події. Така подія може настати, а може не настати, а суть страхування полягає в тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику, отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події. Тобто, з моменту набрання чинності договором страхування (сплати страхової премії) і протягом всього строку дії договору страхування, послуга страхування є наданою, адже протягом всього терміну дії такого договору застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

Статтею 6 вказаного Закону передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що факт надання послуги страхування не пов'язаний безпосередньо з настанням чи не настанням страхового випадку.

З викладеного вбачається, що ТОВ «Неопал» правомірно врахувало витрати зі страхування свого майна (ризиків, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном) у складі валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Ці витрати підтверджуються виписками по рахунку про перерахування ПАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» коштів та бухгалтерськими документами.

Між тим, податковий орган зазначає, що позивач порушив приписи податкового законодавства з огляду на те, що страхові платежі були перераховані ним без ПДВ, в податковий кредит та в Декларації по податку на додану вартість за період з 2011 року по 2012 рік не включалися.

Згідно з пп.196.1.3 п.196.1 статті 196 ПК України не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Тобто, оскільки надання послуг із страхування і перестрахування не є об'єктом оподаткування, то виплата страхових платежів також не є об'єктом оподаткування ПДВ та операція з отримання таких страхових платежів чи операція з їх виплати не змінює суму податкового кредиту або податкових зобов'язань ані у застрахованої особи, ані у страхової компанії (страховика).

Відповідно до п. 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що валовими витратами не можуть вважатися витрати платника податку, які не відповідають загальноприйнятим правилам та діловій меті будь-якого господарювання, що прямо випливає із законодавчого припису щодо такої ознаки валових витрат, як їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу п.п 5.3.1 п. 5.3 статті 5 Закону не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз вищезазначених норма права, дає підстави вважати, що право на формування валових витрат у платника податку виникає лише за умови фактичного придбання, зокрема, товарів (робіт, послуг), витрати з придбання яких відносяться до складу валових витрат та підтверджуються первинними документами, тобто документами, які складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 79 ГК України - господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Податковий кодекс України, який з урахуванням спірних правовідносин є спеціальним законом, в даному випадку, визначає поняття «господарська діяльність» як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Зазначені вище господарські операції позивача та його контрагента підтверджуються копіями договорів та додатків до них, картками рахунків та банківськими виписками, страховими свідоцтвами.

Крім того, згідно первинних бухгалтерських документів позивачем включено відповідні суми до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що викладені вище обставини в своїй сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з страховою компанією є реальними та укладені позивачем в межах здійснення звичайної для нього діяльності.

Разом з тим, відповідачем до суду не надано доказів того, що правочини між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податків, також не надано доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» недійсними у судовому порядку.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Літвіна Н. М.