Рішення № 40186599, 19.08.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3006/14 Головуючий у 1-й інстанції Тучков С.С.

Суддя-доповідач Панкеєв О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Осоцького І.І.,

суддів Панкеєва О.В., Мануйлова Ю.С.

при секретарі Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, який уточнювала під час розгляду справи.

В обґрунтування вимог зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.

01 листопада 2013 року сталося залиття її квартири. За результатами обстеження комісією було встановлено, що винуватцем у затопленні квартири є власник квартири АДРЕСА_4 у її будинку, яка залишила відкритим кран гарячої води та пішла з дому. В результаті затоплення квартири їй була завдана матеріальна шкода у розмірі 16737,57 грн. та моральна шкода у розмірі 6000,00 грн. Матеріальна шкода зводиться до витрат, необхідних для ремонту квартири, вартості люстри, упущеної вигоди у зв'язку із не здаванням квартири в оренду, витрати по сплаті комунальних платежів.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях яких позивач зазнає кожного разу коли бачить квартиру після затоплення, погіршенням загального стану здоров'я, зниженням ділової активності. Моральні страждання посилюються не відшкодуванням винними у затопленні квартири збитків.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2014 року ОСОБА_4 залучено у якості співвідповідача по справі.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути солідарно з відповідачів на її користь: вартість відновлювального ремонту у розмірі 14363,00 грн.; вартість люстри у розмірі 300,00 грн.; витрати на виготовлення звіту про незалежну оцінку у розмірі 1000,00 грн.; збитки від сплати комунальних та інших платежів у розмірі 1557,98 грн.; витрати на ксерокопіювання документів у розмірі 65,07 грн.; витрати на завірення довіреності від 06.05.2014 року у розмірі 21,05 грн.; неотриману орендну плату у розмірі 7500,00 грн.; судовий збір у розмірі 522,20 грн.; комісію банку у розмірі 15,00 грн.; витрати на правову допомогу у розмірі 1870,00 грн.; на відшкодування моральної шкоди 12000,00 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.05.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, спричинену внаслідок затоплення квартири гарячою водою, у розмірі 15 373,00 грн. та судовий збір в сумі 172,54 грн. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте зазначеним вимогам рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу не відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, (а.с. 33-34).

За актами житлових органів від 05.11.2013 року, від 22.11.2013 року та від 11.12.2013 року 01 листопада 2013 року та показанням свідка ОСОБА_5, квартира ОСОБА_2 була залита водою внаслідок того, що мешканець квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_3 залишила відкритим кран гарячої води (а.с. 27-29, 61-63, 128-129).

За звітом №25/12 про незалежну оцінку майна, визначення вартості матеріального збитку заподіяного власнику квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок залиття водою, що виконаний ПП «Стандарт-СК», вартість поточного ремонту квартири після залиття складає 14363,00 грн. (а.с.10-26).

Задовольняючі позовні вимоги частково суд першої інстанції суд першої інстанції виходив із того, що хоча власниками квартири і є дві особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.147-148), проте на час завдання шкоди там мешкала лише ОСОБА_3 і саме вона залишила відкритим кран гарячої води, отже шкода завдана винними діями одного відповідача ОСОБА_3.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення вартості відновлювального ремонту у розмірі 14363,00 грн., витрат на виготовлення звіту про незалежну оцінку у розмірі 1000,00 грн.

суд виходив із того, що реальна вартість ремонту квартири після залиття складає 14 363,00 грн. та за проведення оцінки за квитанцією позивач сплатив 1000 гривень

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення вартості люстри, зняття копій документів , завірення довіреності, стягнення збитків від сплати комунальних та інших платежів, недотриманої орендної плати, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд надав належну оцінку наданим позивачем доказів , та вважав недоведеним цих вимог.

За правилами ст. 1166 ЦК України майнова шкода завдана майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала своїми неправомірними діями чи бездіяльністю .

Колегія судів не погоджується із доводами апеляційної скарги проте, що оскільки ОСОБА_4 є співвласником квартири він повинен також приймати участь у відшкодуванні шкоди, оскільки як було встановлено у судовому засіданні та не спростовано позивачем в апеляційній скарзі, у квартирі на час завдання шкоди проживала лише одна відповідач ОСОБА_3, яка і не закрила кран гарячої води, внаслідок чого була залити квартира позивача. Отже у завдані шкоди вина тільки ОСОБА_3, неправомірних дій чи бездіяльності ОСОБА_4 не було встановлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 наполягає на тому, що відповідачі мають відшкодувати також вартість люстри у розмірі 300,00 грн, збитки від сплати комунальних та інших платежів у розмірі 1557,98 грн, витрати на ксерокопіювання документів у розмірі 65,07 грн, витрати на завірення довіреності від 06.05.2014 року у розмірі 21,05 грн., неотриману орендну плату у розмірі 7500,00 грн., комісію банку у розмірі 15,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 1870,00 грн., та відшкодувати моральну шкоду 12000,00 грн.

Між тим апеляційна скарга не мітить чому позивач не погоджується із оцінкою суду першої інстанції наданих нею доказів, а саме, що в фіскальних чеках наданих позивачем (а.с. 71-73) відсутнє її прізвище та відомості про документи, які виготовлялися, в частині стягнення вартості люстри у розмірі 300,00 грн., відсутні докази, як вартості люстри, так і її знищення, щодо стягнення збитків від сплати комунальних та інших платежів у розмірі 1557,98 грн., то тягар утримання майна несе власник незалежно від того, чи проживає вона в квартирі, чи ні та позивач не надав доказів, що внаслідок залиття квартири, вона стала непридатною для проживання, і позивач у ній не проживала у цей час. Щодо стягнення неотриманої орендної плати у розмірі 7500,00 грн., то наданий Договір оренди від 02 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_5, (а.с. 10 0), всупереч вимогам ст.158 ЖК України не зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в житлових органах, наявності оплатних взаємовідносин із ОСОБА_5, який проживав за твердженням позивача проживав у її квартирі. Апеляційна скарга не містить в собі доводів, які б спростовували такі висновки суду першої інстанції.

Оцінка судом першої інстанції наданих позивачем доказів відносно вимог вартість люстри у розмірі 300,00 грн, збитків від сплати комунальних та інших платежів у розмірі 1557,98 грн, витрат на ксерокопіювання документів у розмірі 65,07 грн, на завірення довіреності від 06.05.2014 року у розмірі 21,05 грн., неотриманої орендної плати у розмірі 7500,00 грн., комісії банку, відповідає вимогам ст. 58,60,212 ЦПК України та жодним чином не спростована в апеляційній скарзі.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За вимогами ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Долучені позивачем до апеляційної скарги податкової декларації, розрахунків податкових зобов'язань . квитанцій про сплату грошових коштів (а.с. 215-221), не береться до уваги колегією судів, оскільки залучена позивачем з порушенням ст.ст. 64, 131, та ч. 2 ст. 303 ЦПК України, без зазначення в чому судом першої інстанції ці докази були досліджений з порушенням встановленого порядку або в дослідженні якого було неправомірно відмовлено, або якими поважними причинами зумовлено їх неподання до суду першої інстанції.

Долучена до заперечень квитанція про сплату податку не містить в собі інформації що вона стосується договору оренди між ОСОБА_2 і ОСОБА_5.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 проте, що вона вина у затоплені квартири, так як затоплення виникло внаслідок різкої подачі тепломережею гарячої води суперечить актам житлових органів (а.с.61-63), за якими затоплення квартири було внаслідок залишення відкритим у ванній кімнаті крану гарячої води мешканцем квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_3 (а.с. 27-29, 128-129).

З посиланням на докази ОСОБА_3 не довела, що шкода завдана не з її вини.

Розмір завданий ОСОБА_2 підтверджений звітом №25/12 про незалежну оцінку майна. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на те, що експертом не врахований коефіцієнт зносу матеріалів та податок на додану вартість не приймається колегією судів, оскільки шкода визначена експертом з урахуванням зносу та за правилами ст. 1166 ЦК України має бути відшкодована у повному обсязі.

У суді першої інстанції відповідачі не мали заперечень проти розміру вимог позивача, які містяться в апеляційній скарзі щодо зменшення розміру завданої шкоди внаслідок матеріального становища відповідачів.

Положенням частини 4 статті 1193 ЦК України передбачено, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

ОСОБА_3 зазначає, що вона є пенсіонеркою, син є інвалідом з дитинства. Між тим розмір своїх доходів відповідач не надав ані суду першої , ані апеляційної інстанції , а тому у колегії судів не моє підстав на припущеннях для зменшення розміру відшкодування шкоди, завданою нею внаслідок залиття квартири.

Відмовляючи в задоволені позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів душевних страждань, погіршення стану здоров'я, ділової активності, не наведено з яких міркувань вона виходила при визначенні розміру завданої моральної шкоди та дійшов висновку, що позивач не довела, як сам факт завдання їй винною поведінкою відповідачів моральної шкоди, так і розмір та обґрунтованість заявленого нею грошового відшкодування моральної шкоди.

Проте з таким висновком суду у повному обсязі не можна погодитися.

За змістом ст.15, п.9 ч.2 ст.16, ст.ст. 23,1167 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі шляхом відшкодування моральної шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена п.п.1,2 ч.2 ст. 23 ЦК України. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену п.3 ч.2 ст. 23 ЦК України, тобто моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у пошкодженні майна.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Факт порушення прав ОСОБА_2, а отже неправомірних дій зі сторони відповідача ОСОБА_3 підтверджено висновком рішення суду.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що по вині ОСОБА_3 пошкоджено майно, що належить ОСОБА_2, що безперечно призвело до незручностей, хвилювань, душевних страждань , необхідності прикладення часу та зусилля для відновлення своїх прав власника, а отже є підстави для захисту її порушених прав у вигляді завдання моральної шкоди.

Проте, позивач не надав належних та допустимих доказів, проте, що як він стверджує, що він не міг використовувати квартиру внаслідок її затоплення, а за правилами ч.4 ст. 60, ст. 212 ЦПК України, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже з урахуванням конкретних обставин даної справи, тривалості порушення прав ОСОБА_2, вимушених змін у життєвих стосунках позивача, прикладення часу та зусилля, необхідних для відновлення пошкодженого майна власника, незручностей, хвилювань, душевних страждань, колегія судів прийшла до висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві та достатньою сатисфакцією зазнаних ним моральних страждань має бути 500 гривень, які підлягають стягненню на її користь з ОСОБА_3.

Оскільки висновки суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволенню позову. Крім того відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України , пп. 2 п.1ч.2 ст. 4 Закону України «про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню щодо вимог нематеріального характеру на користь позивача 229, 40 гривень судового збору, понесеного у суді першої інстанції та 121 гривень 80 копійок при подачі апеляційної скарги, а всього 351,20 гривні.

Вирішуючи питання стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1870,00 грн. суд першої інстанції зазначив , що суду не надано суду належних доказів того, скільки часу надавалась правова допомога, не був проведений відповідний розрахунок на підтвердження витрат з надання правової допомоги, у судове засідання за яке отримано оплату з призначенням як за «представництво інтересів у судовому засіданні призначеному на 07.04.2014 року» (а.с. 98) представник позивача адвокат ОСОБА_6 взагалі не з'явився (а.с. 93).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно з ч. 2 ст. 56 ЦПК України особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається до участі у справі ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах". Згідно зі ст. 1 цього закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт та розрахунок фактичних витрат робочого часу адвоката на вчинення тих чи інших дій та із зазначенням конкретно наданих послуг на зазначену суму при розгляді справи.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав договір від 07.04.2014 року між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_6 про надання правової допомоги (а.с.132), копію свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю ОСОБА_6 (а.с.133) , квитанції № 7 від 07.04.2014 року , в якій зазначено, що ОСОБА_2 сплатила 550 гривень за складання заяви про збільшення позовних вимог, заяви про допит свідка та витребування доказів, а також представництво у суді першої інстанції 07.04.2014 року (а.с.98). 07.04.2014 року адвокат ОСОБА_6 не приймав участь при розгляді у суді першої інстанції за журналом судового засідання від 07.04.2014 року, розрахунку витраченого часу та акту виконаних робіт складання заяви про збільшення позовних вимог, заяви про допит свідка та витребування доказів за квитанцією № 7 від 07.04.2014 року адвокатом не надано.

А тому колегія судів погоджується із висновком суду першої інстанції , що за квитанцією № 7 від 07.04.2014 року на суму 550 гривень витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача.

Проте суд не звернув увагу, що адвокат ОСОБА_6в., приймаючи участь у судових засіданнях надав ще квитанції № 8,9,10 (а.с.98,171,181)

За квитанцією № 8 від 12.05.2014 року ОСОБА_2 за складання довіреності від 06.05.2014 року, представництво у суді першої інстанції 28.04.2014 року і 12.05.2014 року сплатила адвокату ОСОБА_6 570 гривень (а.с.98). Адвокат ОСОБА_6 приймав участь при розгляді у суді першої інстанції за журналом судового засідання від 28.04.2014 року з 17.17 по 17.58 годину = 23 хвилини (а.с.134-135). 12.05.2014 року адвокат ОСОБА_6 приймав участь при розгляді у суді першої інстанції за журналом судового засідання від 12.05.2014 року з 17.15 по 17.38 годину = 23 (а.с.158)

За квитанцією № 9 від 15.05.2014 року ОСОБА_2 за складання за складання заяви про збільшення позовних вимог та представництво у суді першої інстанції 20.05.2014 року сплатила адвокату ОСОБА_6 400 гривень (а.с.171). 20.05.2014 року адвокат ОСОБА_6 приймав участь при розгляді у суді першої інстанції за журналом судового засідання з 10.39 по 11.31 годину = 52 хвилини (а.с.177).

За квитанцією № 10 від 12.05.2014 року ОСОБА_2 за представництво у суді першої інстанції 22.05.2014 року сплатила адвокату ОСОБА_6 350 гривень (а.с.181). Адвокат ОСОБА_6 приймав участь при розгляді у суді першої інстанції за журналом судового засідання від 22.05.2014 року з 10.20 по 11.52 годину = 1 годину 32 хвилини (а.с.181-183).

Щодо витрат на правову допомогу за квитанцією № 8 від 12.05.2014 року , де ОСОБА_2 за складання довіреності від 06.05.2014 року та представництво у суді першої інстанції 28.04.2014 року і 12.05.2014 року сплатила адвокату ОСОБА_6 570 гривень (а.с.98), то оскільки адвокат ОСОБА_6 приймав участь при розгляді у суді першої інстанції за журналом судового засідання від 28.04.2014 року з 17.17 по 17.58 годину = 23 хвилини (а.с.134-135). Та 12.05.2014 року за журналом судового засідання від 12.05.2014 року з 17.15 по 17.38 годину = 23 (а.с.158), отже 46 хвилин.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014" встановлено, що у 2014 році розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня 2014 року становить 1218 грн., отже, розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 487 грн. 20 коп. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

ОСОБА_6 приймав учать у судових засіданнях, 46 хвилин . Розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 487 грн. 20 коп. : 60 хвилин * на 46 хвилини = 373 гривень 52 копійки.

За квитанцією № 9 від 15.05.2014 року ОСОБА_2 за складання за складання заяви про збільшення позовних вимог та представництво у суді першої інстанції 20.05.2014 року сплатила адвокату ОСОБА_6 400 гривень (а.с.171). 20.05.2014 року адвокат ОСОБА_6 приймав участь при розгляді у суді першої інстанції за журналом судового засідання з 10.39 по 11.31 годину = 52 хвилини (а.с.177).

ОСОБА_6 приймав учать у судовому засіданні 20.05.2014 року 52 хвилини. Розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 487 грн. 20 коп. : 60 хвилин * на 52 хвилини = 422 гривень 24 копійки. Отже витрати 400 гривень в межах граничного розміру, передбаченого законом.

За квитанцією № 10 від 12.05.2014 року ОСОБА_2 за представництво у суді першої інстанції 22.05.2014 року сплатила адвокату ОСОБА_6 350 гривень (а.с.181). Адвокат ОСОБА_6 приймав участь при розгляді у суді першої інстанції за журналом судового засідання від 22.05.2014 року з 10.20 по 11.52 годину = 1 годину 32 хвилини (а.с.181-183).

Адвокат ОСОБА_6 приймав учать у судовому засіданні 22.05.2014 року 1 годину 32 хвилини . Розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 487 грн. 20 коп. : 60 хвилин * на 92 хвилини = 747 гривень 04 копійки. Отже витрати 350 гривень в межах граничного розміру, передбаченого законом.

Матеріали справи не містять інших фінансових документів щодо витрат позивачем на правову допомогу у суді першої інстанції.

Таким чином підлягають стягненню витрати на правову допомогу 373 гривень 52 коп. + 400 гривень + 350 гривень = 1123, 52 гривень.

За квитанцією № 11 від 16.06.2014 року ОСОБА_2 за складання уточненої апеляційної скарги сплатила адвокату ОСОБА_6 400 гривень (а.с.218). Між тим розрахунку витраченого часу та акту виконаних робіт складання уточненої апеляційної скарги заяви адвокатом не надано, а тому за квитанцією № 11 від 16.06.2014 року не підлягають з відповідача стягненню витрати на правову допомогу через їх недоведеність відповідності Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Керуючись ст. ст. 307,309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2014 року у цій справі в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 500 гривень, 351 гривню 20 копійок судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи щодо вимог немайнового характеру та 1123 гривень 52 копійки витрат на правову допомогу.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді