Ухвала суду № 40153845, 11.08.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6557/14 Справа № 182/3479/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Рунчева О. В. Доповідач - Дерев'янко О.Г. Категорія 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2014 року м. Дніпропетровськ

колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Дерев'янка О.Г.,

суддів: Черненкової Л.А., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі: Видюковій Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2- ОСОБА_8

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про вселення членів сім'ї наймача, визначення порядку користування комунальним житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до відповідачів, в обґрунтування позову зазначив, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований він, його неповнолітня донька- ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5 Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 04.10.2012 року у цивільній справі № 2-1525/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.12.2012 року, було частково задоволено його позов до ОСОБА_4, ОСОБА_5, а саме, в частині його позовних вимог про вселення в спірну квартиру.

У нього є сім'я, дружина, дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, згоду на вселення яких відповідачі не дають.

Згідно уточнених вимог позивач просив суд: вселити в жиле приміщення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначити порядок користування житловим приміщенням його неповнолітній доньці - ОСОБА_4 надати їй в користування житлове приміщення № 7 згідно плану квартири, площею 8,1 кв.м., йому - житлове приміщення № 5 площею 11 кв.м., відповідачам по справі ОСОБА_4, ОСОБА_5 житлове приміщення № 4, площею 17.4 кв.м., висилити з квартири осіб, які проживають без реєстрації. (а.с.39-40)

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2014 року ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог - відмовлено. (а.с.123-125)

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4- ОСОБА_8, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. (а.с.134-136)

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно ордеру на житлове приміщення № 2168 від 30.12.1986 року ОСОБА_4 на родину з чотирьох осіб: дружину- ОСОБА_8, сина - ОСОБА_2, доньку - ОСОБА_10 виділена квартира АДРЕСА_1. (а.с.102)

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована.

Відповідно до акту від 26.07.2013 року складеного комісією із представників ТОВ «Оселя-Нікополь» та мешканців кв. № 36 та № 46, окрім вищезазначених осіб з 2009 року у квартирі АДРЕСА_1, проживають ОСОБА_11 з дітьми - ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, а також ОСОБА_14 (а.с.43)

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19.11.2013 року розірвали шлюб, актовий запис № 162. (а.с.73)

Відповідно до вимог ст.. 191 ЖК України, житлові спори вирішуються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 63 ЖК предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фону є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (ч. 1 ст. 48), частина кімнати або кімната, пов'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

Частинами 1,2 ст. 104 ЖК України передбачено, що член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. У разі відмовлення членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснено, що в силу ст. 104 ЖК суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі.

При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

Вбачається, що загальна площа трьохкімнатної квартири - 59 кв.м., житлова площа 36,6 кв.м, кімната № 7 площею 8,10 кв.м, кімната № 5 площею 11,10 кв.м, кімната № 4 площею 17,4 кв.м., кухня 8.4 кв.м., ванна кімната 2,1 кв.м., вбиральня 1,30, коридор 8,6 кв.м., комори 0,7. та 0,5 кв.м.. Квартира обладнана балконом, вихід на який здійснюється з кімнати № 4 та лоджією, вихід на яку здійснюється з кімнати № 5. (а.с.4).

Відповідно до Акту № 21 перевірки дотримання паспортного режиму в квартирі АДРЕСА_1, складеного ТОВ «УК «Коменерго Нікополь» 04.02.2011 року встановлено, що з грудня 1986 року в квартирі зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_2, і с 2001 року ОСОБА_5. (а.с.8)

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована в квартирі з 15.10.2013 року. (а.с.42).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зазначено в рішенні про те, що виділення позивачу кімнати площею 11,10 кв.м., а його неповнолітній дочці - ОСОБА_6 у користування кімнати площею 8,10 кв.м., а відповідачам житлової кімнати площею 17,4 кв.м. із залишенням у спільному користуванні сторін інших приміщень призведе до порушення житлових прав сторін та неповнолітньої дитини, з урахуванням того, що на кожного з них приходиться 9,15 кв.м. жилої площі.

Крім того, в квартирі фактично проживають три сім`ї, так як року шлюб між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був розірваний (а.с.73), а заселення в одну кімнату осіб, які не є членами однієї сім`ї, є порушенням їх житлових прав, тому і за цих підстав суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у визначенні порядку користування квартирою.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції правильно в рішення зазначив, що позивачем позов про виселення не пред'явлено до конкретних осіб, ці особи у справі не мали процесуального статусу відповідачів, тому обґрунтовано відмовив у виселенні.

Відповідно до вимог ст.. 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вбачається, що між сторонами тривалий час існує житловий спір, в тому числі щодо користування спірною квартирою, та у зв'язку з цим відносини між сторонами не є дружніми.

Відповідно до довідки ОСББ «П'ятий будинок - Н» неповнолітня ОСОБА_4 фактично проживає з матір'ю ОСОБА_16 у АДРЕСА_4. (а.с.66)

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_4 вселений за рішенням суду у спірну квартиру, проте в квартирі постійно не проживає, оскільки в одній кімнаті з відповідачкою ОСОБА_5, яка для нього є чужою людиною він не живе, (апелянти зазначають, що місцем його проживання в квартирі є кімната саме з відповідачкою), іншого порядку користування квартирою між сторонами не визначено, тому суд дійшов вірного висновку, що вимоги позивача в частині вселення в спірну квартиру неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на думку суду є такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, із матеріалів справи та із пояснень сторін не вбачається, що відповідачі перешкоджають ОСОБА_4 у проживанні та користуванні спірною квартирою. Позивачем не надано документів чи інших доказів таких перешкод з боку відповідачів. Посилання апелянта на те, що саме суд повинен зазначати, як неповнолітня дитина повинна користуватись спірною квартирою є надуманими.

Позивачем не надано суду аргументованих пояснень можливості проживання неповнолітньої ОСОБА_4 в квартирі без батьків. Відповідно до вимог ст.. 50 ЖК України не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя. Тому і за цих обставин виділити позивачу з неповнолітньою дитиною - дочкою , якій 16 років у спільне користування кімнати не є можливим.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із позовом до конкретних осіб про виселення, які на його думку без достатніх правових підстав в ній проживають.

Доводи апелянта про те, що суд позбавив неповнолітню дитину права користування жилим приміщенням в спірній квартирі є емоційними, та нічим не підтвердженими, тому їх прийняти не можна.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2- ОСОБА_8 - відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді :