ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
22 квітня 2014 рокусправа № 412/124/2012(2а/412/295/2012)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.
суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2012 року у справі № 412/124/2012(2а/412/295/2012) за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради про визнання рішення недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати недійсним рішення Дніпропетровської міської ради №77/22 від 28 березня 2012 року, зобов'язати розглянути звернення від 22 квітня 2002 року про приватизацію земельної ділянки та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 13 411 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 22 квітня 2002 року звернулась до Дніпропетровської міської ради із заявою про приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться в її користуванні. Рішенням міської ради № 2341/15 від 18 лютого 2004 року позивачу було відмовлено в приватизації земельної ділянки. Однак зазначене рішення рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2010 року було визнано протиправним та скасовано. У зв'язку з цим
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровської міської ради із відповідною заявою про відновлення її порушених прав, у відповідь на яку 11 квітня 2011 року останній було відмовлено та запропоновано подати нову заяву про приватизацію землі. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2001 року було визнано відповідь міської ради № 8/7-180 від 11 квітня 2011 року неправомірною та зобов'язано міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про приватизацію земельної ділянки від 22 квітня 2002 року. Рішенням міської ради від 28 березня 2012 року № 77/22 в результаті розгляду заяви позивача їй було відмовлено в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2012 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки спірні питання стосовно придбання або позбавлення права власності на земельну ділянку не підлягає розгляду у порядку адміністративного провадження.
У судове засідання позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, не прибули, про причини неприбуття не повідомили.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Справа розглянута у відповідності до приписів частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, 22 квітня 2002 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровської міської ради із заявою про безкоштовну приватизацію земельної ділянки площею 0, 025 га, яка знаходиться під її гаражем за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Барикадна, 4а. Відповіддю Дніпропетровської міської ради про розгляд звернення від 17 березня 2011 року вх. № 12163, ОСОБА_1 повідомлялось про те, що відповідно до рішення міської ради від 02 лютого 2011 року № 210/8 «Про затвердження порядку оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку у м. Дніпропетровську» особа, зацікавлена у посвідченні прав на земельну ділянку або її представник, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності звертається до департаменту корпоративних прав та правового забезпечення міської ради з клопотанням, у якому зазначаються: орієнтований розмір земельної ділянки; об'єкт, що перебуває на земельній ділянці; цільове призначення земельної ділянки; оформлення права власності на земельну ділянку або термін на який пропонується оформлення права користування земельною ділянкою; землевпорядна організація, яка буде виконувати роботи по складанню технічної документацію із землеустрою. Таким чином, позивача було повідомлено про те, що їй необхідно звернутись для подальшого розгляду порушеного питання із відповідною заявою, оформленою належним чином. Інформація які саме документи та матеріали (в разі наявності) було додано до заяви від 22 квітня 2002 року за вх. № 7/1390 щодо приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1, в департаменті відсутня, оскільки вона повинна міститися в Управлінні Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області. Зазначене управління не підпорядковане Дніпропетровській міській раді. 28 березня 2012 року рішенням Дніпропетровської міської ради № 77/22 ОСОБА_1 було відмовлено у передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування гаража, у зв'язку з тим, що в неї відсутні необхідні документи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача необхідних для підготовки проекту документів для передачі у власність земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до положень ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Пунктом 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом. Таким чином, нормами діючого законодавства визначено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, стосовно питань регулювання земельних відносин є прийняття рішень сесії.
У відповідності до положень п.6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не надано необхідних документів для безоплатної приватизації земельної ділянки, а отже рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними та обґрунтованим.
Доводи апелянта про те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства колегія суддів вважає безпідставними та зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам. Крім того, Конституційним Судом України Рішенням № 10-рп від 01.04.2010 року надано офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 200 цього ж Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Шлай
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: С.В. Чабаненко
Судове рішення № 40124629, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 22.04.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 9101/190095/2012. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: