Ухвала суду № 40124628, 08.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2014 року

справа № 811/117/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року у справі № 811/117/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Велта» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Велта» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 14.08.2012 року №0000152310, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 5940234 грн., з яких: за основним платежем 4853500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 1086734 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року від 02.08.2012 року №12/22-10/30912734. В акті перевірки зазначено, що порушення виникли в зв’язку з тим, що діяльність ТОВ ВКФ “Велта” спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентом-постачальником ТОВ “САН ПІПЛ ПЛЮС”, який не виконував своїх зобов’язань. Позивач, не погоджуючись із встановленими у акті перевірки висновками зазначає, що відповідачем невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, висновки акту не відповідають чинному законодавству (бухгалтерському та податковому обліку), а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду 19 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що позивачем в ході перевірки не надано документів, які б підтверджували отримання труб поліетиленових саме від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан піпл плюс», не підтверджено транспортування труб, пункт їх навантаження та сертифікати, в яких зазначено виробника даних труб та їх відповідність стандартам.

У судовому засіданні сторони, доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї підтримали в повному обсязі.

У порядку статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято процесуальне правонаступництво відповідача з Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на Кіровоградську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма «Велта» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р., за наслідками якої складено акт №12/22-10/30912734 від 02.08.2012 р. (т.1 а.с. 11-83). В ході перевірки встановлено, зокрема, порушення вимог ст. ст. 185, 186, 188 п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, товариством завищено податковий кредит на загальну суму 4853500 грн., в тому числі за січень 2010 року в сумі – 440800 грн., за січень 2011 року в сумі – 506567 грн. та за січень 2012 року в сумі – 3906133 грн. Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ ВКФ “Велта” уклало з ТОВ “САН ПІПЛ ПЛЮС” договір поставки №07/12-10 від 07.12.2010 року та від 25.02.2011 року №25/02-11, за якими ТОВ “САН ПІПЛ ПЛЮС” зобов’язується передати у власність ТОВ ВКФ “Велта” товар згідно специфікації: а саме труби поліетиленові (т.1 а.с.157-166). Укладені договори поставки, на думку відповідача, є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю. 14.08.2012 року на підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000152310, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 5940234 грн., з яких: за основним платежем 4853500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 1086734 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв’язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватись відповідними первинними документами.

Як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновків про заниження податкових зобов’язань ДПІ зроблено не з огляду на порушення норм матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладених договорів.

Проте, колегія суддів із зазначеним погодитись не може з огляду на наступне.

Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платниками податку на додану вартість.

В акті перевірки відображено, що до перевірки надано видаткові накладні, акти приймання-передачі майна за договорами поставки, податкові накладні. Оплата за поставлені поліетиленові труби здійснювалась шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ “САН ПІПЛ ПЛЮС”, станом на 01.07.2011 року заборгованість відсутня, що також відображено в акті перевірки.

Таким чином, до перевірки було надано первинні документи які свідчать про господарські операції між позивачем та ТОВ “САН ПІПЛ ПЛЮС”. При цьому, будь-яких зауважень до їх складання перевіряючи ми особами висловлено не було. Копії вказаних первинних документів долучено до матеріалів справи.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач не заперечує факт надходження до позивача товару (поліетиленові труби) які позивач використовував у власному виробництві. Натомість, податкова служба, з огляду на висновки про нікчемність укладених угод вказує на те, що такий товар отримано позивачем не від ТОВ “САН ПІПЛ ПЛЮС”.

Зокрема, в акті зазначено, що перевіркою встановлено, що ТОВ ВКФ “Велта” придбало аналогічні труби поліетиленові від ПП “Наша Марка” на загальну суму з ПДВ – 1897233,34 грн.

Вказане твердження суд першої інстанції правомірно вважає безпідставним, оскільки, між ТОВ ВКФ “ВЕЛТА” та ПП «Наша марка» було укладено не договір купівлі-продажу труб поліетиленових, а договір підряду №10-34 від 10.05.2011р. відповідно до якого ПП “Наша марка” зварювало труби поліетиленові, які до цього було куплено у ТОВ “САН ПІПЛ ПЛЮС”, що підтверджується копіями відповідного договору підряду та актами виконаних робіт (т.1 а.с. 223-230). Також, не знайшло свого підтвердження посилання відповідача про відсутність акта вводу в експлуатацію трубопроводу, який змонтовано з труб поліетиленових, отриманих від ТОВ “САН ПІПЛ ПЛЮС”, оскільки копію зазначеного акта позивачем долучено до матеріалів справи (т.1 а.с. 192-193).

Відносно доводів відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних, які б свідчили про рух товару від постачальника до позивача, суд вважає, що відсутність у позивача лише товарно-транспортних накладних не може слугувати беззаперечною підставою для висновку про відсутність здійснення господарської операції, оскільки інші документи надані позивачем, свідчать про реальність господарських операцій між сторонами.

Щодо посилань відповідача на вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Так, законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Натомість відповідачем не були надані відповідні судові рішення щодо визнання, укладених правочинів недійсними.

Акт перевірки відповідача, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності спірного податкового повідомлення-рішення; доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області – залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року у справі № 811/117/13-а – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко