Ухвала суду № 40124624, 10.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2014 року

справа № 2а-0870/4972/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі №2а-4972/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, за участю прокурора Запорізької області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів від 04 квітня 2011 року №0000170808, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 1485958 грн. 00 коп. та №0000180808, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 2210166 грн. 00 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки дійшов невірного висновку про порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», про що зазначено в Акті №4/08-08/00194122 від 10.01.2011. Прийняті відповідачем спірні податкової повідомлення-рішення мотивовані тим, що в порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4., пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», вимог п.5.7 Наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, позивачем: завищено заявлену в жовтні 2010 року суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 1485958 грн. 00 коп.; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за жовтень 2010 року на суму 2210166 грн. 00 коп.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що позивачем завищено розмір податкового кредиту за жовтень 2010 року шляхом щомісячного включення до його складу суми ПДВ по операціях з придбання товарів, послуг, які не використано в оподаткуванні операцій у межах господарської діяльності платника податків.

У судовому засіданні сторони доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї підтримали в повному обсязі.

Колегією суддів відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України допущено процесуальне правонаступництво відповідача з Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя Державної податкової служби на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» зареєстроване платником податку на додану вартість. Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів з 17.12.2010 по 30.12.2010 проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2010 року, суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в вересні 2010 року. За результатами перевірки 10.01.2011 складено Акт перевірки №4/08-08/00194122, в якому зазначено, що під час перевірки встановлено порушення позивачем» пп.7.4.1, пп.7.4.4. п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5.7, п.5.9 розділу 5 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за жовтень 2010 року на суму 2210166 грн. 00 коп.; пп.7.4.1, пп.7.4.4. п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, в результаті чого завищено заявлену в жовтні 2010 року суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 1485958 грн. 00 коп. (т.1 а.с.16-35, т.2 а.с.124-129). За результатами розгляду Акту перевірки №4/08-08/00194122 від 10.01.2011 прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000030808, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 1485958 грн. 00 коп. та донараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 371489 грн. 50 коп.; №0000040808, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 2210166 грн. 00 коп. та донараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 552541 год. 50 коп. (т.1 а.с.55-58).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками та вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем документально не доведено невикористання позивачем придбаних у контрагентів товарів (робіт/послуг) не для подальшого виготовленні продукції, проданої за цінами, нижчими, ніж їх собівартість, а для інших потреб. А відтак, порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», наведене в Акті перевірки №4/08-08/00194122 від 10.01.2011 не знаходить свого фактичного підтвердження матеріалами справи.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено вичерпний перелік документів на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

У ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як зазначено у ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до п.5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054 (який діяв на час подачі податкової декларації за жовтень 2010 року), до розділу II «Податковий кредит» (рядки 10-15 декларації) включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) з податком на додану вартість або без податку на додану вартість товарів (послуг), основних фондів на митній території України, імпортованих товарів, отриманих на митній території України від нерезидента послуг з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку, а також тих, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності, або придбані з метою їх використання для поставки послуг за межами митної території України, місце поставки яких визначається відповідно до пункту 6.5 статті 6 Закону, окремо за цілями використання (здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню, звільнені від оподаткування, не є об'єктом оподаткування).

У п.5.9 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість» зазначено наступне: «Розділ III «Розрахунки з бюджетом за звітний період» податкової декларації з податку на додану вартість».

Як вбачається з матеріалів справи, за позивачем не встановлено порушень п.5.7, п.5.9 розділу 5 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», як то зазначено в Акті перевірки №4/08-08/00194122 від 10.01.2011.

Враховуючи наявність у позивача податкових накладних (на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів (послуг, робіт) були включені до податкового кредиту) та відсутність зазначення в Акті перевірки №4/08-08/00194122 від 10.01.2011 жодних порушень форми та порядку їх оформлення, ПАТ «ЗАлК» правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам (послугам) до складу податкового кредиту жовтня 2010 року, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Згідно з п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Як зазначено у ст.190 Господарського кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

На продукцію виробництва ПАТ «ЗАлК» держава не встановлює ціни, а отже при продажі своєї продукції позивач самостійно встановлює ціну продажу, тим самим визначаючи договірну вартість продукції, що продається.

Згідно з п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідачем за результатами перевірки не визначений рівень звичайних цін на вироблювані ПАТ «ЗАлК» товари, що продаються, звідси відповідно не встановлений факт продажу позивачем товарів нижче за «звичайну ціну».

Згідно з п.10 «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044 (далі - «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»»), первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Відповідно до п.9 «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»», первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9; інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів. У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Оскільки база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, звичайної ціни, то пов'язування об'єкту оподаткування (визначеного для декларування у жовтні 2010 року) з собівартістю продукції, як то вказано в Акті перевірки №4/08-08/00194122 від 10.01.2011 є, на думку колегії суддів, неправомірним.

У пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

З урахуванням викладеного та враховуючи висновки Запорізького окружного адміністративного суду, викладені у постанові від 14.07.2011 року по справі №2а-0870/4330/11, де зазначено, що судом не встановлено завищення ВАТ «ЗАлК» від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за вересень 2010 року на суму 1485985 грн. 00 коп., колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.4. п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, як то зазначено в Акті перевірки №4/08-08/00194122 від 10.01.2011.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі №2а-4972/11 – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко