Рішення № 40109889, 11.08.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р.Справа № 922/2442/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Стоянові А.С.

розглянувши справу

за позовом Інститут тваринництва Української Академії аграрних наук, с. Кулиничі до ТОВ "Самміт-Харків" м. Харків про стягнення коштів в сумі 28411,95 грн. за участю сторін:

позивача - Шилов С.П.

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

Інститут тваринництва НААН (надалі - позивач) у червні 2014 року звернулось до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саміт-Харків" (надалі - відповідач) у якій просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 28411,95 грн. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договорів №69/390 Н від 08.10.2012 року та 69/552 Н від 23.10.2012 року з надання послуг передплати та доставки періодичних видань, в частинні не поставки періодичних видань, в той час як позивачем свої зобов'язання щодо оплати наведених послуг виконані у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився. Копія ухвали про порушення провадження у справі , надіслана на адресу відповідача: 61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 42 (згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), повернута до господарського суду з відміткою "Адресат вибув ".

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання (за місцезнаходженням згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), проте не скористався наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правами на участь у судовому засіданні, а також не надав суду жодного доказу в обґрунтування заперечень проти позову або на підтвердження належного виконання договірних зобов'язань, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

В жовтні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Самміт - Харків" (відповідач) звернулось до Інституту тваринництва Національної академії наук України (позивач) з пропозицією про укладення договорів поставки періодичних видань на протязі 2013 року за №№69/390Н від 08.102012 року та 69/552 Н від 23.10.2012 року ( а.с.13-15).

На підтвердження виконання умов договору позивачем було здійснено оплату від 06.11.2012 року на суму 15750 грн. ( платіжне доручення № 941) та 16.10.2012 року на суму 13890 грн. ( платіжне доручення № 856) ( а.с.7, 18).

За умовами, зазначеними у рахунках, позивач для отримання періодичних видань повинен був здійснити 100% передплату їх вартості.

Таким чином, у відповідача виник обов'язок щодо поставки позивачеві передплачених періодичних видань.

Таким чином, на протязі 2012 року позивач здійснив повну передплату періодичних видань, запропонованих відповідачем.

У відповідності до умов вказаних договорів ( п.2.9) відповідач зобов*язався доставляти передплатні періодичні видання запакованими згідно оплаченого асортименту та зазначеними в рахунку періодичністю , кількістю комплектів вчасно та відповідно до графіку отримання видань від постачальників.

Але, відповідач здійснював постачання періодичних видань на адресу позивача лише частково до червня 2013 року.

Так, на виконання умов договору, фактично відповідачем було поставлено, а позивачем отримано наступні періодичні видання :

з 01.01.2013 року по 01.07.2013 року на суму 272,60 грн., та з 01.07.2013 року по 01.01.2014 року на суму 545 грн., що підтверджується актами позивача.

Таким чином, загальна вартість непоставлених позивачу періодичних видань з боку відповідача за період 2013 року складає 26368,40 грн.

З метою отримання непоставлених видань позивач звернувся до керівництва ТОВ "Самміт - Харків" із відповідним листом за вих. № 698 від 02.10.2013р. та 610 від 02.10.2013 року ( а.с.16-17). Проте, відповіді на лист від відповідача не отримав.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір укладається шляхом пропозиції сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Частиною 2 ст. 642 ЦК України визначено: якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару , не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Щодо нарахованої пені судом встановлено наступне, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови від 24.10.2011 № 25/187, від 07.11.2011 № 5002-2/5109-2010);

За змістом частини шостої статті 232 ГК України та статті 253 ЦК України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

При цьому частина шоста статті 232 ГК України передбачає порядок та строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України (див. статтю 256, пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України) (постанова від 27.04.2012 № 13/110-11);

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.02.2012 N01-06/224/2012 "Про доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" на доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" доведено до відома правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом XII-2 Господарського процесуального кодексу України, у спорах: що виникають внаслідок порушення грошових зобов'язань: договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови від 24.10.2011 N 25/187, від 07.11.2011 N 5002-2/5109-2010).

Позивачем не надано взагалі розрахунку пені, хоча ухвалою суду від 18.06.2104 року у останнього було витребувано чіткий розрахунок пені, який позивач на протязі близько двох місяців не спромігся надати.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 612, 626, 638, 640, 642, 663, ч.2 ст. 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ"Саміт-Харків" ( м.Харків, вул.Чернишевська, 42 код ЄДРОПУ 25176786) на користь Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук (Харківська обл., Харківський район, смт. Кулиничі, вул. 7-ої Гвардійської Армії,3, код ЄДРПОУ 00497199) суму основного боргу 26368,40 грн. та судовий збір 1827 грн.

В іншій частині відмовити.

Повне рішення складено 11.08.2014 р.

Суддя Л.С. Лаврова