Постанова № 40058841, 17.07.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 р. Справа № 820/4745/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2014р. по справі № 820/4745/14

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області

третя особа Начальник Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області Скрипнік Юрій Григорович

про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області (далі - відповідач), третя особа: Начальник Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області Скрипнік Юрій Григорович, в якому просив суд:

- поновити ОСОБА_1 на роботі в Територіальному управлінні державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області на раніше займаній посаді начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально-культурній сфері;

- стягнути з Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області заробітну плату на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову та прийняти нову - про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими.

В ході розгляду справи позивач та його представник повністю підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив ухвалити судове рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до законів, при прийнятті судового рішення поклався на розсуд суду.

17.07.2014 року позивач надав до суду апеляційної інстанції заяву про відкликання позовних вимог в частині стягнення з відповідача заробітної плати на його користь за час вимушеного прогулу та просив вийти за межі позовних вимог та вимог апеляційної скарги, скасувавши наказ про звільнення № 207-к від 15.11.2012 року.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально - культурній сфері Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області з 05.02.2010 року (а.с.79). З 21.03.2012 року позивача призначено на посаду начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально - культурній сфері Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області, що підтверджується особовою карткою позивача.

Позивач ознайомлений з загальними правилами поведінки державного службовця, які зобов'язався виконувати, про що свідчать листи за особистим підписом позивача (а.с. 141, 162).

Наказом Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області № 207-к від 15.11.2012 р., керуючись п.п.3,4 ст.40 КЗпП України, ст.ст. 10,17 Закону України "Про державну службу", відповідно до п.6 ст. 30 Закону України "Про державну службу", на підставі погодження Держгірпромнагляду України на звільнення від 14.11.12р. № 9903/0/13-01/6/12 та виписки з засідання профспілкового комітету теруправління Держгірпромнагляду у Харківській області (протокол №18 від 15.11.12р.), ОСОБА_1 звільнено з посади начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально - культурній сфері з 17 вересня 2012 р. за порушення Присяги державного службовця.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача - ОСОБА_1 з посади було законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим вимога про його поновлення не підлягає задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України "Про державну службу", згідно з положеннями ст. ст. 9, 30 якого правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально - культурній сфері Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області з 05.02.2010 року (а.с.79), а з 21.03.2012 року позивача призначено на посаду начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально - культурній сфері Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області.

Наказом Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області № 207-к від 15.11.2012 р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально - культурній сфері з 17 вересня 2012 р. через:

1) систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, у відповідності до п.3 ст. 40 КЗпП України;

2) у зв'язку із прогулом відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України;

3) через порушення Присяги державного службовця на підставі ст.ст.10, 17, п.6 ст.30 Закону України «Про державну службу».

Щодо першої підстави для звільнення позивача, а саме систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, у відповідності до п.3 ст. 40 КЗпП України, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з ст. 10 Закону України "Про державну службу" основними обов'язками державних службовців є: забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників.

Статтею 14 Закону України "Про державну службу" передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до цього працівника застосовувались заходи дисциплінарного стягнення або громадського стягнення у встановленому для цього порядку.

З огляду на це, при звільненні працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання вказаних обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які і коли проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

При цьому, пункт 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" дав тлумачення систематичності. Так, відповідно до п. 23 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Як вбачається з наказу № 207-к від 15.11.2012 р. про звільнення позивача, наказами Територіального управління за незабезпечення ефективної роботи та виконання завдань Держгірпромнагляду України від 20.04.2012р. №120 та за результатами перевірки контрольною групою Рахункової палати за неналежне здійснення організації державного нагляду в частині ведення діловодства від 28.08.2012р. № 282, позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану та не нараховано надбавки та премії відповідно за квітень та серпень 2012р.

Таким чином, відповідно до наданих наказів №120 від 20.04.2012р. та № 282 від 28.08.2012р., позивач на протязі одного року притягався до дисциплінарної відповідальності, а саме: йому оголошено догану та не нараховано надбавки та премії, що, на думку відповідача, з якою погодився суд першої інстанції, є підставою для звільнення позивача з займаної посади на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України.

В свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ч.4 ст.149 КЗпП України).

В ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено представником відповідача, що ОСОБА_1 не був ознайомлений з наказами №120 від 20.04.2012р. та № 282 від 28.08.2012р. про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, будь-яких пояснень від нього не вимагалось

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до початку розгляду апеляційної скарги звернувся до Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області зі скаргою щодо правомірності притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно з наказами №№ 120, 282 та звільнення за наказом №207-к від 15.11.2012 р.

Наказом № 92-к від 28.05.2014 р. була створена комісія по перевірці правомірності притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно з наказами №№ 120, 282 та звільнення за наказом №207-к від 15.11.2012 р. ОСОБА_1 з посади начальника Державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально-культурній сфері з 17.09.2012 р. за порушення Присяги державного службовця.

Проведеною перевіркою встановлено, що наказ № 120 від 20.04.2012р. був виданий без урахування вимог чинного законодавства України та нормативних актів Держгірпромнагляду України, у зв'язку з чим наказом теруправління № 98-к від 06.06.2014р. він був скасований.

Таким чином, залишається лише один факт притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення згідно з наказом №282 від 28.08.2012 року, а тому відповідно, підстав для звільнення через систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про неправомірне звільнення позивача на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України, а саме через систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Щодо звільнення позивача з займаної посади у зв'язку із прогулом відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, колегія суддів зауважує на таке.

П. 4 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

З наказу № 207-к від 15.11.2012 р. вбачається, що позивач з 17 вересня 2012 р. по 15 листопада 2012 року не знаходився на робочому місці, на телефонний зв'язок не виходив, за домашньою адресою відсутній, документів, які б підтверджували відсутність ОСОБА_1 з 17 вересня 2012р. на роботі з поважних причин позивачем не надано, що є порушенням п.4 ст.40 КЗпП України, а саме: прогул.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що з Табелю обліку робочого часу за вересень 2012 року Державної інспекції з нагляду в агропромисловому комплексі та соціокультурній сфері вбачається, що позивач був відсутній з 17 вересня 2012 р., а відповідно наданого до позову позивачем лікарняного листка непрацездатності серія АВМ № 139539 від 13 листопада 2012 р. встановлено, що позивач перебував у стаціонарі з 18.09.2012 р., таким чином документів, які б підтверджували поважність причин відсутності позивача 17 вересня 2012 р. на роботі не надано та судом під час судових засідань не встановлено.

В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що матеріали справи не містять доказів відсутності позивача 17.09.2012 року на роботі, а табель обліку робочого часу, наданий відповідачем, не є належним доказом по справі, оскільки складений одноособово відповідачем, і є лише підставою для нарахування заробітної плати.

На вимогу суду апеляційної інстанції від відповідача надіслано лист про неможливість надати копію журналу обліку явки на роботу співробітників інспекції з причин його втрати.

Таким чином, журнал виходу на роботу, акт комісії з числа працівників тощо, які б дійсно могли підтвердити або спростувати вказаний факт, відповідачем не надано, а отже відсутність позивача 17.09.2012 року на роботі є непідтвердженою, а тому зазначена відповідачем підстава для звільнення позивача: за прогул відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України, є недоведеною та необґрунтованою.

Щодо звільнення позивача з займаної посади через порушення Присяги державного службовця на підставі ст.ст.10, 17, п.6 ст.30 Закону України «Про державну службу», колегія суддів зауважує на таке.

Порушення Присяги державного службовця відповідач пов'язує з наявністю трьох кримінальних справ відносно позивача за ст.ст.190, 212, 222, 358, 366 КК України, котрі постановою Богодухівського районного суду Харківської області від 12.01.2010 року були закриті на підставі п.4 ст.6 КПК України, п.«в» ст.1, ст.8 Закону України «Про амністію», та тією обставиною, що останній інформацію про згадані кримінальні справи приховав та працедавцю не повідомив.

Пунктом 6 частини першої статті 30 Закону «Про державну службу» передбачено, що державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої у статті 17 цього Закону.

Текст Присяги наведено у частині другій статті 17 Закону «Про державну службу»: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

До матеріалів справи надано копію Присяги державного службовця, підписану позивачем 10.08.2004р.

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим, як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2013 року (№21-403а12) та від 04 червня 2013 року (№21-171а13).

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що в наказі N 207-к від 15 листопада 2012 року про звільнення позивача з займаної посади не визначено, в чому саме полягали дії позивача щодо порушення Присяги державного службовця.

Щодо факту існування згаданих кримінальних справ, колегія суддів вказує на таке.

В Законі України «Про державну службу» (в редакціях, чинних на час прийняття позивача до державної служби, переведення його на нову посаду та на час звільнення) існувало обмеження щодо прийняття на державну службу у вигляді наявності не знятої або не погашеної судимості за вчинення злочину, несумісного із займаною посадою.

По - перше, на час прийняття ОСОБА_1 до державної служби згадані вище кримінальні справи порушені не були.

По-друге, ч. 1 ст.88 Кримінального кодексу України визначено, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Згідно з ч. 3 вказаної статті Кримінального Кодексу України особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

Таким чином, з огляду на те, що вказані кримінальні справи були закриті без постановлення обвинувального вироку, позивач є не судимою особою.

З огляду на викладене, немає підстав вважати про наявність обмежень на прийняття ОСОБА_1 до державної служби та про можливість його звільнення на підставі п.7 ч. 1 ст.30 Закону України «Про державну службу».

Крім того, ст. 88 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Отже, сам по собі факт наявності кримінальних справ, закритих без постановлення обвинувального вироку, не є доказом вчинення проступків, несумісних із проходженням державної служби, а відповідно і порушення Присяги державного службовця.

Таким чином, звільнення позивача через порушення Присяги державного службовця на підставі ст.ст.10, 17, п.6 ст.30 Закону України «Про державну службу» є безпідставним та необґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що звільнення позивача з займаної посади здійснено без наявних на те підстав, а наказ Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області № 207-к від 15.11.2012 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально - культурній сфері є таким, що суперечить положенням ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, для повного і всебічного захисту прав позивача, на підставі ч. 2 ст. 11 та ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та вимог апеляційної скарги, скасувавши наказ № 207-к від 15.11.2012 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади та поновивши останнього на вказаній посаді.

Щодо вимоги про стягнення з Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області заробітної плати на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, колегія суддів зауважує, що 17.07.2014 року позивачем надано до суду апеляційної інстанції заяву про відкликання позовних вимог в зазначеній частині.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви.

Частиною першою ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовуються в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статями 155, 157 КАС України.

Таким чином, зазначені вимоги підлягають залишенню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, оскільки при прийнятті оскаржуваної постанови про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції порушив норми матеріального права та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та допущені порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 155, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, ч. ст. 203, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2014р. по справі № 820/4745/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати наказ Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області № 207-к від 15.11.2012 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально - культурній сфері.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Територіальному управлінні державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області на раніше займаній посаді начальника державної інспекції нагляду в агропромисловому комплексі та у соціально-культурній сфері.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Харківській області заробітної плати на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст постанови виготовлений 22.07.2014 р.