Постанова № 40050444, 11.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2014 року 14:55 № 826/3083/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представників позивача - Соколова О.В., Нестеров-Сурменко О.П.,

представника відповідача - Руцька А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» (далі - позивач, ДПІІ «Сантрейд») до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.12.2013 року № 0000253710, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 972 826,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 486 413 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача є необґрунтованими та такими, що суперечать законодавству, оскільки, на думку позивача, встановлення порушень за допомогою посилання по попередній акт перевірки без жодного самостійного дослідження документів є неправомірним. В той час, реальність господарських операцій з поставки та подальшої реалізації товару і отримання послуг підтверджується договорами та належними первинними документами, тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит та заявлено у перевіряємому періоді бюджетне відшкодування, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування заперечень проти позову, відповідач зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, вважає, що для задоволення позову немає підстав, оскільки реальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджена документально та, як наслідок, позивачем неправомірно завищено суми податкового кредиту за перевіряємий період, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту, а тому заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування підлягає зменшенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ДПІІ «Сантрейд» (код ЄДРПОУ 25394566) зареєстроване Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 26.01.1998 року, про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за № 21052. Місцезнаходження ДПІІ «Сантрейд»: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 19-21А.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби з 17.03.1998 року.

ДПІІ «Сантрейд» станом на момент виникнення спірних правовідносин згідно свідоцтва № 100333664 від 19.04.2011 року мав статус платника податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 253945626106.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 7336937 від 14.03.2012 року до видів діяльності ДПІІ «Сантрейд» за КВЕД-2010 відносяться: 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів, 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем відповідно до п.200.10 ст. 200 Податкового кодексу України в порядку ст. 76 розділу ІІ Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку правомірності нарахування за вересень 2013 року податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 20.11.2013 року № 1412/40-50/37-10/25394566.

Згідно з висновками, викладеними у вказаному акті податковим органом встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 972 826,00 грн., яка підлягає зменшенню.

У зв'язку з виявленими порушеннями вимог податкового законодавства, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 року № 0000253710 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 972 826,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 486 413 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в порядку адміністративного оскарження, за результатами якого рішенням Міністерства доходів і зборів України залишено скаргу позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 року № 0000253710 - без змін.

Позивач, вважаючи, що вказане рішення прийняте з порушення норм податкового законодавства, що призводить до порушення його прав та інтересів, звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з акту перевірки, відповідачем проведена перевірка даних позивача, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та щодо суми бюджетного відшкодування.

При проведенні перевірки відповідачем використано податкову звітність з податку на додану вартість за серпень 2013 року та вересень 2013 року, а також інформацію комп'ютерних баз даних та автоматизованих інформаційних систем.

Судом встановлено, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача щодо правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2013 року, за результатами якої встановлено завищення ДПІІ «Сантрейд» податкового кредиту за серпень 2013 року на суму податку на додану вартість, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 972 826 грн., про що зафіксовано в акті перевірки від 19.11.2013 року № 1380/40-50/37-20/25394566.

За наслідками проведення перевірки та встановлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 року № 0000243710 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2013 року у розмірі 972 826 грн.

Разом з цим, як вбачається з акту перевірки аналізом результатів опрацювання податкової декларації за звітні періоди, починаючи з періоду за наслідками якого виникло від'ємне значення (серпень 2013 року) до періоду, у якому заявлене бюджетне відшкодування (вересень 2013 року) ПДВ включно, а також з урахуванням результатів попередньої перевірки, відповідачем встановлено завищення ДПІІ «Сантрейд» бюджетного відшкодування за вересень 2013 року на суму 972 826 грн.

Платники податків, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Податковим кодексом України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно з вимогами п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктами 200.2, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

У відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, є, зокрема, реальність господарських операцій, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Також, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, визначені вимоги, що пред'являються до первинних документів, зокрема, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції (п.п.2.1. п.2 Положення); первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа» (п.п.2.4. п.2 Положення); забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам (пп.2.16. п.2 Положення).

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як зазначено в статуті підприємства, у якості представника компанії Bunge (Бунге) в Україні ДПII «Сантрейд» здійснює оптову торгівлю зерновими та олійними культурами, надає послуги зернового складу, веде діяльність з виробництва та продажу нерафінованої й рафінованої олії та майонезу, зокрема, під торговою маркою «Олейна».

Судом встановлено, що в період, за який проводилась перевірка, ДПII «Сантрейд» мало господарські взаємовідносини з ФГ «Родомир Агро» (код ЄДРПОУ 38081573) та ТОВ «Євро Лізинг» (код ЄДРПОУ 32774741).

Як підтверджується матеріалами справи, між позивачем (Покупець) та ФГ «Родомир Агро» (Постачальник) укладено наступні договори поставки: № 652793 від 16.08.2013 року, № 652425 від 16.08.2013 року, № 654137 від 16.08.2013 року.

Відповідно до укладених договорів поставки ФГ «Родомир-Агро» зобов'язувалося поставити позивачеві насіння соняшникове на умовах EXW шляхом переоформлення соняшника на елеваторах ТОВ «Верховцевський елеватор» та ТОВ «Роздорський елеватор» в обсязі 1950,5 т., а покупець - прийняти та оплатити насіння соняшника на умовах, передбачених вказаними договорами.

Відповідно до договорів поставки № 652793 від 16.08.2013 року та № 654137 від 16.08.2013 року ФГ «Родомир-Агро» здійснило поставку насіння соняшника на ТОВ «Роздорський елеватор» в обсязі 1 049,5 т та 419,7 т відповідно, за договором № 652425 від 16.08.2013 року - на ТОВ «Верховцевський елеватор» в обсязі 481,35 т.

Відповідно до п. 4.3 кожного з вказаних договорів у вартість товару включаються всі витрати продавця пов'язані із зберіганням, з переоформленням товару на покупця, а також інші витрати продавця, понесені ним до моменту поставки товару.

Згідно з п. 5.3 кожного з договорів, датою поставки вважається дата підписаного всіма сторонами трьохстороннього акта прийому-передачі товару або дата складського документа на відповідну партію товару, яка виписується зерновим складом на покупця (позивача).

Пунктом 5.4 договорів визначено, що право власності на товар переходить покупцю (позивачу) після поставки товару, а саме підписання трьохстороннього акта прийому-передачі товару або після отримання від зернового складу складського документа на відповідну партію товару, переоформлену на зерновому складі з продавця на покупця.

Отже, за умовами EXW ФГ «Родомир-Агро» виконало свої зобов'язання в момент здійснення переоформлення товару на зерновому складі ТОВ «Роздорський елеватор» та ТОВ «Верховцевський елеватор» шляхом підписання тристоронніх актів та після переоформлення складських квитанцій.

В підтвердження виконання умов договорів, постачальником виписані позивачу первинні документи, зокрема, виставлені рахунки-фактури, акти приймання-передачі, видаткові та податкові накладні, якими підтверджується здійснення ФГ «Родомир-Агро» поставок насіння соняшника в обумовлені пункти поставки та передача у власність позивача.

Також, в підтвердження реальності виконання умов договорів поставки позивачем надано та судом досліджено товарно-транспортні накладні на прийняте зерно з визначенням якості, а також акти та складські квитанції, які містять підписи та печатки ФГ «Родомир-Агро», позивача та зернових елеваторів (ТОВ «Роздорський елеватор» або ТОВ «Верховцевський елеватор»), а складські квитанції у графі «Примітка» містять вказівку «Переоформлено з ФГ «Родомир-Агро».

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002 року № ІV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Реєстр складських документів на зерно - система обліку інформації про видані зерновими складами складські документи на зерно та володільців таких документів (п. 22 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Зерновий склад - юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки (п. 15 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня (ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 43 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт отримання товару, а саме на виконання умов договорів поставки у перевіряємий період позивачем надано копії відповідних первинних документів.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами перевірки, розрахунки між суб'єктами господарювання проведено у безготівковій формі згідно з платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, на підтвердження реальності операцій з придбаним у контрагента товаром, позивачем подано до суду первинні документи по його подальшій реалізації.

Зокрема, насіння соняшникове, придбане на умовах EXW з переоформленням на елеваторах, зберігалося на цих елеваторах до моменту відвантаження. Реальність відносин по зберіганню товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів про надання послуг зберігання з ТОВ «Роздорський елеватор», актів прийому-передавання, рахунків, розрахунків; копіями договорів про надання послуг зберігання з ТОВ «Верховцевський елеватор», актів прийому-передавання, рахунків та розрахунків.

В подальшому, з елеваторів ТОВ «Роздорський елеватор» та ТОВ «Верховцевський елеватор» насіння соняшника було перевезено перевізниками на переробний завод ПрАТ «Дніпропетровський олійно-екстракційний завод». Перевезення здійснювалось перевізниками ТОВ «ПКП Комкор» та ПП «Каренін».

Послуги перевезення підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями відповідних договорів з додатками, укладеними між позивачем та ТОВ «ПКП Комкор», між позивачем та ПП «Каренін», а також підтверджують акти виконаних робіт, рахунки, товарно-транспортні накладні, що містять вказівку на відповідне підприємство у графі «Перевізник».

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 року № 493 (далі - Правила перевезення), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Крім того, підпунктом 11.1 пункту 11 Правил перевезення визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Пунктом 11.5. пункту 11 Правил передбачено: товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

На ПрАТ «Дніпропетровський олійно-екстракційний завод» насіння соняшникове у липні та вересні 2013 року було перероблене на олію, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договору про переробку сировини, актами про надання послуг з екстракції, акти приймання-передачі наданих послуг.

Після переробки соняшника виготовлена олія була перевезена ТОВ «Теп Транско» та ТОВ «Транс-Сервіс-1» на ПАТ «Іллічівський оліяжиркомбінат» для експедитора позивача в Іллічівському морському порту ТОВ «Олір».

Здійснення вказаних операцій підтверджується наявними договорами, актами наданих послуг, рахунками, залізничними накладними.

Також, з досліджених документів судом встановлено, що надалі виготовлена олія була продана на експорт. В підтвердження позивачем надано копії зовнішньоекономічного контракту № 653540 від 23.08.2013 року, коносаменту від 19.08.2013 року та 28.10.2013 року, митної декларації № 102063 від 23.10.2013 року, довідки ПАТ «Сітібанк» від 20.01.2014 року № 140133/0401-1 щодо отримання оплати та № 140272/0401-1 від 05.02.2013 року.

Досліджені вищевказані письмові докази свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, податкові накладні відповідають вимогам, поставленим чинним законодавством до первинних документів, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених вказаної господарської операції ДПII «Сантрейд», крім того вбачається підтвердження подальшого руху і реалізації закуплених товарів.

Разом з тим, відповідач стверджує, що у ФГ «Родомир-Агро» відсутні достатні ресурси для здійснення господарської діяльності, зокрема, вирощування та реалізації насіння соняшника, в тому числі, у серпні 2013 року, посилаючись на отриманий акт № 137/22/38081573 від Східно-Дніпровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФГ «Родомир-Агро».

В ході проведення контрольно-перевірочних заходів встановлено, що вказане підприємство відсутнє за місцезнаходженням, а також, що у нього відсутні всі необхідні первинні документи, які підтверджують здійснення ним господарської діяльності.

Однак, судом не беруться до уваги вказані твердження відповідача, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. В матеріалах справи відсутні докази того, що ФГ «Родомир-Агро» відсутнє за місцезнаходженням, докази того, що йому направлялись запити про надання пояснень та їх документального підтвердження чи відмову від надання таких пояснень, а з пояснень відповідача вбачається, що Східно-Дніпровською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області зроблено висновок про відсутність об'єкта оподаткування у ФГ «Родомир-Агро» без дослідження первинних бухгалтерських документів.

Між тим, як підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ФГ «Родомир-Агро» як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість № 200109695, ФГ «Родомир-Агро» було належним чином зареєстровано платником ПДВ.

Доводи відповідача щодо відсутності у ФГ «Родомир Агро» в користуванні земельних ділянок спростовуються довідкою виконавчого комітету Васильківської селищної ради, з якої вбачається, що ФГ «Родомир Агро» було укладено договори оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в кількості 301 пай загальною площею 1254 га та копією декларації ФГ «Родомир Агро» з фіксованого сільськогосподарського податку за 2013 рік.

В ході розгляду справи, відповідачем лише зазначено без відповідних доказів про відсутність об'єктів оподаткування та здійснення господарських операцій без мети реального настання правових наслідків, що є тільки припущенням.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі відносно посадових осіб товариства, який набрав законної сили. Матеріали справи таких відомостей не містять.

Також, у перевіряємому періоді позивач мав договірні відносини з ТОВ «Євро Лізинг» (код ЄДРПОУ 32774741).

Так, між позивачем (Лізингоодержувач) та ТОВ «Євро Лізинг» (Лізингодавець) укладено договір оперативного лізингу від 21.07.2005 року № 37.

Відповідно до умов вказаного договору Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах оперативного лізингу транспортний засіб (ТЗ) у відповідності із замовленням на ТЗ.

Згідно з п. 3.1 вказаного Договору строк лізингу починається з моменту передачі ТЗ в лізинг, яким є дата та складання сторонами акту прийому-передачі ТЗ та закінчується на дату повернення та складання акту про повернення.

Специфікація транспортних засобів, які надавались на умовах оперативного лізингу, зазначалась у замовленні на кожен транспортний засіб, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підтвердження виконання умов вказаного Договору, зокрема, факт передачі кожного транспортного засобу від контрагента позивачу підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу.

Плата за користування транспортними засобами попередньо узгоджена позивачем та контрагентом в плані лізингу і здійснювалась щомісячно та відображалась в актах виконаних робіт, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, позивачем надано по кожному транспортному засобу первинні документи, зокрема, замовлення, акти приймання-передачі, плани лізингу, платіжні доручення, податкові накладні.

Крім того, позивачем надано докази використання транспортних засобів, за які позивач сплачував лізингові платежі, у власній господарській діяльності.

Зокрема, зазначені обставини підтверджуються подорожніми листами № 152857 від 01.07.2013 року, № 713724 від 01.07.2013 року, № 010842 від 01.07.2013 року, № 702006 від 01.06.2013 року та актами виконаних робіт.

Однак, як вбачається із заперечень відповідача, в основу висновків про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом покладено акт ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.10.2013 року № 1587/26-57-22-02-09 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Євро Лізинг».

Відповідач стверджує, що контрагент позивача ТОВ «Євро Лізинг» не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність, майна та інших матеріальних ресурсів, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами, що є тільки припущенням. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства. Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Натомість, сукупність наведених вище первинних бухгалтерських документів, досліджених під час розгляду справи підтверджує факт виконання договорів поставки та не дає підстав для сумніву щодо реальності їх вчинення. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що за наслідками вищезгаданої проведеної позапланової виїзної перевірки позивача щодо правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2013 року з урахуванням виявлених порушень податкового законодавства, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 року № 0000243710, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2013 року у розмірі 972 826 грн., яке оскаржено в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 року в адміністративній справі № 826/3001/14 позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників №0000233710, №0000243710 від 12.12.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року у вказаній справі, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 року залишено без змін.

Як вбачається зі змісту вказаних судових рішень, в межах даної справи судами надавалась оцінка господарським операціям між ДПII «Сантрейд» та ФГ «Родомир Агро», ТОВ «Євро Лізинг» за період серпень 2013 року та вересень 2013 року.

Зокрема, в межах вказаної адміністративної справи судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що надана позивачем як суду так і до перевірки документація до правочинів, укладених позивачем з ФГ «Родомир Агро» та ТОВ «Євро Лізинг», у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили за такими правочинами, а тому мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи те, що нормами податкового законодавства умовою для формування податкового кредиту є належне документальне підтвердження операцій що впливають на їх формування, а судом першої інстанції встановлено, що подана позивачем документація є первинною, тобто належним чином підтверджує правомірність формування податкового кредиту за серпень 2013 року.

Вказані судові рішення по адміністративній справі набрали законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

Як свідчать положення ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, в даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що позивач та його контрагенти не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по придбанню та реалізації зерна або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачем не доведено протиправності формування позивачем за рахунок вказаних операцій податкового кредиту та від'ємного значення з податку на додану вартість за вказаний період.

Натомість, досліджені в судовому засіданні вищевказані письмові докази свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, податкові накладні відповідають вимогам поставленим чинним законодавством до первинних документів, встановлено спеціальну податкову правосуб'єктність учасників суб'єктів господарювання, установлено зв'язок між фактом поставки, придбання товару, експорт товару, понесення витрат та господарську діяльність платників податку, що свідчить про реальність господарських операцій та свідченням добросовісності платників податків.

У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що позивач вправі відображати суму від'ємного значення в декларації за вересень 2013 року та розраховувати за її участі суму бюджетного відшкодування за цей період в розмірі 972 826 грн., тому зменшення суми бюджетного відшкодування з урахуванням штрафних санкцій, викладених в оскаржуваному рішенні є протиправними.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 13.12.2013 року № 0000253710, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 972 826,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 486 413 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо належних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, врахувавши ту обставину, що податковим органом не доведена правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників №0000253710 від 13.13.2013 року.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» (код ЄДРПОУ 25394566) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 16.07.2014 року.

Суддя В.П. Шулежко