Ухвала суду № 40027800, 24.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2655/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Автоматика» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "«Сервіс-Автоматика» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 24.02.2012 № 000112340.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сервіс-автоматика» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з ТОВ «Укртрансзапчастина» за період з 01.03.2011 по 30.04.2011, за результатами якої складено акт від 13.02.2012 №219/23-112/36999318.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого а Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 21 877,00 грн., в т.ч. за березень 2011 року на суму 19 757,00 грн., за квітень 2011 року на 2 120,00 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.02.2012 № 000112340, яким ТОВ «Сервіс-автоматика» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 21 878,00 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Укртрансзапчастина».

Так, між ТОВ «Сервіс-автоматика» (покупець) та ТОВ «Укртрансзапчастина» (постачальник) укладено договір поставки від 10.03.2011 № 100311, згідно з яким постачальник зобов'язувався передати у власність покупця комплектуючі (товар), а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Укртрансзапчастина» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: податкові та видаткові накладні, оборотно-сальдову відомість, банківські виписки по рахунках.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

При цьому, предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, на що вказує аналіз операцій з придбання товару і його подальшого використання позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на висновки акту перевірки ДПІ Києво-Святошинського району Київської області ДПС від 19.12.2011 № 1277/23-3/32393259 про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Укртрансзапчастина».

Так, згідно вказаного Акту перевірки співробітниками податкової міліції відібрано пояснення гр. ОСОБА_2, який є засновником і керівником ТОВ «Укртрансзапчастина», який пояснив, що документів фінансово-господарської діяльності, первинних документів, податкових, видаткових накладних, актів виконаних робіт жодного разу не підписував, звітності не складав та до органів податкової служби не подавав. Печатку на будь-яких звітних та первинних документах не ставив, довіреності на представлення інтересів від свого імені та від імені ТОВ «Укртрансзапчастина» не видавав, коштів з рахунку банку не знімав та нікому не передавав.

Крім того, згідно з висновком попереднього дослідження спеціаліста-криміналіста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Київській області від 14.09.2011 № 158, на який також міститься посилання в акті перевірки Васильківської ОДПІ Київської області ДПС, гр. ОСОБА_2 податкову звітність «ймовірно» не підписував.

За наведених обставин відповідачем зроблено висновок, що вказаний договір поставки від 10.03.2011 № 100311 є нікчемним і таким, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані висновки, оскільки зазначена обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Укртрансзапчастина» останній був зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, на розгляді Київського окружного адміністративного суду перебувала справа № 2-а-1206/12/1070 за позовом Васильківської ОДПІ Київської області до ТОВ «Сервіс-автоматика» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Постановою суду у вказаній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що висновки податкового органу про нікчемність правочину, оформленого договором поставки від 10.03.2011 № 100311, за наслідками якого ТОВ «Сервіс-автоматика» сформовано податковий кредит, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовані в ході судового розгляду справи.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених в Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаної господарської операції, які покладено в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Зокрема, відповідачем не надано належним чином завірених пояснень директора контрагента, протоколу його допиту, рішення суду про встановлення обставини протиправної діяльності контрагента або позивача, доказів проведення перевірок контрагента у рамках кримінальної справи, а отже, відповідачем не доведено обставин, покладених в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.