Ухвала суду № 40027799, 24.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5560/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Вініцької М.В., представника відповідача - Бондар І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний виставковий центр» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний виставковий центр» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.04.2014 №0005951503.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем подано податку декларацію з плати за землю від 19.02.2013 №9008226864, якою визначено податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2014 рік у розмірі 3% грошової оцінки земельної ділянки.

В подальшому, 19.03.2014 позивач подав уточнюючу податкову декларацію з плати за землю №9014362211, якою зменшив суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю застосовуючи ставку орендної плати в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі.

При цьому, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено камеральну (електронну) перевірку податкової звітності з плати за землю за 2014 рік та повноти надходжень з орендної плати за землю за січень-лютий 2014 року ТОВ «Міжнародний виставковий центр», за результатом якої складено акт №2135/26-53-15-03-17/30212731 від 10.04.2014.

З акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено заниження суми податкових зобов'язань з орендної плати за землю за 2014 рік, визначених в уточнюючий податковій декларації з плати за землю від 19.03.2014 №9014362211.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2014 №0005951503, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на суму 990 756,47 грн. (за основним платежем 792605,18 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 198 151,29 грн.).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).

Відповідно до п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з п. 288.4 ст. 288 Податкового Кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу, відповідно до п. 288.5 ст. 288 Податкового Кодексу України, не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу та для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ Кодексу.

Разом з тим, згідно з пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Аналогічне положення міститься і в пункті 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, відповідно до якого розмір та умови внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Наведені норми Податкового кодексу України кореспондують положенням Закону України «Про оренду землі», відповідно до статті 15 якого, істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру.

При цьому, згідно зі статтею 21 вказаного Закону, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що розмір орендної плати встановлюється саме в договорі оренди, який є єдиною визначеною законодавством підставою для нарахування орендної плати, а жодної іншої форми встановлення розміру орендної плати ніж договір оренди не існує.

Те, що п. 288.5 ПК України закріплює мінімальне та максимальне значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає лише те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною.

Однак, ні ПК України, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не містить норм, які б зобов'язували орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, і сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (ст. 23 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином, орендар зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати з настанням дати: - набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати); - набрання законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни розміру орендної плати в судовому порядку).

Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У даному випадку, розмір орендної плати за орендовані позивачем земельні ділянки було встановлено у договорі оренди землі.

З аналізу наведених правових норм та умов договору оренди та додаткового договору слідує, що зміна розміру орендної плати у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України є підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі сторонами цього договору, а у випадку недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди в цій частині спір вирішується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до постанови Верховного Суду України від 01.06.2012 зазначено, що за змістом ст. 21 Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІV «Про оренду землі» розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладання договору законодавству.

У зв'язку з тим, що Указ Президента України від 19.08.2008 № 725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», яким встановлено розмір орендної плати не менше 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, має рекомендаційний характер та набрав чинності після укладання договору оренди між сторонами, зміна розміру орендної плати можлива лише за згодою сторін (постанова Верховного Суду України від 25 червня 2011 р. у справі № б-17цс11).

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 11.06.2013 у справі № 21-443а12 договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства.

Хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 № 309-VІ є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної плати та, відповідно, донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному законодавству саме на час укладання договору. При цьому, законодавча зміна розміру орендної плати після укладення договору оренди не впливає автоматично на розмір орендної плати за договором між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки від 23.01.2002.

Пунктом 2.2 договору оренди визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5% від її грошової оцінки.

Відповідно до п. 2.3 Договору оренди плата може змінюватись за згодою сторін (шляхом внесення змін до цього договору), за винятком випадку, передбаченого п. 5 цього договору. Пропозиції про перегляд розміру орендної плати надсилаються не частіше, ніж один раз на квартал і розглядаються відповідно до законодавства. Відсутність відповіді на таку пропозицію не означає погодження такої пропозиції.

Згідно із п. 5 договору оренди орендодавець має право у односторонньому порядку (шляхом надсилання орендареві повідомлення через податкові органи або через інші уповноважений на це орган) збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві орендна плата стане меншою від розміру земельного податку.

Матеріали справи не містять доказів того, що між позивачем та відповідним органом місцевого самоврядування вносилися зміни до договору оренди земельної ділянки.

Також з матеріалів справи вбачається, що судове рішення щодо зміни розміру орендної плати в судовому порядку відсутнє, а інших умов збільшення розміру орендної плати законами України не передбачено, у тому числі і за рішенням податкового органу.

Таким чином, донарахування позивачеві суми податкового зобов'язання з орендної плати за землю із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 22.04.2014 №0005951503 було здійснено неправомірно. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2012 року у справі №К/9991/10837/12 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2012 року у справі К-28875/10.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Ухвалу в повному тексті виготовлено 29.07.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.