Постанова № 40021797, 17.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/81/14 ( у 2-х томах) Головуючий у 1-йінстанції:Каліновська А.В.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» (далі - ТОВ «Інтертранспостач») звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просив скасувати наступні податкові повідомлення-рішення відповідача:

- від 10.12.2013р. №0004582301 за основним зобов'язанням по сплаті ПДВ за квітень 2012р. в сумі 33857 грн., за червень 2012р. в сумі 39805 грн. та штрафні санкції за квітень 2012р. в сумі 8464 грн., за травень 2012р. в сумі 9952 грн.;

- від 10.12.2013р. №0004592301 за основним зобов'язанням в сумі 77 346 грн. та штрафними санкціями в сумі 19 336 грн.;

- від 10.12.2013р. №000952203, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 8379, 06 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1141, 73 грн.;

- від 10.12.2013р. №000942203, яким позивачу визначено суму штрафних санкцій в розмірі 340 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами відповідача в період з 04.11.2013 р. по 12.11.2013 р. була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Інтертранспостач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 26.11.2013 №123/23-00-03-01/25584924 (далі - Акт перевірки).

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 , п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР) та п.п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 171546 грн., у тому числі за півріччя 2010 року в сумі 22706 грн., за 9 місяців 2010 року в сумі 96015 грн., за 2010 рік в сумі 91669 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 432 грн., за 2-3 кварталди 2011 року в сумі 622 грн., за 2-4 квартали 2011 рік в сумі 622 грн. за півріччя 2012 року в сумі 77346 грн. за три квартали 2012 року в сумі 78044 грн., за 2012 рік в сумі 78823 грн.;

- п.188.1 ст. 188, п.190.2 ст. 190, п.п. 195.1.3 п.195.1 ст. 195, п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до дюбжету в сумі 89658 грн., у тому числі: грудень 2011 року в сумі 4177 грн., квітень 2012 року в сумі 33857 грн., травень 2012 року на суму 40995 грн., червень 2012 року в сумі 2384 грн., липень 2012 року в сумі 2777 грн., серпень 2012 року в сумі 1130 грн., вересень 2012 року в сумі 565 грн., жовтень 2012 року в сумі 1756 грн., листопад 2012 року в сумі 835 грн., грудень 2012 року на суму 1182 грн.;

- п. 103.9 ст. 103; п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України;

- п. 160.5 ст. 160 Податкового кодексу України в частині не утримання та не перерахування до бюджету податку в розмірі 8379 грн.06 коп. з виплачених доходів (фрахту) на користь нерезидента.

На підставі Акта перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 10 грудня 2013 року №0004592301, згідно з яким позивачу за порушення п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 , п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР та п.п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем 171546 грн. та штрафними санкціями 42624 грн., а всього на загальну суму 214170 грн.;

- від 10 грудня 2013 року №0004582301, згідно з яким позивачу за порушення п.188.1 ст. 188, п.190.2 ст. 190, п.п. 195.1.3 п.195.1 ст. 195, п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 89658 грн. та штрафними санкціями 22415 грн., а всього на загальну суму 112073 грн.;

- від 10 грудня 2013 року №0000942203, згідно з яким позивачу за порушення п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України нараховано суму грошового зобов'язання на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 340 грн.;

- від 10 грудня 2013 року №0000952203, згідно з яким позивачу за порушення п.160.2, п. 160.5 ст. 160 Податкового кодексу України нараховано суму грошового зобов'язання на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем 8379 грн. 06 коп. та штрафними санкціями 1141 грн. 73 коп.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить їх скасувати з підстав невідповідності нормам чинного податкового законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до вимог п. 103.1, ст. 103 ПК України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Пунктом 103.2 ст. 103 ПК України передбачено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 ст. 103 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 103.4. ст. 103 ПК України, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до вимог п. 103.5. ст. 103 ПК України, довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Згідно із п. 103.9, п. 103.10 ст. 103 ПК України, особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. А у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Пунктом 160.1 ст. 160 ПК України передбачено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Відповідно до п. 160.5 ст. 160 ПК України, сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому, базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Пунктом 3.2 ст. 3 ПК України передбачено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (Дата підписання: 12.01.1993; дата набуття чинності для України: 11.03.1994), термін «компетентний орган» означає стосовно України - Міністра фінансів України або його повноважного представника, і, стосовно Польщі - Міністра фінансів Польщі або його повноважного представника.

В свою чергу, Законом України від від 22.11.1995 № 449/95-ВР «Про ратифікацію Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно» ратифіковано Угоду між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (Дата підписання: 03.07.1995; дата ратифікації Україною: 22.11.1995; дата набрання чинності для України: 04.10.1996).

Відповідно до частини 1 статті 23 Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, податок у випадку резидента України визначається таким чином: з урахуванням положень законодавства України, що стосується звільнення від подвійного оподаткування доходу, що виникає на території за межами України (які не будуть суперечити головним принципам цього пункту), на німецький податок, сплачуваний за законодавством Федеративної Республіки Німеччина, та відповідно до цієї Угоди прямо або шляхом вирахування з прибутку, доходів або майна, що підлягає оподаткуванню, із джерел в Федеративній Республіці Німеччина, буде робитись знижка у вигляді кредиту проти будь-якого українського податку, обчислюваного стосовно того ж прибутку, доходу або майна, стосовно яких обчислюється український податок.

Ці вирахування в будь-якому випадку не повинні перевищувати тієї частини податку з доходу або майна, як було підраховано до надання вирахування, яка стосується доходу або майна, які можуть оподатковуватись у Федеративній Республіці Німеччина, залежно від обставин.

Так зі змісту Акта перевірки вбачається, що позивачем була надана довідка про президенство фірми «WIESENHOF INTERNATIONAL GMBH & CO» (Німеччина), видані Дільничним Судом м. Ольденбурга 28.11.2011р. за формою NRA 110802 (підписана секретарем юстиції Eberding) та завірена Апостилем 30.11.2011 року за № 910 а Е-1095/11 за підписом Meyerluk.

Однак, зважаючи на норми п. 103.5. ст. 103 ПК України колегія суддів зауважує, що обовязок по наданню довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, покладено саме на нерезидента, у звязку з чим позивач не може відповідати за правильність та достовірність даних вищезазначеної довідки.

У звязку з цим, слід зробити висновок, що надана позивачем довідка про президенство фірми «WIESENHOF INTERNATIONAL GMBH & CO» (Німеччина), видана Дільничним Судом м. Ольденбурга 28.11.2011р., згідно положень Податкового кодексу України та Угоди між Україною та Федеративною республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, єдоказом того, що фрахт, отриманий фірмою «WIESENHOF INTERNATIONAL GMBH & CO» (Німеччина) не підлягає оподаткуванню в Україні, а тому висновок податкового органу про неузгодженість вищезгаданої довідки положенням міжнародної угоди є безпідставними.

Що стосується тверджень відповідача про відсутність довідки стосовно резиденства фірми «DARIMPLEX» (Польща), яка не була надана позивачем під час проведення перевірки, колегія суддів зауважує, що в матеріалах даної справи міститься оригінал довідки про статус нерезидента - фірму «DARIMPLEX» (Польща), яка повністю відповідає положенням міжнародної угоди.

Що стосується порушень позивачем вимог п.п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139; п.188.1 ст. 188, п.190.2 ст. 190, п.п. 195.1.3 п.195.1 ст. 195, п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п.135.1, п.135.2 ст.135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами п.137.1 ст. 137 ПК України, дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, в силу пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі і в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положення пункту 198.2 ст. 198 ПК України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із ч. 2 п. 198.3 ст. 198 ПК України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між ТОВ «Рубін 2009» (Постачальник) та ТОВ «Інтертранспостач» (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №ДГ-007 від 06.01.2012.

Предметом цього договору є визначення умов передачі Постачальником належного йому товару у власність Покупця та умов приймання і оплати цього товару Покупцем.

За умовами вказаного Договору поставка партії товару Покупцю здійснюється на підставі замовлення, яке подається по телефону. У замовлені зазначається конкретна кількість та асортимент товару. На підставі замовлення Покупця Постачальник складає рахунок та по факсу надсилає його Покупцю. Ціна партії товару визначається у видаткових накладних.

Згідно п. 2.5 зазначеного Договору, приймання товару здійснюється у відповідності до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітета України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, посилається на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, на підтвердження виконаня договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії первинних бухгалтерських документів, які на думку позивача свідчать про товарність господарських операцій, а саме: копія витягу з реєстру податкових накладних за період з 01.04.2012р. по 31.05.2012р.: № 161 від 09.04.2012р. на суму 61600,00 грн., № 194 від 24.04.2012р. на суму 47250,00 грн. № 204 від 26.04.2012р. на суму 47194,20 грн., № 207 від 28.04.2012р. на суму 47100,00 грн., № 223 від 07.05.2012р. на суму 46650,00 грн., № 230 від 11.05.2012р. на суму 46743,30 грн. № 243 від 17.05.2012р. на суму 9050,00 грн., № 250 від 21.05.2012р. на суму 45900,00 грн., № 260 від 25.05.2012р. на суму 45300,00 грн., № 265 від 30.05.2012р. на суму 44288,40 грн., № 269 від 31.05.2012р. на суму 900,00 грн., що були виписані TOB «Рубін-2009» на адресу TOB «Інтертранспостач».

Крім того, позивачем до перевірки були надані копії видаткових накладних на відпуск палива контрагентам за період з 01.04.2012р. по 31.05.2012р. в кількості 33 шт. та відомості TOB «Інтертранспостач» на відпуск палива для заправки власного автопарку за період з 01.04.2012р. по 31.05.2012р. в кількості 10 шт., що в свою чергу підтверджує використання позивачем палива, у тому числі і поставленого від TOB «Рубін-2009», оборотно-сальдову відомість по рахунку 281 ТМЦ та товарно-транспортні накладні TOB "Рубін-2009", а саме:

- від 09.04.2012 року на паливо дизельне у кількості 5000 літрів та бензин А-76 у кількості 1500 літрів на загальну суму 61 600,00 грн.;

- від 24.04.2012 року на паливо дизельне у кількості 5000 літрів на загальну суму 47 250,00 грн.;

- від 26.04.2012 року на паливо дизельне у кількості 5010 літрів на загальну суму 47 194,20 грн.;

- від 28.04.2012 року на паливо дизельне у кількості 5000 літрів на загальну суму 47 100,00 грн.;

- від 07.05.2012 року на паливо дизельне у кількості 5000 літрів на загальну суму 46 650,00 грн.;

- від 11.05.2012 року на паливо дизельне у кількості 5010 літрів на загальну суму 46 743,30 грн.;

- від 17.05.2012 року на бензин А-76 у кількості 1000 літрів на загальну суму 9 050,00 грн.;

- від 21.05.2012 року на паливо дизельне у кількості 5000 літрів на загальну суму 45 900,00 грн.;

- від 25.05.2012 року на паливо дизельне у кількості 5000 літрів на загальну суму 45 300,00 грн.;

- від 30.05.2012 року на паливо дизельне у кількості 5010 літрів на загальну суму 44 288,40 грн.;

- від 31.05.2012 року на бензин А-76 у кількості 100 літрів на загальну суму 900,00 грн.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, де зазначено, що первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем до перевірки первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та складені з дотримання норм п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, оскільки містять дані щодо змісту та обсягу господарської операції та одиниці виміру господарської операції у вартісному виражені.

Крім того, на момент укладення позивачем спірного правочину юридична особа ТОВ «Рубін 2009» не була припинена у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських операцій була наділена адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення ним правочинів.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень, слід задовольнити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» - задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранспостач» до державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0004582301 від 10.12.2013р.

Скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0004592301 від 10.12.2013р.

Скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №000952203 від 10.12.2013р.

Скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №000942203 від 10.12.2013р.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.