Ухвала суду № 40015197, 31.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

31 липня 2014 рокусправа № 804/1680/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року у справі №804/1680/14 за позовом управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Нікополь Дніпропетровської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2014 року управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області звернулося до суду із позовом, в якому просило зобов'язати відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Нікополь Дніпропетровської області прийняти до заліку витрати, що підлягають відшкодуванню за листопад 2013 року всього на суму 202,86грн., в тому числі основний розмір пенсії на суму 161,06грн. та щомісячна цільова допомога на прожиття на суму 41,80грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду, управління Пенсійного фонду України в м.Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга, зокрема, обґрунтована посиланням на Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003р. №5-4/4, зареєстрованого в Мін'юсті України 16.05.2003р. за №376/7697.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Фонд зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати, які пов'язані з виплатою та доставкою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, який стався на території країн СНД. Проте, позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушено права.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Статтею 4 вказаного Закону визначено види загальнообов'язкового державного соціального страхування до яких віднесено: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.

Відповідно до ст..12 Закону спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду.

За пенсійним страхуванням згідно з пунктом 1 статті 25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, відповідно до статті 25 Основ, є Фонд.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV, особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом "а" статті 27 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами ПФУ - відшкодувати останньому витрати, є Фонд.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами управління ПФУ про обов'язок Фонду відшкодувати витрати, які пов'язані з виплатою та доставкою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

В той же час, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо невірно обраного позивачем способу захисту права.

Як вбачається з заявленого позову та доводів апеляційної скарги управління ПФУ, обраний спосіб захисту права у вигляді зобов'язання включити до заліку витрати, які понесені у зв'язку з виплатою пенсій, пов'язує з порядком відшкодування таких витрат, який встановлено Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003р. №5-4/4, зареєстрованого в Мін'юсті України 16.05.2003р. за №376/7697.

Натомість, вказаний Порядок не регулює спірні правовідносини, які виникли в межах цієї справи, оскільки встановлене цим Порядком правило щодо підписання актів звірки розрахунків підлягає застосуванню лише за відсутності спору.

У разі наявності спору та незгоди на підписання актів звірки розрахунків з боку Фонду, що має місце у спірному випадку, вимоги про стягнення таких сум мають вирішуватись шляхом пред'явлення органами ПФУ позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постановах від 15.04.2008 р., 30.09.2008 р., 23.03.2010 р.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Нікополь та Нікопольському районі Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року у справі №804/1680/14 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов