Постанова № 40003383, 18.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2014 року м. Київ № 826/8457/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів Іщука І.О., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»до 1. Державної реєстраційної служби України 2. Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Мощонської Ірини Володимирівнипро визнання протиправним та скасування рішення від 27 травня 2014 року № 13334793 та зобов'язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16 червня 2014 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк», позивач) з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Мощонської Ірини Володимирівни (далі - відповідач 2) про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 27 травня 2014 року № 13334793 та зобов'язання відповідача 2 винести рішення про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на нежиле приміщення (в літ. А) складає 7/100 частини, що складає 167,4 кв.м. від нежилого будинку, площею 2 377,50 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17 А, за суб'єктом: Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк», податковий номер 21677333 та видати Публічному акціонерному товариству «ПроКредит Банк» відповідний витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень є необґрунтованим та незаконним, з огляду на те, що стосовно наявності заборони на нежитлове приміщення, 4/100 частини літ. А, запис від 03.11.2004 р., то дане приміщення не має жодного відношення до приміщення щодо якого державним реєстратором приймалось рішення, а саме: нежиле приміщення (в літ. А) складає 7/100 частини, що складає 167,4 кв.м. від нежилого будинку, площею 2 377,50 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17 А; щодо арешту всього нерухомого майна іпотекодавця від 23.05.2014 р., то оскільки арешт як обтяження був зареєстрований пізніше ніж іпотека ПАТ «ПроКредит Банк», то і права і вимоги стягувача, що забезпечуються арештом, що зареєстрований пізніше державної реєстрації іпотеки, не є підставою для відмови у держаній реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, права якого на іпотеку зареєстровані раніше ніж арешт; щодо того, що згідно відомостей Державного реєстру іпотек об'єктом обтяження є нежитлове приміщення, 7/100 частини літ. А, підстава обтяження договір іпотеки від 14.06.2004 р. (запис внесено 18.07.2012 р.), при цьому, строк виконання та розмір зобов'язання зазначено відповідно до умов договору № 2 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 18.07.2012 p., запис про реєстрацію якого відсутній, то з огляду на те, що обтяження майна іпотекою було зареєстровано нотаріусом 18.07.2012 р. після укладення Договору № 2 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 18.07.2012 р., і вказаний Договір № 2 є невід'ємною частиною Договору іпотеки № 498-ДЗ10 від 14.06.2004 р., саме на підставі Договору № 2 до реєстру іпотек були внесені відомості про строк виконання та розмір основного зобов'язання, а тому, беручи до уваги те, що Договір № 2 є частиною основного Договору іпотеки, при реєстрації у Державному реєстрі іпотек як підставу зазначено саме основний Договір іпотеки, а не Договір № 2, що також свідчить про відсутність правових підстав у держреєстратора для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

За вказаних обставин, позивач вважає, що посилання в відмові у державній реєстрації прав на невідповідність поданих документів вимогам та неможливість встановлення відповідності заявлених прав документам, що їх посвідчують, є необґрунтованим.

Позивач вважає, що державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Мощонська І.В. діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, для повного захисту порушених прав та інтересів, позивач вважає за необхідне зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Мощонську І.В. винести рішення про державну реєстрацію права власності на нежиле приміщення (в літ. А) складає 7/100 частини, що складає 167,4 кв.м. від нежилого будинку, площею 2 377,50 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17 А, за ПАТ «ПроКредит Банк» та видати ПАТ «ПроКредит Банк» відповідний витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

01 липня 2014 року представником відповідача 1 надано суду заперечення на позовну заяву, в яких він зазначає, що Державна реєстраційна служба України є в даному випадку неналежним відповідачем, оскільки державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації, а тому, відповідач 1, як орган державної влади, в силу положень законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не може впливати на прийняття державними реєстраторами рішень щодо реєстрації прав або відмови у ній.

В наданих запереченнях, представник відповідача 1 просив в задоволенні позовних вимог повністю відмовити, в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував.

З наданих заперечень на позовну заяву відповідачем 2 повідомлено, що рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно за позивачем від 27.05.2014 р. № 13334793 прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема з підстави, визначеної в п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не позбавляє заявника права повторно звернутись із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Крім того, на думку відповідача 2, за відсутності звернення у встановленому законодавством порядку до відповідної реєстраційної служби за місцезнаходженням нерухомого майна, державний реєстратор не праві переглядати документи та/або приймати будь-яке рішення щодо реєстрації.

В наданих запереченнях, відповідач 2 просить в задоволенні позовних вимог повністю відмовити.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 01.07.2014 р. відповідача 2, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

07 травня 2014 року позивач через уповноваженого представника звернувся до Державної реєстраційної служби України з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та пакетом документів для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вулиця Симиренка, будинок 17 А.

Дана заява була прийнята та зареєстрована за реєстраційним номером 6510318.

27 травня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Мощонською Іриною Володимирівною прийнято Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 13334793 (далі - Рішення № 13334793).

Вказаним рішенням, позивачу відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вулиця Симиренка, будинок 17 А.

Відмову у державній реєстрації права власності, відповідач 2 мотивував тим, що подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Незгода з зазначеним вище Рішенням № 13334793 відповідача 2 та необхідністю вчинення ним певних дій обумовила позивача звернутись до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів не погоджується з доводами представника Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868).

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV).

Орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1952-IV).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Приписами частини другої статті 15 Закону № 1952-IV визначено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У відповідності до ч. 7 ст. 15 Закону № 1952-IV розгляд заяви про державну реєстрацію обтяжень і прийняття рішення про таку реєстрацію, відмову у державній реєстрації обтяжень або її зупинення проводиться в день надходження заяви та документів, необхідних для державної реєстрації обтяжень.

Частиною третьою ст. 17 Закону № 1952-IV визначено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою (п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-IV).

В ст. 24 Закону № 1952-IV визначені підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначає Порядок № 868.

В п. 20 Порядку № 868 визначено, що за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Згідно з п. 28 Порядку № 868 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що відповідач 2, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у державній реєстрації права приватної власності на спірне нежитлове приміщення виходив з того, що в ході розгляду заяви було встановлено наявність обтяження нерухомого майна, а саме:

- заборона на нежитлове приміщення, 4/100 частини літ. А, запис від 03.11.2004 p.;

- арешт всього нерухомого майна іпотекодавця від 23.05.2014 р.

Крім того, згідно відомостей Державного реєстру іпотек об'єктом обтяження є нежитлове приміщення, 7/100 частини літ. А, підстава обтяження договір іпотеки від 14.06.2004 р. (запис внесено 18.07.2012 р.), при цьому, строк виконання та розмір зобов'язання зазначено відповідно до умов договору № 2 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 18.07.2012 p., запис про реєстрацію якого відсутній.

В зв'язку з чим, подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Як встановлено під час розгляду справи, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27.05.2014 р., індексний номер документа: 22175068, зокрема відомостей з Державного реєстру іпотек, записом 3 внесено відомості: тип обтяження - іпотека; зареєстровано - 18.07.2012 р. 19:00:55 за № 12756292 реєстратором: Приватний нотаріус ОСОБА_2; підстава обтяження - Договір іпотеки № 498-ДЗ10, 2705, 14.06.2004 р., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2; об'єкт обтяження - нежиле приміщення, (в літ. А), складає 7/100 частин, загальна площа 167,40 кв.м., адреса: м. Київ, вул. Симиренка, будинок 17 А.

Тобто, запис внесено 18.07.2012 р., що є датою підписання між Споживчим товариством «ДІАМЕД» (Іпотекодавець) та ПАТ «ПроКредит Банк» (Іпотекодержатель) Договору № 2 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки № 498-ДЗ10 від 14.06.2004 р., яким (Договором № 2) визначено строк виконання (12.09.2031 р.) та розмір основного зобов'язання (1 000 000,00 доларів США), при цьому, запис про реєстрацію якого відсутній.

З дослідженого в судовому засіданні Договору № 2 колегією суддів встановлено, що Іпотекодавець та Іпотекодержатель вирішили змінити Договір іпотеки № 498-ДЗ10, посвідчений « 14» червня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі за № 2705, виклавши його у новій редакції.

Таким чином, 18 липня 2012 року між вказаними вище сторонами фактично був укладений новий договір, запис про реєстрацію якого відсутній.

Отже, за відсутності в Державному реєстрі іпотек запису про реєстрацію Договору № 2 про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки № 498-ДЗ10 від 14.06.2004 р., від 18.07.2012 р., відповідач 2 позбавлений можливості вчиняти щодо спірного майна будь-яких реєстраційних дій.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема з підстави, визначеної в п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень (ч. 3 ст. 24 Закону № 1952-IV).

Стосовно вимоги позивача, заявленої до відповідача 2 про зобов'язання його вчинити певні дії, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 29 Порядку № 868 орган державної реєстрації прав, нотаріус не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав видає особисто заявникові або надсилає поштою з описом вкладення таке рішення разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав.

У разі коли заявник особисто отримує зазначені документи, він пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документ, що посвідчує його особу. На примірнику рішення, що залишається для формування облікової справи, проставляються дата його отримання та підпис заявника.

Після отримання документів особисто заявник у разі видачі йому картки прийому заяви повертає органові державної реєстрації прав таку картку з відміткою про отримання відповідних документів, яка підписується заявником із зазначенням дати отримання.

Отже, орган державної реєстрації повинен повернути позивачу документи, у тому числі правовстановлюючі, а позивач не позбавлений права повторно звернутися до уповноваженого органу у передбаченому законодавством порядку.

За відсутності звернення у встановленому законодавством порядку до відповідної реєстрації служби за місцезнаходженням нерухомого майна, державний реєстратор не вправі переглядати документи та/або приймати будь-яке рішення щодо реєстрації.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача 2 вчинити певні дії, а тому, вимоги ПАТ «ПроКредит Банк» до задоволення не підлягають.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість відповідачем 2 доведено правомірність прийнятого ним рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Приймаючи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя І.М. Погрібніченко

Судді: І.О. Іщук

В.П. Шулежко