Постанова № 39961153, 27.05.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"27" травня 2014 р. справа № 2а/0470/13373/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Оріон»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 року

по справі № 2а/0470/13373/12 (суддя І-ої інстанції Кальник В.В.)

за позовом Приватного підприємства «Оріон» (далі - позивач)

до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач-1), Державної податкової служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), Державної податкової служби України (правонаступник - Міністерство доходів і зборів України) (далі - відповідач-3)

про визнання неправомірними рішень, визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив:

- визнати рішення відповідача-1від 25.06.2012 року № 8546/10/152 неправомірним та незаконним;

- визнати рішення відповідача-2 про результати розгляду скарги від 23.08.2012 року № 20566/10/10.014 неправомірним і незаконним;

- визнати рішення відповідача-3 про результати розгляду повторної скарги від 01.10.2012 року № 2760 неправомірними та незаконними;

- визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення рішення від 27.06.2012 року № 0002501502;

- визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.09.2012 року № 0003781502.

Постановою суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Щодо визнання неправомірними та незаконними рішень відповідачів про розгляд скарг позивача, то суд зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки вони не змінюють стану суб'єктивних прав особи, не породжують додаткового обов'язку та не можуть безпосередньо заподіяти майнову чи іншу шкоду особі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині не визнання недійсними та скасуванні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовано норму п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме строк 365 календарних днів на включення податкових накладних позивачем до складу податкового кредиту підприємства-покупця. Відповідно до ст. 1 розділу ХІХ Прикінцевих положень ПК України - Податковий кодекс набирає чинності з 01.01.2011 року, а відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Прикінцеві та перехідні положення ПК України не містять норм щодо поширення дії норми п. 198.6 ст. 198 на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, отже нові строки для формування податкового кредиту застосовуються лише до сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних після 01.01.2011 року. Право включення податкового кредиту до своєї податкової звітності на підставі податкових накладних, виписаних і отриманих до 01.01.2011 року, зберігається за платником податку протягом 1095 днів з дати виписки податкової накладної, як це передбачено п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами - «якщо у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок».

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги частково, а саме:

- визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2012 року № 0002501502;

- визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.09.2012 року № 0003781502.

Відповідачами до суду апеляційної інстанції надіслані заперечення проти апеляційної скарги, в яких просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представники позивача - Кім В.І. та Галка І.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати постанову суду першої інстанції в частині та задовольнити позовні вимоги частково, представник відповідача-2 - Яковенко Є.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу та дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог апеляційної скарги колегія суддів переглядає постанову суду першої інстанції в частині правомірності прийняття відповідачем-1 оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.06.2012 року відповідачем-1 проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2010 року та травень 2012 року позивачем.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено Акт № 211/152/13448452 від 06.06.2012 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України, п. 10 розділу І Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 20.12.2011 року за № 1490/20228, а саме: допущено арифметичну (методологічну) помилку (порушення), що вплинула на розрахунки з бюджетом, яка вплинула на заниження суми податкових зобов'язань за вересень 2010 року, заявлених в уточнюючому розрахунку від 03.05.2012 року № 9023358448.

Згідно Акта перевірки відповідач-1 вважає, що позивачем неправомірно включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманої податкової накладної, по якій минув термін 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної на суму ПДВ 140 743,90 грн. та в порушення п.200.1 ст.200 Податкового Кодексу України занижено суму податку на додану вартість.

На підставі Акта перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002501502 від 27.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 154 935 грн., де за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 123 948 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 30 987 грн. (а.с. 38).

За результатами адміністративного оскарження відповідачем-2 рішенням про результати розгляду скарги від 23.08.2012 року № 20566/10/10-014на підставі п. 55.1 ст. 55 Податкового кодексу України та п.п. 14 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 23.12.2010 року № 1001 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 січня 2011 року за № 10/18748) - збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по податковому повідомленню-рішенню відповідача-1 від 27.06.2012 року № 0002501502 на загальну суму 21 834,80 грн., де основний платіж - 16 796 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 5 038,80 грн.

За результатами розгляду повторної скарги позивача відповідачем-3 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 27.06.2012 року № 0002501502 та рішення відповідача-2.

На підставі Акта перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 21 834,80 грн., де за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 16 796 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5 038,80 грн. (а.с. 53).

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до пункту 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

7.5.1. дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-III, Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Відповідно до статті 15 цього Закону строк давності дорівнює - 1095 календарних дні.

Отже враховуючи положення зазначених правових норм та обставини справи, які свідчать про те, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ (згідно якого збільшено суму податкового кредиту на суму ПДВ 140 743,90 грн.), у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2010 року було надано відповідачу-1 у травні 2012 року, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач мав право на включення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у зв'язку із здійсненням операцій по поставці товарів (робіт, послуг), протягом 1095 календарних днів з дня наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації тобто з травня 2010 року.

Висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних відносин положень ст. 198 Податкового кодексу України є помилковими, оскільки застосуванню підлягає закон, який діяв на момент виникнення відповідного права, у цьому випадку права надати уточнюючий розрахунок. Прикінцеві та перехідні положення Податкового кодексу України не містять положень щодо поширення дії норми п.198.6 ст.198 ПК України на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначає наступне: поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, зокрема порядок формування податкового кредиту, було визначено Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (чинним на час виписки спірних податкових накладних).

В силу вимог п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Зі змісту наведених положень Закону вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у Законі № 168/97-ВР обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд апеляційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, само по собі не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит, а допущена помилка у реквізитах відомостей про контрагента також не позбавляє платника права на формування податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Керуючись ст. 196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Оріон» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 року по справі № 2а/0470/13373/12- скасувати. Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 червня 2012 року № 0002501502 та податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2012 року № 0003781502

В решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун