Ухвала суду № 39959750, 30.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4894/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

30 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2014 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства «Київський суднобудівний - судноремонтний завод» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ЗАТ «Київський суднобудівний - судноремонтний завод» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.11.2013 року № 0004882201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 01 листопада 2013 року № 1792/26-56-22-01-03/03149949.

Перевіркою встановлено допущення позивачем порушення п. 274.1 ст. 274, п. 286.4 ст. 286, п. 287.1 ст. 287, п.п. 288.1, 288.2, 288.3, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, в результаті чого занижено розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на загальну суму 196 856,85 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 27.11.2013 року № 0004882201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності з юридичних осіб на загальну суму 897 404 грн. 99 коп.

Підставою для збільшення грошового зобов'язання слугували висновки відповідача, що підприємством не задекларовано та не сплачено орендну плату за землю за спірний період; в порушення умов договору, позивачем не здійснено дій направлених на його виконання, а саме не складено акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки орендодавцю, внаслідок чого до даного часу в кадастровій книзі земельна ділянка обліковується за перевіреним підприємством, що говорить про автоматичну пролонгацію договору оренди земельної ділянки.

Вирішуючи питання щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Так, між позивачем (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки від 01.03.2004 року, за умовами якого орендодавець, на підставі п. 1 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 року № 638-8/798, за актом приймання - передачі передає, а орендар приймає в оренду на 2 роки земельну ділянку, визначену цим договором.

Об'єктом оренди відповідно до договору є земельна ділянка, яка розташована за адресою: вул. Почайнинська, 70 у Подільському районі м. Києва, цільове призначення - для будівництва житлового будинку в комплексі з об'єктами громадського обслуговування.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено.

З урахуванням викладеного, апеляційна інстанція приходить до висновку, що договір оренди земельної ділянки був укладений на період з 01.03.2004 року по 01.03.2006 року та припинився після закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до положень п.п. 288.1., 288.2, 288.3 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди земельної ділянки, є підставою для припинення зазначеного договору (ч.1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі»).

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що договір оренди земельної ділянки припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який було його укладено (з 01.03.2004 року по 01.03.2006 року), а тому позивач, після припинення договору оренди, не зобов'язаний був сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою.

Аналогічну правову позицію підтримує Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10.05.2014 року № К/9991/67692/12.

Крім того, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), своїм листом від 27.03.2014 року № 057027-2956 повідомив, що за наслідками проведеного обстеження встановлено, що фактичним землекористувачем земельної ділянки по вул. Почайнинській, 70, у Подільському районі м. Києва є ОСББ «Почайнинська 70», а також підтвердив, що термін дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між ЗАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» та Київською міською радою, закінчився 16 березня 2006 року.

Щодо посилань апелянта на пролонгацію договору оренди земельної ділянки у разі закінчення строку, на який його було укладено, то колегія суддів повідомляє наступне.

Пунктом 7.4. договору передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі», по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення

договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за

місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні

договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

З урахуванням викладеного, для того щоб укласти договір оренди на новий строк, орендар ( в даному випадку позивач) повинен був повідомити про це орендодавця листом повідомлення та надати проект додаткової угоди або продовжувати користуватися земельною ділянкою і як наслідок протягом місяця укласти додаткову угоду до договору оренди.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували бажання позивача поновити договір оренди (лист повідомлення) або докази, які б підтверджували використання позивачем орендованої земельної ділянки після закінчення строку, на який було укладено договір оренди. Крім того, матеріали справи не містять і додаткової угоди до договору оренди про продовження договору оренди земельної ділянки.

Також, колегія суддів хоче зауважити, що у разі використання позивачем земельної ділянки після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, і відмова від поновлення або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору, орендодавець - Київська міська рада, повинна була звернутися до суду за захистом свого порушеного права та зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду до договору оренди. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо наявності у КМР якихось судових претензій до позивача.

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що відсутність акта приймання - передачі земельної ділянки орендодавцю, є підставою для автоматичної пролонгації договору оренди земельної ділянки оскільки:

Пунктом .7.5. договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцю земельну ділянку, на умовах визначених цим договором.

Згідно розділу 5 Договору «Умови збереження стану об'єкта оренди та умови повернення земельної ділянки орендодавцю», після припинення дії договору, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стан, придатному для її подальшого використання.

Відповідно до п. 7.6. договору, у разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки.

З огляду на вищевикладене, апеляційна інстанція приходить до висновку, що умовами договору не передбачено чіткий перелік документів та послідовність дій, які повинен вчинити орендар для повернення земельної ділянки орендодавцю. Крім того, договором передбачено, що орендар повинен відшкодувати збитки у разі порушення умов повернення земельної ділянки, проте в такому випадку, дані правовідносини носять виключно цивільно - правовий характер.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 30.07.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Федотов І.В.