Рішення № 39938051, 22.07.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р. Справа № 918/846/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Компанія) до комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (далі - Підприємство) про стягнення 31 364 грн. 65 коп.,

за участі представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: Педича Д.П. за дов. від 17 березня 2014 року № 09-628,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2014 року Компанія звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Рівненської області від 10 серпня 2012 року у справі № 5019/518/12 позов Компанії задоволено частково, стягнуто з Підприємства 2 266 276 грн. 64 коп., з яких: 2 109 463 грн. 96 коп. - основний борг, 49 068 грн. 68 коп. - пеня, 8 345 грн. 59 коп. - інфляційні втрати, 52 716 грн. 64 коп. - три відсотки річних, 46 681 грн. 77 коп. - судовий збір. Оскільки вказане судове рішення набрало законної сили, а відповідач продовжує ухилятися від його виконання щодо сплати вищезазначених сум, Компанія, посилаючись на статті 525, 526, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 216-217, 264-265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просила суд стягнути з Підприємства три проценти річних у розмірі 27 186 грн. 59 коп. та 4 178 грн. 06 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків у період з 28 липня 2012 року по 7 грудня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11 червня 2014 року порушено провадження у справі № 918/846/14, розгляд якої було призначено на 24 червня 2014 року.

Ухвалою суду від 24 червня 2014 року розгляд справи відкладено на 8 липня 2014 року.

Ухвалою суду від 8 липня 2014 року розгляд справи відкладено на 22 липня 2014 року.

У призначені судові засідання Компанія явку свого повноважного представника не забезпечила, витребувані судом документи не надала, проте надіслала клопотання про розгляд даної справи без участі її повноважного представника за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 8 липня 2014 року представник Підприємства проти задоволення позову заперечив з огляду на те, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 липня 2012 року у справі № 5019/518/12, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2012 року, рішення місцевого господарського суду у даній справі було змінено. Відтак, нарахування заявлених позивачем до стягнення компенсаційних виплат, на думку Підприємства, може здійснюватися з моменту набрання законної сили рішенням суду касаційної інстанції. У той же час письмового відзиву на позовну заяву Підприємством надано не було.

За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідачу надавалося достатньо часу для подання відзиву, письмових пояснень та додаткових документів, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) здійснює її розгляд за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 10 серпня 2012 року у справі № 5019/518/12 за позовом Компанії до Підприємства про стягнення 2 334 741 грн. 82 коп. вимоги позивача задоволено частково, стягнуто з відповідача 2 109 463 грн. 96 коп. основного боргу за договором про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-26/24, укладеного між сторонами 30 грудня 2010 року, 49 068 грн. 68 коп. пені, нарахованої у період з 21 лютого 2011 року по 19 листопада 2011 року, 8 345 грн. 59 коп. інфляційних втрат, нарахованих у період з березня 2011 року по грудень 2011 року, 52 716 грн. 64 коп. трьох відсотків річних, нарахованих у період з 21 лютого 2011 року по 8 лютого 2012 року, а також 46 681 грн. 77 коп. судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 липня 2012 року у даній справі, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2012 року, вищезазначене рішення місцевого господарського суду було змінено. Стягнуто з Підприємства 2 109 463 грн. 96 коп. основного боргу, 49 068 грн. 68 коп. пені, 8 345 грн. 59 коп. інфляційних втрат, 52 716 грн. 64 коп. трьох відсотків річних, а також 46 681 грн. 77 коп. судового збору. У решті позовних вимог Компанії було відмовлено. Копія вказаного судового рішення, яке на час розгляду даного спору набрало законної сили, наявна у матеріалах справи (а.с. 16-19).

Зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції було встановлено, що 30 грудня 2010 року між Компанією в особі Волинської філії та Підприємством було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-26/24-ТЕ-3 за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а відповідач, у свою чергу, - прийняти і оплатити вартість цього природного газу в обсязі, передбаченому пунктом 1.2 даного договору.

Компанія свої зобов'язання за вказаною угодою виконала у повному обсязі та протягом січня-грудня 2011 року передала відповідачу природний газ на загальну суму 3 054 741 грн. 97 коп.

Вказаним рішенням апеляційного господарського суду також встановлено, що Підприємство взяте на себе за даним договором грошове зобов'язання виконало частково, сплативши позивачу 945 278 грн. 01 коп. та заборгувавши таким чином Компанії 2 109 463 грн. 96 коп. Враховуючи наведені обставини, з відповідача на користь Компанії, крім вищезазначеної суми основного боргу, було стягнуто 49 068 грн. 68 коп. пені, нарахованої у період з 21 лютого 2011 року по 19 листопада 2011 року, 8 345 грн. 59 коп. інфляційних втрат, нарахованих у період з березня 2011 року по грудень 2011 року, 52 716 грн. 64 коп. трьох відсотків річних, нарахованих у період з 21 лютого 2011 року по 8 лютого 2012 року, а також 46 681 грн. 77 коп. судового збору.

Оскільки відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань за вищезазначеною угодою щодо сплати даних сум заборгованості, Компанія у своїй позовній заяві просила суд стягнути з Підприємства три проценти річних у розмірі 27 186 грн. 59 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків у період з 28 липня 2012 року по 7 грудня 2012 року на суму, яка була стягнута вищезазначеною постановою господарського суду апеляційної інстанції, у розмірі 2 266 276 грн. 64 коп., а також 4 178 грн. 06 коп. інфляційних втрат, нарахованих на цю суму за період з серпня 2012 року по квітень 2014 року.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу в розмірі 2 266 276 грн. 64 коп. (що складається зі стягнутих з Підприємства основного боргу, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та суми сплаченого позивачем судового збору у справі 5019/518/12), Компанія посилилася на те, що з моменту набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з відповідача вищенаведених сум у останнього перед позивачем виникло грошове зобов'язання по сплаті 2 266 276 грн. 64 коп. На підтвердження обґрунтованості своєї правової позиції Компанія посилалася на приписи пунктів 5.4, 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Абзацом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що грошовим зобов'язання є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

З вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.1 Постанови.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника суми основного боргу фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Водночас судом встановлено, що на виконання договору про організацію взаєморозрахунків від 4 вересня 2012 року № 162/517-ГУ Підприємство згідно платіжного доручення від 4 жовтня 2012 року № 11 перерахувало на рахунок Компанії 811 711 грн. 48 коп., сплативши таким чином частину суми основного боргу, встановленого постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 липня 2012 року у справі № 5019/518/12. Крім того, на виконання договору про організацію взаєморозрахунків від 21 листопада 2012 року № 266/517-ГУ відповідач згідно платіжного доручення від 5 грудня 2012 року № 19 перерахувало на рахунок позивача 88 636 грн. 50 коп., погасивши таким чином частину вищезазначеної суми боргу. Залишок вказаного боргу був погашений Підприємством на виконання договору від 5 грудня 2012 року № 548/517з-ГУ згідно платіжного доручення від 7 грудня 2012 року № 20 на суму 1 209 115 грн. 98 коп. Копії вищенаведених угод та платіжних документів наявні в матеріалах даної справи (а.с. 35-43).

Відтак, сума основного боргу відповідача за договором про закупівлю природного газу за державні кошти від 30 грудня 2010 року № 06/10-26/24-ТЕ-3, встановлена постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 липня 2012 року у справі № 5019/518/12, була повністю погашена 7 грудня 2012 року.

Враховуючи те, що вищезазначена сума боргу була повністю сплачена Підприємством лише 7 грудня 2012 року, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог Компанії про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 18 551 грн. 03 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків у період з 28 липня 2012 року по 7 грудня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 2 109 463 грн. 96 коп. з урахуванням його часткового погашення, яке мало місце 4 жовтня 2012 року та 5 грудня 2012 року. Відтак, даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Твердження відповідача про необґрунтованість стягнення вказаної суми починаючи з 28 липня 2012 року не береться судом до уваги, оскільки відповідно до частини 3 статті 105 ГПК України постанова господарського суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

У той же час необґрунтованою є вимога Компанії про стягнення з Підприємства інфляційних втрат у розмірі 4 178 грн. 06 коп., нарахованих на суму основного боргу відповідача в розмірі 2 109 463 грн. 96 коп. у період з серпня 2012 року по квітень 2014 року, оскільки індекс інфляції у вказаний період був від'ємним, що вбачається з розрахунку суду (а.с. 60). Відтак, дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Крім того, у своїй позовній заяві Компанія просила суд стягнути з відповідача три відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на суму пені у розмірі 49 068 грн. 68 коп., стягнутої з Підприємства постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 липня 2012 року у справі № 5019/518/12.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаної вимоги з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У той же час правова природа неустойки зовсім інша, оскільки остання є одним з видів забезпечення виконання зобов'язань.

За частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відтак, неустойка носить акцесорний характер по відношенню до основного зобов'язання.

Наведене підтверджується і приписами Закону України частини 1 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої до грошових зобов'язань боржника не включаються, зокрема, неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином системний аналіз норм матеріального права дає можливість дійти висновку, що обов'язок сплатити неустойку за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні статті 509 ЦК України, оскільки останнє є одним з видів забезпечення виконання основного зобов'язання, у тому числі й грошового.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2014 року у справі № 3-2гс14.

Відповідно до частини 3 статті 82 ГПК України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У той же час посилання Компанії на пункт 5.4 Постанови не береться судом до уваги з огляду на таке.

Даним пунктом передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Проте відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказана Постанова носить рекомендаційний характер та не містить імперативних норм, обов'язкових для застосування господарськими судами України. У той же час вищезазначене положення даної постанови прямо суперечить обов'язковій для застосування правовій позиції Верховного Суду України та нормативним приписам чинного законодавства. Відтак, наведені положення Постанови не беруться судом до уваги.

За таких обставин, зважаючи на вищенаведені приписи та пряму заборону нараховування будь-яких процентів на неустойку, встановлену частиною 2 статті 550 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Підприємства трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму пені, стягнутої вищезазначеною постановою господарського суду апеляційної інстанції.

Крім того, у своїй позовній заяві Компанія просила суд стягнути з Підприємства три відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на суми трьох відсотків річних у розмірі 46 681 грн. 77 коп. та 8 345 грн. 59 коп. інфляційних втрат, стягнутих з відповідача постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 липня 2012 року у справі № 5019/518/12.

Проте дані вимоги також не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачена можливість стягнення кредитором з боржника виплат, які носять компенсаційний, а не штрафний характер. Дані виплати є особливою мірою відповідальності боржника, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У той же час стягнення таких виплат за судовим рішенням не змінює їх правової природи і не перетворює їх в окреме грошове зобов'язання, у зв'язку з чим правові підстави для нарахування компенсаційних виплат на такі ж компенсаційні виплати, стягнуті судом за попередній період, відсутні.

Крім того, дана позиція узгоджується з приписами пункту 3.3 Постанови, за яким на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.

Також суд не погоджується з можливістю нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму судового збору в розмірі 46 681 грн. 77 коп., стягнутого з Підприємства постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27 липня 2012 року у справі № 5019/518/12, оскільки судовий збір не є грошовим зобов'язанням в розумінні вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства, а є компенсацією судових витрат, пов'язаних з розглядом вказаної справи, які понесла Компанія. Даний правовий інститут урегульований приписами господарського процесуального законодавства, а не нормами матеріального права.

Відтак, позов Компанії в цій частині також задоволенню не підлягає.

За таких обставин позовні вимоги Компанії до Підприємства підлягають частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (35701, Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шкільна, будинок 40 А ідентифікаційний код: 30032555) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код: 31301827) три проценти річних у розмірі 18 551 (вісімнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 03 коп., а також 1 080 (одну тисячу вісімдесят) грн. 60 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28 липня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко