Рішення № 39938032, 23.07.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2014 р. Справа № 918/302/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства-фірми "Торгбуд-сервіс" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ІНТЕРТРАНССТРОЙ" (далі - Товариство), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю-будівельно-монтажне управління "Промбуд-3" (далі - ТОВ БМУ "Промбуд-3"), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - публічне акціонерне товариство "Коростенський Шляхзалізобетон", про стягнення 248 940 грн. 00 коп.,

за участі представників:

Підприємства: Прищепи О.С. за дов. від 28 серпня 2012 року № 1,

Товариства: не з'явився,

ТОВ БМУ "Промбуд-3": Гуль Н.В. за дов. від 24 квітня 2014 року № 2,

публічного акціонерного товариства "Коростенський Шляхзалізобетон": не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2014 року Підприємство звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про солідарне стягнення з приватного підприємства-фірми "Агротехнік" (далі - Фірма) та Товариства збитків у розмірі 248 940 грн. 00 коп., понесених позивачем у зв'язку з отриманням товару неналежної якості, переданого останньому за укладеним між Товариством та позивачем договором купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року № 34.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство, з урахуванням додаткових пояснень від 25 квітня 2014 року, посилалося на те, що на виконання вищезазначеного договору позивач перерахував Товариству 248 940 грн. 00 коп. за передані йому відповідачем залізобетонні конструкції. У подальшому вказані конструкції були передані позивачем ТОВ БМУ "Промбуд-3", яке використало їх для будівництва точки очистки і сушки зерна. У той же час в процесі встановлення вказаною юридичною особою даних залізобетонних виробів було виявлено, що останні є непридатними для проведення будівельних робіт та використання за призначенням. У зв'язку з наведеними обставинами позивач компенсував ТОВ БМУ "Промбуд-3" грошові кошти у розмірі 182 369 грн. 50 коп., сплачені за усунення недоліків спірного товару, а також 57 279 грн. 87 коп. штрафу за поставку некондиційної продукції. Також Підприємство направило на адресу Товариства претензію з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 248 940 грн. 00 коп., сплачені позивачем за спірний товар неналежної якості, яка була залишена відповідачем без задоволення.

У той же час 10 жовтня 2013 року між Підприємством та Фірмою був укладений договір поруки № 10/10-13, згідно з яким остання взяла на себе обов'язок частково відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань Товариства, що виникають з договору купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року № 34 в розмірі 1 000 грн. 00 коп.

Оскільки Товариство не повернуло Підприємству вищезазначену суму грошових коштів, сплачених останнім за неякісну продукцію, позивач, посилаючись на статті 673, 679, 680 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 216, 217, 224, 225, 268, 269 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд солідарно стягнути з Товариства та Фірми вищезазначену суму боргу.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19 березня 2014 року порушено провадження у справі № 918/302/14 та призначено її до розгляду на 1 квітня 2014 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява позивача від 27 березня 2014 року № 21 (а.с. 28-29), в якій останній в порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою забезпечення позову просив суд накласти арешт на грошові кошти Товариства.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову сплачується судовий збір у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 6 даного Закону у разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється.

У той же час обов'язок подання належних доказів сплати судового збору за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи про забезпечення позову до подання позовної заяви покладається на заявника. У разі неподання таких доказів зменшення розміру судового збору за подання позовної заяви не здійснюється.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Оскільки позивач подав вищезазначену заяву про забезпечення позову після пред'явлення даного позову до суду, проте не надав доказів оплати вказаної заяви судовим збором у встановленому порядку і розмірі, суд дійшов висновку про залишення цієї заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 1 квітня 2014 року розгляд справи було відкладено на 15 квітня 2014 року.

Ухвалою від 15 квітня 2014 року розгляд справи відкладено на 29 квітня 2014 року. Цією ж ухвалою до участі в справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено ТОВ БМУ "Промбуд-3". Крім того, до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено публічне акціонерне товариство "Коростенський Шляхзалізобетон".

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява Підприємства про зменшення розміру позовних вимог від 29 квітня 2014 року (а.с. 175), відповідно до якої останнє просило стягнути з Товариства 239 649 грн. 37 коп., а також стягнути з Фірми 1 000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 29 квітня 2014 року у даній справі було призначено судову будівельно-технічну (оціночно-будівельну) експертизу.

Ухвалою суду від тієї ж дати провадження у справі було зупинено до отримання висновків вищезазначеної експертизи.

У зв'язку з отриманням висновку вищезазначеної експертизи, ухвалою суду від 10 липня 2014 року провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду на 23 липня 2014 року.

До початку даного судового засідання через канцелярію суду також надійшла заява Підприємства про зменшення розміру позовних вимог від 14 липня 2014 року (а.с. 217-218), відповідно до якої останнє просило стягнути з Товариства 232 143 грн. 80 коп. Крім того, у вказаній заяві позивач просив суд за рахунок відповідача компенсувати йому судові витрати, пов'язані з розглядом даного спору. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Слід також зазначити, що до початку даного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява позивача від 11 липня 2014 року (а.с. 216), в якій останній просив суд прийняти відмову від позову в частині вимог про стягнення з Фірми 1 000 грн. 00 коп. та припинити провадження у даній справі в цій частині.

Ухвалою суду від 23 липня 2014 року було прийнято відмову від позову Підприємства в частині позовних вимог про стягнення з Фірми 1 000 грн. 00 коп., а провадження у справі в цій частині було припинено.

У судовому засіданні 23 липня 2014 року представник позивача, а також представник ТОВ БМУ "Промбуд-3", підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви від 11 липня 2014 року про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з Фірми 1 000 грн. 00 коп. і заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14 липня 2014 року, та наполягали на їх задоволенні.

Публічне акціонерне товариство "Коростенський Шляхзалізобетон" про дату, час та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, проте явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечило, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

У призначені судові засідання Товариство також не забезпечило явку свого повноважного представника, витребувані судом документи не надало, проте надіслало клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з тим, що висновок судової будівельно-технічної експертизи було отримано директором відповідача лише 23 липня 2014 року у зв'язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні. Дана обставина, на думку Товариства, позбавила його можливості підготувати ґрунтовні пояснення по суті спору.

Однак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки явка представника Товариства у судове засідання обов'язковою не визнавалась. Крім того, розгляд даної справи вже відкладався ухвалами суду від 1 квітня 2014 року та від 15 квітня 2014 року. Ухвалою суду від 29 квітня 2014 року провадження у даній справі було зупинено. Отже, Товариству було надано достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору та надання додаткових доказів. Проте у призначені судові засідання відповідач жодного разу не забезпечив явку свого повноважного представника.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-5 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, беручи до уваги те, що відповідачу надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи інших представників, а також для подання письмових пояснень та додаткових документів, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника Товариства та публічного акціонерного товариства "Коростенський Шляхзалізобетон".

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та ТОВ БМУ "Промбуд-3", всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10 вересня 2012 року між Підприємством та Товариством був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач взяв на себе обов'язок передати у власність позивачу залізобетонні конструкції, а Підприємство, у свою чергу, - прийняти і попередньо оплатити вартість даного товару за цінами, зазначеними у специфікації до вказаної угоди (а.с. 16-17).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 2.4 вищезазначеного договору загальна сума договору остаточно визначається на підставі даних, викладених у специфікаціях, що є невід'ємними його частинами. Загальна сума договору змінюється і уточнюється в залежності від кількості поставленої продукції та її ціни, яка погоджується сторонами шляхом підписання специфікацій.

На виконання умов даного правочину сторонами була складена та підписана їх повноважними представниками специфікація від 10 вересня 2012 року № 1.

Згідно з пунктом 3.2 договору товар вважається прийнятим по кількості місць - згідно з кількістю місць, зазначених у накладній; по кількості виробів - згідно зі специфікацією, пакувальним листом; по якості - згідно із сертифікатом якості або іншим документом на конкретний вид продукції.

Розрахунки за продукцію та послуги по перевезенню проводяться шляхом проведення попередньої оплати у розмірі 100 % (пункт 4.1 даної угоди).

Відповідно до пункту 7.3 договору сторони несуть майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків згідно цього договору і відшкодовують збитки, завдані іншій стороні у добровільному або у встановленому законодавством порядку.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору Підприємство на підставі виставленого йому відповідачем рахунку від 14 вересня 2012 року № 140912-001 (а.с. 85) у повному обсязі оплатило вартість спірних залізобетонних конструкцій. Вказаний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 60).

Також судом встановлено, що згідно видаткових накладних (а.с. 56-58, 84) спірні залізобетонні плити, зокрема, плити перекриття П 16-15, П 28-15, П 16д-15, П 28д-15, були передані Товариством у власність Підприємству.

У той же час 1 серпня 2012 року між Підприємством та ТОВ БМУ "Промбуд-3" був укладений договір постачання № Т-18/01, за умовами якого позивач зобов'язався на підставі замовлень покупця поставляти йому товар, а останній, у свою чергу, - приймати даний товар та оплачувати його вартість.

Предметом даного договору була поставка, зокрема, плит перекриття П 16-15, П 28-15, П 16д-15, П 28д-15, отриманих Підприємством від відповідача.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками позивача та третьої особи, а також скріплений печатками цих юридичних осіб.

За умовами пункту 1.3 цього правочину його загальна вартість визначається як вартість всіх партій товару, що поставляються за цим договором.

Постачальник зобов'язаний передати покупцю необхідні документи на товари, паспорти серій, сертифікати, гігієнічні висновки, гарантійні талони від виробника (пункт 1.4 даної угоди).

Згідно з пунктом 1.5 договору якість товарів, що продаються, повинна відповідати вимогам діючих державних стандартів, серій, типових проектів тощо.

Моментом поставки є дата, зазначена у видатковій накладній (пункт 2.3 договору).

Судом встановлено, що передбачений даним правочином товар, зокрема, плити перекриття П 16-15, П 28-15, П 16д-15, П 28д-15, на загальну суму 49 774 грн. 30 коп., був оплачений ТОВ БМУ "Промбуд-3" та поставлений даному підприємству, що підтверджується відповідною видатковою (а.с. 87) та товарно-транспортними накладними (а.с. 89-90).

З матеріалів справи вбачається, що після встановлення вищезазначених плит на об'єкті будівництва кінцевого споживача - ТОВ БМУ "Промбуд-3" було виявлено, що останні не відповідають вимогам по якості та показникам, зазначеним у паспорті від 17 жовтня 2012 року № 428 (а.с. 59), що виявилося, зокрема, в руйнації даних плит та появі видимих тріщин на їх нижніх поверхнях. Вказані обставини підтверджуються протоколом неруйнівних випробувань залізобетонних плит перекриття від 12 липня 2013 року № 13Н-071201, складеним товариством з обмеженою відповідальністю "Регіональний випробувальний центр "БМ-Тест" (а.с. 96-148), а також наявним у матеріалах справи висновком судової будівельно-технічної експертизи від 2 липня 2014 року № 40520/1_ФМ (а.с. 187-196). Слід також зазначити, що Товариством не було надано суду жодних доказів на спростування факту некондиційності спірних плит перекриття.

За умовами пункту 4.6 договору постачання від 1 серпня 2012 року № Т-18/01, у разі постачання товару, який не відповідає вимогам державних стандартів, серій, типових проектів тощо постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 100 % вартості поставленої неякісної партії товару. Сплата штрафу не звільняє постачальника від обов'язку відшкодувати суму збитків, що понесені або можуть бути понесені покупцем внаслідок отримання неякісної партії товару.

У зв'язку з поставкою Підприємством неякісних залізобетонних конструкцій, листом від 1 листопада 2013 року № 46/2 (а.с. 92-94) ТОВ БМУ "Промбуд-3" звернулося до позивача з вимогою сплатити передбачений вищезазначеним пунктом договору штраф у розмірі 100 % вартості поставленої Підприємством некондиційної продукції. Крім того, у вказаній претензії ТОВ БМУ "Промбуд-3" вимагало відшкодувати понесені ним витрати по підсиленню спірних плит в сумі 182 369 грн. 50 коп., яка підтверджується актом виконаних робіт за вересень 2013 року (а.с. 165-168). Судом встановлено, що дана сума не перевищує вартості робіт з підсилення дефектних плит, встановленої висновком експерта від 2 липня 2014 року № 40520/1_ФМ.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у добровільному порядку сплатив ТОВ БМУ "Промбуд-3" зазначену у вищенаведеній претензії суму грошових коштів у загальному розмірі 239 649 грн. 37 коп., що підтверджується листами Підприємства від 8 листопада 2013 року № 55/1, від 30 грудня 2013 року № 67/1 (а.с. 154, 156), а також копіями відповідних платіжних доручень від 8 листопада 2013 року № 3837 на суму 155 000 грн. 00 коп. та від 30 грудня 2013 року № 4326 на суму 95 000 грн. 00 коп. (а.с. 153, 155).

У свою чергу листом від 16 жовтня 2013 року позивач звернувся до Товариства з претензією про повернення грошових коштів у розмірі 248 940 грн. 00 коп., перерахованих Підприємством на оплату некондиційного товару, поставленого останньому на виконання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року.

Проте вказана вимога позивача була залишена Товариством без відповіді та задоволення.

Судом встановлено, що предметом даного спору (з урахуванням заяви Підприємства про зменшення розміру позовних вимог від 14 липня 2014 року) є стягнення з Товариства 232 143 грн. 80 коп., з яких: 182 369 грн. 50 коп. - збитки, понесені позивачем у зв'язку з компенсацією понесених ТОВ БМУ "Промбуд-3" витрат на підсилення спірних плит перекриття, 49 774 грн. 30 коп. - штрафні санкції, які позивач сплатив ТОВ БМУ "Промбуд-3" на підставі укладеного між ними договору у зв'язку з поставкою останньому дефектного товару (плит перекриття П 16-15 в кількості 1 шт., П 28-15 в кількості 3 шт., П 16д-15 в кількості 2 шт., П 28д-15 в кількості 6 шт.).

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з положеннями статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; а також додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 червня 2011 року у справі № 3-56гс11.

Відтак, терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок - це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище - наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.

Враховуючи те, що судом встановлено наявність у позивача збитків, які полягають у сплаті ТОВ БМУ "Промбуд-3" 182 369 грн. 50 коп. для підсилення дефектних залізобетонних конструкцій, а також 49 774 грн. 30 коп. штрафних санкцій, які Підприємство перерахувало зазначеній юридичній особі згідно договору від 1 серпня 2013 року № Т-18/01 у зв'язку з продажем некондиційного товару, який в свою чергу був поставлений позивачу Товариством, і останнє у добровільному порядку не компенсувало Підприємству вказаних збитків, які виникли у зв'язку з його неправомірними діями, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до відповідача про стягнення 232 143 грн. 80 коп., у зв'язку з чим даний позов підлягає задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до частини 1 статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших виплат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частиною 3 статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відшкодування адвокатських послуг здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Пунктом 6.5 даної постанови передбачено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини 5 статті 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

З огляду на вищевикладене та зважаючи на ціну позову, тривалість розгляду і складність даної справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з Товариства витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 9 987 грн. 00 коп. є неспіврозмірними та завищеними.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи вищезазначені приписи законодавства України, суд дійшов висновку про зменшення вищезазначеної суми до 5 000 грн. 00 коп.

Крім того, позивач просив суд компенсувати йому витрати у розмірі 2 400 грн. 00 коп., пов'язані з призначенням судової будівельно-технічної експертизи.

В обґрунтування понесених Підприємством витрат останнє надало суду копію платіжного доручення від 4 червня 2014 року № 5321, що підтверджує оплату призначеної у даній справі судової експертизи.

Оскільки даний позов підлягає задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Товариства на користь Підприємства витрат, пов'язаних з проведенням судової будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи, у розмірі 2 400 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору, зокрема, повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 вищезазначеної статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір").

Згідно з частиною 2 статті 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (частина 1 вищезазначеної статті).

Оскільки позовна вимога Підприємства (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14 липня 2014 року) про стягнення з Товариства 232 143 грн. 80 коп. носить майновий характер, позивач на підставі вищезазначеної статті Закону мав сплатити судовий збір у розмірі 4 642 грн. 88 коп.

Водночас з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 14 березня 2014 року № 4713 (а.с. 9) вбачається, що за подачу даної позовної заяви позивач перерахував до Державного бюджету України 4 978 грн. 81 коп. судового збору.

Відтак, переплачена сума судового збору в розмірі 335 грн. 93 коп. підлягає поверненню позивачу.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ІНТЕРТРАНССТРОЙ" (11500, Житомирська область, місто Коростень, вулиця Грушевського, будинок 106А, ідентифікаційний код: 30014709) на користь приватного підприємства-фірми "Торгбуд-сервіс" (35700, Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шкільна, будинок 30 А, ідентифікаційний код: 32785198) 232 143 (двісті тридцять дві тисячі сто сорок три) грн. 80 коп. основного боргу, 4 642 (чотири тисячі шістсот сорок дві) грн. 89 коп. судового збору, 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, а також 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. витрат на проведення судової експертизи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Ухвалою суду повернути приватному підприємству-фірмі "Торгбуд-сервіс" (35700, Рівненська область, місто Здолбунів, вулиця Шкільна, будинок 30 А, ідентифікаційний код: 32785198) 335 (триста тридцять п'ять) грн. 93 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28 липня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко