Ухвала суду № 39933335, 17.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/656/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Лисенка Ю.М., представника відповідача - Ведула М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2014 № 0000262200 та №0000272200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області проведено документальну позапланову виїзної перевірку ТОВ "Катеринопільський елеватор" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2013 по 31.11.2013 року, за результатами якої складено акт від 05.03.2014р. № 57/23-12-22-016/32580463.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Катеринопільський елеватор" завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість на суму 373092 грн. в тому числі за жовтень 2013 року на суму 373092 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень 2013 року на суму 97005 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування за листопад 2013 року на 66967 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.03.2014 року № 0000262200 про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 559638 грн., у тому числі 373092 грн. зі сплати основного платежу та 186546 грн. зі сплати штрафних (фінансових) санкцій та № 0000272200 про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 100450 грн. 50 коп., у тому числі 66967 грн. зі сплати основного платежу та 33483 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Укр Мед Експорт».

Так, 21 серпня 2013 року між позивачем та ТОВ «Укр Мед Експорт» було укладено договір поставки №2425/К, за умовами якого постачальник ТОВ «Укр Мед Експорт» зобов'язувався передати у власність покупця (позивача) сільськогосподарську продукцію (товар), а позивач мав прийняти та сплатити грошові кошти за отриманий товар.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Укр Мед Експорт» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки по рахунках.

Крім того позивачем надано докази подальшої реалізації отриманої продукції в рамках своєї господарської діяльності.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на відсутність у позивача сертифікату якості зерна та продуктів його переробки з огляду на наступне.

Так, відповідач посилається на те, що відповідно до ч.1 та 2 ст. 21 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" якість зерна та продуктів його переробки, що виробляються в Україні або ввозяться на митну територію України, має відповідати державним стандартам та іншим нормативним документам. Якість експортного зерна та продуктів його переробки може відповідати вимогам, що зафіксовані сторонами в експортному контракті.

Експортно-імпортні операції із зерном та продуктами його переробки, а також переміщення зерна та продуктів його переробки територією України (за винятком зерна та продуктів його переробки, що переміщуються територією України в режимі прохідного митного транзиту без перевантаження, та зерна, яке використовується для насіннєвих цілей) проводяться за наявності сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, в якому зазначаються якість зерна та продуктів його переробки, показники їх безпечності, наявність або відсутність генетично модифікованих організмів. Сертифікат якості зерна та продуктів його переробки видається на платній основі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Проте, частину другу вказаної статті було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09.04.2014 р.

Крім того, Пунктом 1 Порядку видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, затвердженого Постановою КМУ від 23.07.2009 № 848, передбачено, що цей Порядок визначає процедуру обов'язкової видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, крім хлібобулочних і макаронних виробів, при здійсненні експортно-імпортних операцій, включаючи транзит територією України при перевантаженні через зерноперевантажувальні місткості, переміщенні територією України зерна, продуктів його переробки, що придбані за рахунок коштів державного та місцевого бюджету, а також за вимогою однієї з сторін договору (контракту) у випадках, коли його видача не є обов'язковою, і обігу бланків сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки.

В зв'язку з вищевикладеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, наявність сертифіката якості зерна та його надання обов'язкові лише у трьох випадках: коли мають місце вивезення з території України або ввезення на територію України зерна в рамках здійснення експортно-імпортних операцій; у випадку придбання зерна за бюджетні кошти; за вимогою однієї із сторін договору.

Таким чином, оскільки господарські операції між ТОВ "Катеринопільський елеватор" та ТОВ "Укр Мед Експорт" з придбання зерна мали місце в межах території України між суб'єктами господарювання, жоден з яких не вимагав надання сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки, то в даному випадку наявність такого сертифіката не є обов'язковою.

Разом з тим, як свідчить текст акта перевірки, який став підставою для винесення податкових повідомлень-рішень, висновки ОДПІ про не підтвердження фактів здійснення господарських операцій між ТОВ "Катеринопільський елеватор" та ТОВ "Укр Мед Експорт" ґрунтуються виключно на припущеннях про неможливість здійснення вказаним постачальником відповідних господарських операцій на підставі висновків оперативного управління ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 29.11.13 № 688/7/14-03-07-04, в яких зазначено про відсутність ТОВ "Укр Мед Експорт" за податковою адресою, однак не встановлено ознак фіктивності.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані висновки, оскільки зазначена обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Укр Мед Експорт" останній був зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Ухвалу в повному тексті виготовлено 22.07.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.