Ухвала суду № 39933346, 17.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19788/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДСК-ХХІВ" до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСК-ХХІВ» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 серпня 2013 року № 0000202203 та № 0000192203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ДСК-ХХІВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Сітілайт Плюс" за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 31 липня 2013 року № 45/22-509/31814348, в якому зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.1 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 160 798 грн., в тому числі: за 3 квартали 2012 року в сумі 160 798 грн.; пункту 44.1 статті 44, пункту 201.1, пункту 201.6 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 153 141 грн., в тому числі за серпень 2012 року на суму 153 141 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, 15 серпня 2013 року відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000202203, яким ТОВ "ДСК-ХХІВ" збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 191 426,25 грн., з якої: за основним платежем - 153 141 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38 285,25 грн. за платежем: податок на додану вартість та № 0000192203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 200 997,50 грн., з якої: за основним платежем - 160 798 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40 199,50 грн. за платежем: податок на прибуток підприємств.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Сітілайт Плюс».

Так, 31 травня 2012 року між позивачем як замовником, та ТОВ "Сітілайт Плюс", як підрядником, укладено договір № 8, за умовами якого підрядник зобов'язується виконати за завданням замовника з його матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити наступні роботи: виготовлення елементів стійок зі сталі згідно додатком № 1 до договору.

Крім того, 01 червня 2012 року між ТОВ "ДСК-ХХІВ", як замовником, та ТОВ "Сітілайт Плюс", як підрядником, укладено договір № 9, за умовами якого підрядник зобов'язується виконати за завданням замовника з його матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити наступні роботи: виготовлення елементів кріплення скла, згідно додатку № 1 до договору.

При цьому, 04 червня 2012 року між позивачем, як замовником, та ТОВ "Сітілайт Плюс", як підрядником, укладено договір № 10, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити матеріали, згідно додатку № 1 до договору.

Також, 12 червня 2012 року між ТОВ "ДСК-ХХІВ", як замовником, та ТОВ "Сітілайт Плюс", як підрядником, укладено договір № 12, за умовами якого підрядник зобов'язується виконати за завданням замовника з його матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити наступні роботи: виготовлення елементів стійок з нержавіючої сталі, згідно додатку № 1 до договору.

18 червня 2012 року між позивачем, як замовником, та ТОВ "Сітілайт Плюс", як підрядником, укладено договори № 16 та № 17, за умовами яких підрядник зобов'язується виконати за завданням замовника з його матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити наступні роботи: виготовлення елементів стійок зі сталі, згідно додатку № 1 до договору та виготовлення елементів сходів зі сталі, згідно додатку № 1 до договору відповідно.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ "Сітілайт Плюс" позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: податкові накладні, видаткову накладну, акти приймання-здавання виконаних робіт, виписки по рахунку, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентом виконувались сторонами у повному обсязі.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, позивачем на підтвердження реальності виконання ТОВ "Сітілайт Плюс" робіт по виготовленню елементів стійок зі сталі та нержавіючої сталі, виготовленню елементів кріплення скла та виготовленню елементів сходів зі сталі надані копії креслень ТОВ "ДСК-ХХІВ", згідно яких виконувались роботи підрядником.

На підтвердження придбання позивачем матеріалу, з якого ТОВ "Сітілайт Плюс" виготовлялися елементи стійок зі сталі та нержавіючої сталі, елементи кріплення скла та елементи сходів зі сталі позивачем надано копії видаткових накладних.

На підтвердження реальності поставки товару, придбаного позивачем у ТОВ "Сітілайт Плюс", згідно умов договору від 4 червня 2012 року № 10, позивачем надано копію товарно-транспортної накладної від 30 серпня 2012 року.

При цьому, як вбачається з матеріалів спави, ТОВ "ДСК-ХХІВ" укладало договори з ТОВ "Сітілайт Плюс" з метою належного виконання своїх зобов'язань перед ТОВ "ЖОК" щодо виготовлення то монтажу металевих конструкцій зі сталі та з нержавіючої сталі.

На підтвердження цього позивачем надано до суду копію договору від 29 вересня 2011 року № 29/9/11, укладеного з ТОВ "ЖОК", копії актів приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2012 року, довідки про вартість виконаних підрядних робіт за серпень 2012 року, податкових накладних та виписок по рахунку у відділенні № 290 АТ "УкрСиббанк".

Також позивачем надано копії фотознімків, як доказ на підтвердження фактичного виконання робіт щодо виготовлення то монтажу металевих конструкцій зі сталі та з нержавіючої сталі на замовлення ТОВ "ЖОК".

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на висновки акту перевірки державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 12 листопада 2012 року № 1894/22-00/38085080 про неможливість проведення невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сітілайт Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Конкордія ЛТД" за липень 2012 року, висновки акту державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 30 листопада 2012 року № 2102/22-00/38085080 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сітілайт Плюс" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, з якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за травень, червень, серпень, вересень, жовтень 2012 року та на показаннях ОСОБА_2, який повідомив, що зареєстрував на своє ім'я ТОВ "Сітілайт Плюс" без мети здійснення підприємницькою діяльності та на показаннях ОСОБА_3, який повідомив, що він з травня 2012 року займав посаду директора ТОВ відповідальністю "Сітілайт Плюс" без мети заняття підприємницькою діяльністю.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаних актів та на показання свідків, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі № 810/2880/13-а за позовом ТОВ "Сітілайт Плюс" до державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправними дій визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "Сітілайт Плюс", результати якої оформлені актом від 30 листопада 2012 року № 2102/22-00/38085080 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сітілайт Плюс" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, з якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за травень, червень, серпень, вересень, жовтень 2012 року.

Таким чином, колегія вважає, що посилання на вказаний акт перевірки є безпідставними.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Сітілайт Плюс" останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.