Ухвала суду № 39929122, 22.07.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 р.Справа № 816/1788/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2014р. по справі № 816/1788/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Управління державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі- ФО-П ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовною заявою до Управління Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті у Полтавській області (далі - Управління Укртрансінспекції у Полтавській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 31.03.2014 №032157.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 р. по справі № 816/1788/14 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що державними інспекторами Управління Укртрансінспекції у Київській області 19.02.2014 проведена рейдова перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складено акт від 19.02.2014 №003652 (а.с. 19).

В ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, а саме: у водія неоформлена (відсутня) індивідуальна контрольна книжка, чим порушено вимоги наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340 "Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів" та статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

На адресу позивача направлялося повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт від 21.03.2014 №1179/5/59-14, яке отримане ним 01.04.2014 (а.с. 18).

31.03.2014 без участі позивача відбувся розгляд справи щодо допущених останнім порушень законодавства про автомобільний транспорт, в результаті якого винесена постанова №032157 від 31.03.2014 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 1700,00 грн (а.с. 16). Вказана постанова направлялася на адресу позивача та була отримана останнім 09.04.2014 (а.с. 20).

Із вказаною постановою позивач не згоден, у зв'язку з чим оскаржив її до суду. При цьому, підстави та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 лютого 2014 року а/д Київ-Харків працівниками управління Укртрансінспекції під час проведення перевірки автомобіля ЗИЛ 433110, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1, під керуванням водія ОСОБА_2, що здійснював вантажні перевезення, виявлено порушення законодавства про автомобільний транпорт водієм ОСОБА_2 внаслідок чого порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та вимоги наказу Міністерства транспорту і зв'язку України від 07 червня 2010 року №340 «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів». За результатами перевірки складено акт №003652 від 19 лютого 2013 року про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

На підставі вищевказаного акту перевірки Управлінням державної інспекції з безпеки на наземному транспорті в Полтавській області винесено постанову від 31 березня 2014 року №032157 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 1700,00 грн. за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження протиправності оскаржуваної постанови, тому підстави для її скасування відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав:

У відповідності до ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов'язкові до виконання на території України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Відповідно до п.15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08 листопада 2006 року, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Згідно ст.47 вищезазначеного Закону до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування. Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об'єкта.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, вказаною нормою права, зокрема, встановлено, що водій транспортного засобу повинен мати та зобов'язаний пред'являти перевіряючим особам визначені цією нормою права документи, а також інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтям 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010р., автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пункт 6.1 Положення, в частині перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн, набирає чинності з 01.06.2015, що визначено п.4 Наказу №340.

Згідно із п.6.3 Положення до набрання чинності пунктом 6.1 цього розділу водій, який керує ТЗ, що зазначений у пункті 6.1 цього розділу та не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Отже, зазначеним Положенням, яке є нормативно-правовим актом, що направлений на регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку, встановлено, що під час здійснення вантажних перевезень водій транспортного засобу зобов'язаний мати індивідуальну контрольну книжку водія.

Таким чином, індивідуальна контрольна книжка є тим документом, який у відповідності до вимог ст..48 Закону України «Про автомобільний транспорт», повинен мати водій при здійсненні вантажних перевезень. Відсутність такого документа є підставою для застосування штрафних санкцій, які передбачено абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Колегія суддів також зазначає, що положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.71 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України).

Наявність у водія ОСОБА_2 на момент проведення перевірки при здійсненні вантажних перевезень означених вище обов'язкових документів позивачем суду не доведена.

Колегія суддів не бере до уваги посилання позивача щодо невчасного отримання повідомлення про розгляд відповідачем справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт як підставу скасування постанови відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до п.26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006р., справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Зазначене повідомлення від 21.03.2014 року, рекомендованим листом з повідомлення було відправлено позивачу. Відповідно до даних «Укрпошти» вказаний лист подано до відділення поштового зв'язку 26.03.2014 року та 27.03.2014 року надійшов до відділення поштового зв'язку №14. 31.03.2014 року вказаний лист не було вручено позивачу під час доставки.

Тобто, відповідачем було належним чином виконано обов'язок щодо обов'язкового направлення повідомлення про час і місце розгляду справи про порушення, яке позивачем не отримано з технічних причин, не залежних від відповідача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час перегляду в суді апеляційної інстанції позивачем не було надано належних та допустимих доказів на переконання суду щодо незаконність винесеної відповідачем постанови про застосування фінансових санкцій відносно ФО-П ОСОБА_1

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі діяв у межах та у спосіб наданих повноважень при прийнятті постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 31.03.2014 №032157.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки викладена правова позиція не є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2014р. по справі № 816/1788/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бершов Г.Є.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.