Ухвала суду № 39887964, 16.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/9991/68796/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників учасників провадження:

позивача - Онищенко Т.О.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012

у справі № 2а-10371/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна екологічна група "Біоленд" (далі - Товариство)

до ДПІ,

за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Біоленд Вінниця" (далі - ТОВ «Біоленд Вінниця»)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000641530.

У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з придбання позивачем у ТОВ «Біоленд Вінниця» основних фондів підтверджується документально, тоді як податковою інспекцією не доведено обставин, що виключають право платника на бюджетне відшкодування.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200, пунктів 201.4, 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ шляхом зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за березень 2012 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 10.07.2012 № 3300/1530/37332227 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 5 371 603 грн. та нараховано 1 342 901 грн. штрафних санкцій.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування сум ПДВ, пред'явлених до сплати постачальником (ТОВ «Біоленд Вінниця») у ціні поставленої сільськогосподарської техніки. На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що відсутність названого постачальника за місцезнаходженням унеможливлює підтвердити реальність виконання розглядуваних операцій та факт надходження відповідних сум ПДВ до бюджету для утворення джерела для здійснення відповідних видатків.

Також ДПІ посилається на те, що з огляду на факт розрахунку за поставлену продукцію заліком зустрічних однорідних вимог платником не було дотримано таку обов'язкову умову бюджетного відшкодування як фактична сплата ПДВ постачальникові у ціні товару.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В силу вимог пункту 200.4 цієї ж статті Кодексу якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг (підпункту «а»).

При цьому правила формування податкового кредиту, наведені у пунктах 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, свідчать про те, обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит (який в подальшому бере участь у розрахунку суми бюджетного відшкодування) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем наведених умов формування податкового кредиту суди встановили, що реальність виконання операцій з поставки ТОВ «Біоленд Вінниця» сільськогосподарської техніки підтверджується договорами поставки, актами приймання-передачі основних засобів, податковими накладними. Придбані основні засоби взято на баланс Товариства.

Факт відсутності постачальника за юридичною адресою не є обставиною, що сама по собі виключає право платника на податковий кредит. Вказаний факт не може бути проконтрольований платником, позаяк жодних передбачених законом прав на перевірку цієї обставини у учасників господарської операції немає. А тому платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Суди правомірно відхилили і посилання ДПІ на неможливість встановлення факту надмірного надходження ПДВ до бюджету на результатами проведення зустрічної перевірки постачальника. Адже сама по собі така обставина не може впливати на результати податкового обліку платника податків-покупця. Наслідки невиконання своїх зобов'язань постачальниками платника можуть покладатися на останнього лише у разі доведення податковим органом, зокрема, змови такого платника та його контрагента, узгодженості їх дій, спрямованих на перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, з метою отримання коштів з бюджету у вигляді бюджетного відшкодування тощо.

Однак у даній справі існування відповідних обставин податковою інспекцією не доведено.

Не можна погодитися і з твердженням ДПІ про відсутність у позивача фактичних витрат на сплату ПДВ у ціні придбаного товару з огляду на використання такої форми розрахунку, як залік зустрічних вимог. Адже пункт 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, визначаючи однією з умов виникнення у платника права на бюджетне відшкодування сплату ним ПДВ у ціні придбаного товару, не конкретизує спосіб проведення такої оплати.

Використання платником фактично придбаного товару (послуги) у товарообмінній операції (бартер), в тому числі і при розрахунках шляхом заліку зустрічних однорідних вимог, не є свідченням відсутності у платника витрат на оплату товару. Адже проведення учасниками господарської операції заліку зустрічних вимог по оплаті товарів призводить до збільшення власного капіталу постачальника за договором та відповідно до зменшення власного капіталу покупця за таким договором на суму податку на додану вартість, що фактично означає понесення покупцем реальних витрат по сплаті податку.

Лише у разі використання платником у бартерній операцій (у тому числі шляхом заліку зустрічних однорідних вимог) товару (послуги) без понесення фактичних витрат на оплату такого товару (послуги), нарахована сума податку не повинна декларуватися як така, що підлягає поверненню з Державного бюджету.

Втім у справі, що переглядається, податковим органом не доведено фактів відсутності витрат у позивача на оплату товару, як-от - у разі безоплатного набуття права вимоги до постачальника за трьохсторонньою угодою від 21.07.2011, укладеної Товариством, ТОВ «Біоленд Вінниця» та акціонерним товариством «Біоленд» (Люксембург), фактичної відсутності у ТОВ «Біоленд Вінниця» заборгованості за договором позики, переданої позивачеві, або за наявності інших обставин, що свідчили б про те, що насправді у Товариства не відбулося зменшення активів у зв'язку з придбанням товару, тобто про безоплатне отримання останнього.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про відсутність підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зроблених судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджених матеріалами справи висновків.

За таких обставин у касаційного суду відсутні підстави для задоволення касаційних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 у справі № 2а-10371/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько