Постанова № 39872168, 21.05.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року № 810/2199/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулось до суду з позовом до Миронівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.03.2014 № 0001262201 та № 0001272201.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення - протиправним.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову та розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» зареєстроване як юридична особа Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 13.06.1996, як платник податків перебуває на обліку у Миронівській ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, ідентифікаційний код - 00951770, місцезнаходження: 08800, Київська область, Миронівський район, м. Миронівка, вул. Елеваторів, буд. 1,

Основними видами діяльності ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; виробництво нерафінованих олії та жирів; виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

У період з 25.02.2014 по 11.03.2014 посадовими особами Миронівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Агрофірма Сокільське» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено Акт від 11.03.2014 № 204/22-011/00951770 (далі - Акт), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

- ст.ст. 134, 135, 138, 139 ПК України, а також ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування валових витрат, що призвело до їх завищення у 4 кв. 2011 року в сумі 1 041 792,54 грн., та заниження податку на прибуток за 4 кв. 2011року у сумі 239 611,92 грн.;

- п. 201.6 ст. 201, ст. 185, ст. 186, ст. 187, ст. 188, ст. 200 ПК України, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування податкового кредиту за жовтень, листопад, грудень місяць 2011 року у сумі 285 550,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Миронівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2014 № 0001262201 та № 0001272201.

Вважаючи висновки Акту перевірки необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, між позивачем і ТОВ «Агрофірма Сокільське» укладено договір поставки сільськогосподарської продукції від 18.10.2011 № 1803/м (далі - договір № 1803/м).

Згідно умов даного договору постачальник бере на себе зобов'язання передати у власність покупця товар - насіння соняшника, а покупець бере на себе зобов'язання прийняти і оплатити вартість товару.

Впродовж жовтня, листопада, грудня 2011 року позивач придбавав у ТОВ «Агрофірма Сокільське» товар - насіння соняшника.

Придбання товарів здійснювалось на підставі договору поставки від 18.10.2011 № 1803/м та на підставі рахунків-фактур, що виписувались ТОВ «Агрофірма Сокільське». Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем до перевірки та матеріалів справи надані відповідні видаткові накладні.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Агрофірма Сокільське» за придбані товари проводились у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками банку.

Поставка і транспортування товарів здійснювалась за рахунок ТОВ «Агрофірма Сокільське» на склади ПрАТ «Оріль-Лідер» про що свідчить договір про надання послуг від 08.07.2011 № 1523-Г, який укладено між позивачем і ПрАТ «Оріль-Лідер», та підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними, які свідчать про отримання товару.

На підтвердження поставки придбаних товарів позивачем надані товарно-транспортні накладі, зміст та форма яких відповідають вимогам чинного законодавства.

Поставлений на адресу позивача товар (насіння соняшника) був перероблений на його підприємстві, що підтверджується накладними на відпуск позивачем зерна в переробку та виробничим звітом по переробці насіння соняшника.

Сума податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, придбаного у ТОВ «Агрофірма Сокільське», включена позивачем до податкового кредиту за відповідні періоди.

У бухгалтерському обліку зазначені операції відображені по рахунках Дт 2.1 «Сировина і матеріали», Кт.63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Дт 64.2 «ПДВ» Кт 63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Дт 63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» Кт 30.1.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що він не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платників податку на додану вартість ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Агрофірма Сокільське» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкових накладних.

Також Акт перевірки не містить жодних зауважень щодо форми і змісту оформлених за наслідками правочину між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Агрофірма Сокільське» документів. Також доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до перевірки було надані усі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів у ТОВ «Агрофірма Сокільське» та їх оплати.

Крім того, судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити для надання їм юридичної сили та доказовості.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачу з боку ТОВ «Агрофірма Сокільське» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Отже, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Агрофірма Сокільське», є безпідставним, оскільки на час здійснення господарських операцій та видання податкових накладних контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до положень статті 183 ПК України.

Крім того, статус позивача та його контрагента, як платників ПДВ, не заперечувався відповідачем.

Також відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам ст. 201 ПК України та наказу ДПА України від 21.12.2010 № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.10 ПК України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу позивачем від ТОВ «Агрофірма Сокільське» після передачі товару отримані належним чином оформлені податкові накладні.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що жодних податкових правопорушень в діях позивача відповідачем не виявлено.

На підставі викладеного суд вважає, що суму податкового кредиту позивачем сформовано правомірно.

Згідно Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Як зазначалось судом, податкові зобов'язання визначено позивачеву у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі вартості придбаних товарів, а також віднесення до складу витрат, витрати на придбання цих товарів. Оскільки на думку податкового органу товари фактично не поставлялись, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, угода є нікчемною або безтоварною, а тому формування податкового кредиту та збільшення витрат за ними вчинено позивачем незаконно.

Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарської операції, які покладено в основу висновків про нікчемність правочину та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з цим, про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження реальності господарських взаємовідносин документи, судом не встановлено відсутності мети у позивача щодо реального настання правових наслідків та укладення правочину задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при купівлі товару.

Факт поставки товару позивачу підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості товару, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Крім цього, відповідачем не надано жодного доказу неможливості здійснення позивачем та його контрагентом зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для постачання та переробки товарів; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Суд не бере до уваги також посилання відповідача як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єктів господарювання.

Водночас, відповідачем не надано жодного доказу неможливості здійснення позивачем та його контрагентом зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів; відсутності у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Враховуючи викладені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем і ТОВ «Агрофірма Сокільське» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору; належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (ч. 1 ст. 138 КАС України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує, в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Відповідачем не доведено того факту, що зазначений правочин був укладений не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Також суду не надано доказів наявності на час вчинення господарських операцій будь-яких порушень вимог закону у правовому статусі контрагента позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Водночас, наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять назву продавця та покупця, перелік товарів та послуг, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції.

Всі наявні документи первинного бухгалтерського та податкового обліку дають змогу визначити, який саме товар був придбаний, за якою ціною та між якими контрагентами, у той же час Акт перевірки не містить висновків про встановлення порушень позивачем вимог вказаних норм закону.

Отже, доводи податкового органу про відсутність факту поставки товару та, як наслідок, порушення позивачем вимог ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток з підстав визнання вказаного правочину нікчемним чи/або безтоварним, є безпідставними та необґрунтованими.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Водночас, позивачем доведено суду належними та достатніми доказами факт придбання товару (сільськогосподарської продукції). Надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності з урахуванням видів діяльності за КВЕД.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаного правочину є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 487,20 грн. (платіжне доручення від 26.03.2014 № 264216394), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 21.03.2014 № 0001262201 та № 0001272201

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (ідентифікаційний код - 00951770) судові витрати у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.