Ухвала суду № 39869989, 09.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2014 р. м. Київ К/9991/36333/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.03.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011 по справі №2-а-13037/09/2170 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» до Державної податкової інспекції у місті Херсоні про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» (далі - ТОВ «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал», позивач) до Державної податкової інспекції у місті Херсоні (далі - ДПІ у м.Херсоні, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.03.2009: №0001382301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 49771,38грн., у тому числі 29556,00грн. - за основним платежем та 20215,38грн. - за штрафними санкціями; №0001392301/0, яким визначено податкове зобов'язання з комунального податку за штрафними санкціями у розмірі 510,00грн. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.03.2009 №0001402301 у розмірі 122379,57грн.; №0001412301 у розмірі 1020,00грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.03.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» 14.06.2011 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.06.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі ТОВ «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.03.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог ТОВ «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11, пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статті 250 Господарського кодексу України, статті 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що знаходяться за її межами» від 18.06.1994 №319/94, пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у м. Херсоні було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.09.2008, за результатами якої складено акт від 13.03.2009 №935/23-5/33172750.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.03.2009: №0001382301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 49771,38грн., у тому числі 29556,00грн. - за основним платежем та 20215,38грн. - за штрафними санкціями; №0001392301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з комунального податку за штрафними санкціями у розмірі 510,00грн. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.03.2009: №0001402301 у розмірі 122379,57грн.; №0001412301 у розмірі 1020,00грн.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій став висновок податкового органу про порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, пункту 6.1 статті 6, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 5.3 Положення про порядок обчислення та надходження до бюджету комунального податку, затвердженого Рішенням 27 сесії міської Ради народних депутатів №998 від 23.12.2005 та статей 15, 18 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори» №56-93 від 20.05.1993, статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», статті 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що знаходяться за її межами» від 18.06.1994 №319/94. При цьому податковий орган виходив з того, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат у 4 кварталі 2006 року сплачену передплату в сумі 114177,00грн. контрагенту, який не є платником податку на прибуток; безпідставно не подано за 4 квартал 2005 року та 1-2 квартали 2006 року розрахунків сум комунального податку; не дотримано граничних строків надходження валютних цінностей в Україну зазначених в контрактах; товариством-резидентом порушено порядок та строки декларування валютних цінностей.

Відповідно до підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом «б» цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом.

Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Судами встановлено, що позивачем включено частково до складу валових витрат в 4 кварталі 2006 року сплачену передплату ПП Агрофірма «Гаван», яке не є платником податку на прибуток, в розмірі 114177,00грн.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій щодо неправомірності включення до складу валових витрат в 4 кварталі 2006 року сплаченої передплати в розмірі 114177,00грн. є правильними, оскільки ПП Агрофірма «Гаван», на корить якого здійснено передплату, не є платником податку на прибуток, а доказів, які б спростовували даний факт суду не надано.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 15 Закону України «Про систему оподаткування» та статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 №56-93 комунальний податок віднесено до місцевих податків. Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення встановлені вказаним Декретом.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про систему оподаткування» передбачено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Положенням про порядок обчислення та надходження до бюджету комунального податку, затвердженого рішенням 27 сесії Херсонської міської Ради народних депутатів №998 від 23.12.2005 встановлено квартальний податковий період нарахування та сплати комунального податку, тобто нарахування та сплата цього податку здійснюється на підставі розрахунків, які подаються платником щоквартально.

Згідно до пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Виходячи з аналізу вказаних норм, платник податків зобов'язаний надавати податковому органу податкові декларації (розрахунки) з тих податків, платником яких він являється, незалежно від наявності чи відсутності податкових зобов'язань за звітний період, оскільки визначення та сплата цих зобов'язань здійснюється платником самостійно і вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не подано за 4 квартал 2005 року та І-ІІ квартали 2006 року розрахунків сум комунального податку, у зв'язку з відсутністю об'єкта оподаткування у певний період.

Проте, за умови відсутності об'єкта оподаткування певний у період, підприємство не позбавляється статусу платника комунального податку та повинно подавати до податкового органу декларацію, у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», з відображенням відповідних показників.

Вирішуючи питання щодо правомірності рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.03.2009 №0001412301, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач протягом 6 кварталів не декларував належні йому валютні цінності, які за даними бухгалтерського обліку позивача, знаходились за межами митних кордонів України у сумі 3600,00 євро та 19640,00 доларів, а у податкового органу є законні повноваження на застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Разом з тим, відповідно до пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Саме цим нормативно-правовим актом мали керуватися суди при вирішенні спору у цій справі.

Положення Указу Президента України від 27.06.1999 №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992 №2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання», Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Проте, судами попередніх інстанцій вищезазначеному правової оцінки не надано.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.03.2009 №0001402301 суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажно-митної декларації) продукції, що експортується.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Згідно вимог статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами строків повернення валютної виручки або строків поставки товару, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Пунктом 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

З матеріалів справи вбачається, ТОВ «Будівельна компанія «Юрмаш - Універсал» здійснювало експортні операції, про що свідчать укладені з нерезидентами зовнішньоекономічні контракти.

Відповідно до контракту від 22.02.2007 N0 18/02, укладеного з фірмою «LUCAnet» та вантажно-митних декларацій (далі - ВМД), позивачем відвантажено нерезиденту товару (цибулі) на загальну суму 3600,00євро. Оплату товару не здійснено. Граничний строк надходження валютної виручки до 18.06.2008.

Відповідно до контракту від 12.03.2007 N0 23/03, укладеного з фірмою ООО «Ника-Линк» та ВМД, позивачем відвантажено нерезиденту товару (цибулі) на суму 25000,00доларів. Нерезидентом оплату товару здійснено на суму 13200,00доларів, дебіторська заборгованість - 11800,00доларів. Граничний строк повернення коштів - 21.06.2007.

Відповідно до контракту від 12.02.2007 N0 MUU-01, укладеного з фірмою ООО «МегаЛинк» та ВМД, позивачем відвантажено нерезиденту товару (цибулі) на суму 48400,00доларів. Нерезидентом оплату товару здійснено на суму 44000,00 доларів, дебіторська заборгованість - 4400,00 доларів. Граничний строк повернення коштів -12.07.2007.

Відповідно до контракту від 24.01.2007 №-05/01, укладеного з фірмою «Omicron-Di LTD» ВМД, позивачем відвантажено нерезиденту товару (цибулі) на загальну сум 36712,00доларів. Нерезидентом оплату товару здійснено на суму 33247,00доларів, дебіторська заборгованість - 3440,00 доларів. Граничний строк надходження валютної виручки - 22.11.2007.

Судам попередніх інстанцій встановлено, що порушення позивачем строків повернення валютних цінностей на митну територію України ТОВ «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» не спростовано, доказів існування додаткових угод, які були укладені між позивачем та нерезидентами на зміну або доповнення умов існуючих контрактів, а також висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики щодо відстрочення поставки товару, позивачем не надано.

Разом з тим, застосовані до позивача штрафні санкції за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, визначення яких закріплено частиною першою статті 238 Господарського кодексу України, оскільки є заходом майнового характеру, спрямовані на припинення порушення суб'єктом господарювання встановлених правил здійснення господарської діяльності та застосовуються уповноваженим органом державної влади.

Згідно зі статтею 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, для правильного вирішення справи необхідним є з'ясування питання щодо дотримання податковим органом при нарахуванні позивачу пені вимог статті 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій. Враховуючи, що у випадку, коли розрахунок за поставку на момент перевірки не здійснено, порушення резидентами строків повернення валютної виручки є триваючим правопорушенням, то нарахування пені можливе в межах одного року до дня прийняття відповідного рішення.

Натомість, судами попередніх інстанцій зазначеним питанням належної оцінки не надано та не з'ясовано період, за який позивачу нарахована пеня згідно зі спірним рішенням, а також чи дотримано податковим органом при нарахуванні позивачу пені вимог статті 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання нечинними рішень про застосування штрафних санкцій від 25.03.2009 №0001402301 та №0001412301 з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Юрмаш-Універсал» задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.03.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011 по справі №2-а-13037/09/2170 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання нечинними рішень про застосування штрафних санкцій від 25.03.2009 №0001402301 та №0001412301, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті позовних вимог постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.03.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і в частині залишення судових рішень без змін може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв