Ухвала суду № 39869956, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/31015/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченкоо В.П.,при секретарі Бовкуні В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року

у справі№ 805/1550/13-а за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5 доЯсинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби проскасування рішень, -В С Т А Н О В И В

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 29 грудня 2012 року №0000401720, № 0000421720 та розрахунку пені на виявлені органом ДПС суми занижень податкових зобов'язань, виданих Ясинуватською ОДПІ.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 29 грудня 2012 року №0000411720 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 32 550,00 грн., у тому числі за основним платежем - 21 700,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 10 850,00 грн.) та № 0000421720 (нараховано штрафні санкцій в розмірі 1 020,00 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 26 грудня 2012 року № 979/17-013/315161, про порушення позивачем вимог порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 21 700,00 грн., у тому числі за липень 2010 року у сумі 21 700,00 грн. та пункту 44.3 статті 44, пункту 85.1 статті 85 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).

Також на адресу позивача було направлено розрахунок пені, на виявлені органом ДПС суми занижень податкових зобов'язань, відповідно до якого заниження податкового зобов'язання становить 21 700,00 грн., граничний день сплати за звітний (податковий період, за який виявлено заниження - 30 серпня 2010 року, дата закінчення нарахування пені - 7 лютого 2013 року, кількість календарних днів заниження податкового зобов'язання - 893 дні, сума нарахованої пені становить 4 937,43 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем положень Закону № 168/97-ВР ґрунтуються на тому, що останнім отримано необґрунтовану податкову вигоду внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Донстройтранс», оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними.

Порушення вимог ПК України відповідач вбачав у тому, що позивач не забезпечив зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вірно виходили із того, що оформлені позивачем господарські операції не мають реального характеру та не набули реальних наслідків, оскільки надання документів, які, згідно Закону України «Про податок на додану вартість», є підставою для нарахування податкового кредиту, але не можуть слугувати єдиним та безспірним доказом факту реального здійснення постачання товарів (робіт, послуг).

Так, в ході судового розгляду вказаної адміністративної справи, попередніми судовими інстанціями встановлено, що 1 липня 2010 року між позивачем та ТОВ «Донстройтранс» був укладений договір №051080 про надання транспортних послуг, відповідно до якого ТОВ «Донстройтранс» за дорученням позивача прийняло на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів в пункт призначення, вказаний позивачем, а позивач зобов'язався оплатити ТОВ «Донстройтранс» виконані транспортні послуги.

На підтвердження відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах ТОВ «Донстройтранс» під час проведення податковим органом перевірки були надані наступні первинні документи: книга обліку доходів та витрат від 9 вересня 2010 року № 4475; рахунок б/н від 30 липня 2010 року, акт виконаних робіт від 30 липня 2010 року №300718; податкова накладна від 30 липня 2010 року №3000718; товарно-транспортні накладні за період з 12 липня 2010 року по 29 липня 2010 року; виписки банку від 19 липня 2010 року, від 27 липня 2010 року, від 6 серпня 2010 року.

Разом з тим, надані позивачем докази є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту.

Роблячи висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, суди попередніх інстанцій правильно послались на те, що в акті виконаних робіт від 30 липня 2010 року № 300718 зазначені товарно-транспортні накладні, які не мають відношення до вищевказаного договору перевезення № 051080, оскільки в них містяться відомості, що вантажовідправник і замовник не позивач, а інше підприємство ТОВ «Золотий колос 2009», а вантажоодержувач ТОВ «АСТИ Україна», а відтак такі документи не є належним підтвердженням реальності господарської операції з перевезення вантажів ТОВ «Донстройтранс».

Крім того, як встановлено попередніми судовими інстанціями, у ТОВ «Донстройтранс» відсутні основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, середня кількість працюючих за період з 1 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року складала 1 особу; господарські операції ТОВ «Донстройтранс» щодо придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників та продажу товарів (робіт,послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відсутністю ділової мети та необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Наведене в сукупності свідчить про відсутність у контрагента позивача об'єктивної можливості щодо здійснення спірних операцій з перевезення вантажів.

Також слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, передбачає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на необхідності застосування доктрини належної податкової обачності, яка безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», в якому зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджено факту дотримання позивачем принципу належної обачності при виборі контрагента.

За таких обставин, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про доведеність відповідачем факту отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди, а також обґрунтованості висновків про порушення позивачем вимог чинного законодавства в сфері оподаткування.

Щодо висновків про порушення позивачем вимог пункту 44.3 статті 44, пункту 85.1 статті 85 ПК України, то в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не забезпечив зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (договір перевезення від 1 липня 2010 року № 051080 та товарно-транспортна накладна від 30 липня 2010 року № 300718.), а відтак податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2012 року № 0000421720 прийнято відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко