Ухвала суду № 39869953, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/800/59126/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Сіроша М.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року

у справі № 2а-8614/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інститут

по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про визнання незаконним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Публічне акціонерне товариство «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» (надалі також - позивач, ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект») звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 3 березня 2012 року № 0001112308.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та скасувати податкове повідомлення-рішення від 3 березня 2012 року № 0001112308.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 3 березня 2012 року № 0001112308 (визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 555667 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 138917 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 17 лютого 2012 року № 165/2308/00158592, про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР), частин 1, 9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 та, у зв'язку із чим занижено податку на додану вартість в розмірі 555667 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Зодчій 1».

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили із того, що позивачем в ході розгляду справи не надано доказів, які підтверджують фактичне придбання позивачем робіт та послуг у ТОВ «Зодчій 1».

Вищий адміністративний суд України, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 цієї статті Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (надалі також - Порядок), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Зодчій 1», податкові накладні якого стали підставою для формування ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість від імені ОСОБА_4, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таке правозастосування відповідає позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 5 березня 2012 року по справі № 21-421а11, і обов'язок судів щодо приведення судової практики у відповідність до якої визначено статтею 2442 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, передбачає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на необхідності застосування підходу належної податкової обачності, яка безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», в якому зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджено факту дотримання позивачем підходу належної обачності при виборі контрагента.

Слід також зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).

Наведені обставини в сукупності та у взаємозв'язку свідчать про те, що позивач, внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій ТОВ «Зодчій 1», реальність яких не підтверджена належними доказами, отримав необґрунтовану податкову вигоду, а відтак податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняте відповідачем у порядок та спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.В. Карась

М.В. Сірош