Ухвала суду № 39869901, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2014 р. м. Київ К/800/32683/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Сіроша М.В., при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року

у справі№ 2а-16209/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» (надалі також - ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року № 000016153010.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року № 000016153010, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 65 010 750 грн., з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 16 липня 2012 року № 431/1-15-30-35234346, про порушення позивачем вимог абзацу «б» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено заявлену суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за травень 2012 року у розмірі 65 010 750 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту є придбання нерухомого майна, а саме нежитлового об'єкта за адресою: м. Миколаїв, вул. Проектна, буд. 4, загальною площею 10 879,4 кв. м., кадастровий номер 481013630:07:001:0021.

Перевіркою операцій з придбання нерухомого майна встановлено, що в травні 2012 року позивачем придбано вищезазначене нерухоме майно відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30 травня 2012 року та придбано обладнання згідно договору купівлі-продажу від 30 травня 2012 року. Дані договори купівлі-продажу укладено з ТОВ «ТД Промсервіс».

Згідно з обставинами встановленими попередніми судовими інстанціями, розрахунки з ТОВ «ТД Промсервіс» за договорами купівлі-продажу не проведено, за позивачем обліковується кредиторська заборгованість за нерухоме майно у розмірі 387 622 800 грн., в т.ч. ПДВ 64 603 800 грн. та за обладнання - 2 441 700 грн., в т.ч. ПДВ 406 950 грн. Відповідно до умов договору розрахунки мали бути проведені протягом 30 банківських днів, однак станом на момент перевірки термін не настав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що до перевірки позивачем не було надано оригіналів документів, що свідчать про право власності на нерухоме майно, а саме: договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30 травня 2012 року та договору купівлі-продажу обладнання від 30 травня 2012 року, укладених з ТОВ «ТД Промсервіс», витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, загальну оборотно-сальдову відомість, оборотно-сальдові відомості по paxунках БО № 631, 361, 28, 15, 10, що свідчать про оприбуткування зазначеного нерухомого майна та обладнання, оригінали податкових накладних від 30 травня 2012 року № 1, № 2 на суму ПДВ 64 603 800,00 грн. та 406 950,00 грн.; сума ПДВ у розмірі 65 010 750,00 грн. включена до складу податкових зобов'язань ТОВ «ТД Промсервіс», відкоригована у бік зменшення податкових зобов'язань на тотожну суму в декларації з ПДВ за травень 2012 року, у зв'язку з поверненням товару на користь ТОВ «Фактор капітал»; зазначеним підприємством подана декларація з ПДВ за травень 2012 року, згідно якої нарахована сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, становить 75 771 733 грн.; станом на дату складання акту зазначена сума до бюджету не сплачена, ТОВ «Фактор капітал» мас стан 9 - «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням», податкова декларація з ПДВ за травень 2012 року визнана недійсною.

Враховуючи наведені вище обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, про те, що сума ПДВ у розмірі 65 010 750,00 грн. включена до складу податкового кредиту ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» неправомірно, у зв'язку з тим, що ТОВ «ТД Промсервіс» та ТОВ «Фактор капітал» суми ПДВ до бюджету не сплачували, що свідчить про відсутність джерела сплати.

Так, висновки попередніх судових інстанцій є передчасними, оскільки вони зроблені без надання оцінки всім обставинам, що мають значення для вирішення спору, а наявні у матеріалах справи первинні документи залишені судами поза увагою.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з підпунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 200.17 статті 200 ПК України джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та в кінцевому результаті отримання права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як слідує з матеріалів справи, право позивача на відображення в податковому обліку сум податку на додану вартість підтверджується договором купівлі продажу від 30 травня 2012 року, який нотаріально засвідчений (а.с. 20), актом прийому-передачі нерухомого майна від 30 травня 2012 року (а.с. 21-22), витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочину (а.с. 23-24), витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 25), договором купівлі-продажу обладнання від 30 травня 2012 року (а.с. 28), актом прийому-передачі обладнання від 30 травня 2012 року, податковою накладною від 30 травня від 2012 року № 1 (а.с. 32) та від 30 травня 2012 року № 2 (а.с. 116).

Вказані докази документального підтвердження права позивача на відображення в податковому обліку сум податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «ТД Промсервіс» всупереч вимог частини 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України залишені поза увагою попередніх судових інстанцій.

Крім того, роблячи висновок про те, що сума ПДВ у розмірі 65 010 750,00 грн. включена до складу податкового кредиту ТОВ «РОСТРАНСНАФТОПРОДУКТ» неправомірно, у зв'язку з тим, що ТОВ «ТД Промсервіс» та ТОВ «Фактор капітал» суми ПДВ до бюджету не сплачували, суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таке правозастосування випливає із практики Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

При цьому Європейський Суд з прав людини у вказаному судовому рішенні акцентував також і увагу на необхідності застосування підходу належної податкової обачності, та зазначив, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентом судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку, а відтак, платник податку позбавляється права на відображення в податковому обліку сум податкового кредиту, що виникає за результатами господарської діяльності.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ространснафтопродукт» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року скасувати.

Справу № 2а-16209/12/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.В. Карась

М.В. Сірош