Ухвала суду № 39852379, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/9991/17621/12

Вищий адміністративний суд України у складі:суддя Костенко М.І. - головуючий, суддіБухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача -Орехівської Л.М.,

відповідача - не з'явились,

Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргудержавноїподатковоїінспекції у Печерськомурайонім.Києва (далі -ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києвавід 27.09.2011

та ухвалуКиївськогоапеляційногоадміністративного суду від 23.02.2012

у справі№ 2а-7293/11/2670

за позовомпідприємства з іноземнимиінвестиціями "Віталмар Агро" (далі - Підприємство)

до ДПІ,

за участю третьої особи -спеціалізованоїдержавноїподатковоїінспекції у м.Києві по роботі з великими платникамиподатків,

за участюпрокуратуриПечерського району м.Києва,

провизнаннянечинним та скасуванняподатковогоповідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.09.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 06.10.2010 № 0001500702/0 та від 17.12.2010 № 0001500702/1, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2010 року в розмірі 5 811 041 грн.

Посилаючись на неправильність здійсненого судами тлумачення норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини (зокрема, пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»), ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити в позові Підприємства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування є надмірне надходження відповідної суми податку до бюджету, внаслідок чого утворюється джерело для проведення відповідних видатків. Невиконання ж постачальниками платника по ланцюгу обов'язків з декларування та сплати податку виключає наявність наведеної підстави для повернення позивачеві ПДВ з бюджету.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, щооспорюванеподаткове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками проведення ДПІ позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у липні 2010 року.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 29.09.2010 № 152/07-02/30855748, в якому зафіксовано відсутність факту сплати відповідної суми ПДВ до бюджету по операціям з придбання сільськогосподарської продукції у товариства з обмеженою відповідальністю «Флорін» з огляду на наявність у ланцюгу постачання підприємств з ознаками фіктивності, які не задекларували та не перерахували до бюджету податкові зобов'язання з цього податку.

Наведену обставину було розцінено податковим органом як таку, що виключає право Підприємства на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у вказаній сумі.

Втім суди цілком об'єктивно не підтримали зазначену правову позицію ДПІ по справі.

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, у розглядуваному випадку на існуванні відповідних обставин податковий орган не наполягав.

Фактично єдиною підставою для прийняття відповідачем оспорюваних актів індивідуальної діїслугувала відсутністьнадходження необхідної суми ПДВ до бюджету за ланцюгом поставки.

Однак наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентам.

Адже наслідки невиконання своїх зобов'язань постачальниками платника можуть покладатися на останнього у разі доведення податковим органом, зокрема, змови такого платника та його контрагентів,узгодженості їх дій, спрямованих на перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, з метою отримання коштів з бюджету у вигляді бюджетного відшкодування, що, однак, не було здійснено ДПІ у розглядуваній справі.

У той же час судами встановлено, що від'ємне значення з ПДВ в оспорюваній сумі виникло у податковому обліку позивача у зв'язку із здійсненням операцій з придбання зернових культур; реальність виконання цих операцій підтверджується необхідними первинними документами (договорами купівлі-продажу, податковими накладними, платіжними дорученнями, залізничними накладними) та податковим органом не заперечується.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, що обумовлює правильність рішень попередніх інстанцій про задоволення даного позову.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києвазалишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012у справі № 2а-7293/11/2670залишити без змін.

Ухвала набираєзаконноїсилиз моменту проголошення і може бути переглянутаВерховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни.

Головуючийсуддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько