Ухвала суду № 39852381, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/800/42492/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Єгорова О.О.,

відповідача - Маісурадзе З.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013

у справі № 2а/1570/9638/2011

за позовом відкритого акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (далі - Товариство)

до СДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.11.2011 № 0000531520 з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, пунктів 198.6 статті 198, пунктів 201.1 статті 201 Податкового кодексу України) та дійсним обставинам справи, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Астек Юг», товариством з обмеженою відповідальністю «Ей Пі Інженіринг», виробничо-комерційною фірмою приватним підприємством «Промзбуд», товариством з обмеженою відповідальністю «АЛТ Україна», приватним підприємством «Тітан», товариством з обмеженою відповідальністю «Ліон-95», товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Флора України», публічним акціонерним товариством «Склопаст» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011. За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 18.10.2011 № 408/15-2/00206539/88 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 398 446,31 грн. із застосуванням 99611,58 грн. штрафних санкцій.

На обґрунтування правомірності прийняття цього акта індивідуальної дії податкова інспекція посилається на дані Автоматичної бази співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, згідно з якими вказані контрагенти мають стан відмінний від нуля, а тому сформований за операціями з цими постачальниками податковий кредит має ознаки ризикового.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Інших умов для формування податкового кредиту чинне податкове законодавство не містить.

У справі, що переглядається, податковою інспекцією не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів щодо недотримання платником наведених законодавчих вимог. Фактично, як вірно зазначили суди, заперечуючи проти права позивача на податковий кредит, СДПІ послалася на наявність окремих ознак недобросовісності у діяльності постачальників позивача. Втім такі посилання стосуються виключно діяльності перелічених контрагентів Товариства та не є доказами неправомірності дій самого платника, а тому об'єктивно були відхилені судами як неспроможні.

Судами встановлено, що реальність виконання операцій між Товариством та названими контрагентами підтверджується необхідними первинними документами та податковим органом не заперечується.

Існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди (як-от - відсутність фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та облік операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженість дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника тощо), СДПІ не доведено.

А відтак попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит в оспорювані сумі та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію СДПІ по справі, ці доводи були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводам було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 у справі № 2а/1570/9638/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько