Ухвала суду № 39843875, 16.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року Справа № 14027/13/876

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Савицької Н.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Фостяк О.Я.;

від відповідача - Кельбас Р.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2013р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромус-Поліграф» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

10.09.2013р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Ромус-Поліграф» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати винесене відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Залізничному районі м.Львова Головного управління /ГУ/ Міндоходів у Львівській обл. податкове повідомлення-рішення № 0001642210/3130 від 29.08.2013р. (Т.1., а.с.3-8).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2013р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. № 0001642210/3130 від 29.08.2013р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 2295 грн. сплаченого судового збору (Т.3, а.с.34-42).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити (Т.3, а.с.46-47).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагентів ТзОВ «Викуп», ТзОВ «АРС Трейд», ТзОВ «Екс констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі» є недостовірними. Таким чином, розглядувані господарські операції фактично були спрямовані на отримання податкової вигоди, а відтак останні слід вважати нікчемними.

При цьому, судом не враховані пояснення керівників вказаних підприємств, які під час розслідування кримінальної справи № 41/0279 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України, заперечили свою причетність до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств.

Також позивачем не надано документів, які б свідчили про транспортування (перевезення) товарів, довіреностей про передачу товарів одержувачу, тобто підтверджували факт виконання цивільно-правових зобов'язань.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 20.08.2013р.-23.08.2013р. відповідачем ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТзОВ «Ромус-Поліграф» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «Викуп» за період липень-жовтень 2011 року, ТзОВ «АРС Трейд» за період березень, травень, червень 2011 року, ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент» за період листопад, грудень 2011 року, ТзОВ «Укрміксі» за період січень-березень 2013 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 347/22-10/25551379 від 23.08.2013р. (Т.1, а.с.11-51).

Проведеною перевіркою встановлено, що в порушення вимог пп.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України позивачем занижено податок на додану вартість /ПДВ/ на загальну суму 236175 грн. 04 коп.

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001642210/3130 від 29.08.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 340008 грн. 95 коп., з яких 236175 грн. 04 коп. за основним платежем та 103833 грн. 91 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.10).

Підставою для винесення спірних рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ є висновки податкового органу про те, що господарські операції позивача не підтверджуються, оскільки проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагентів ТзОВ «Викуп», ТзОВ «АРС Трейд», ТзОВ «Екс констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі», слід вважати недостовірними.

Таким чином, розглядувані господарські операції фактично були спрямовані на отримання податкової вигоди, а відтак останні слід вважати нікчемними.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факти реального виконання господарських операцій з контрагентами ТзОВ «Викуп», ТзОВ «АРС Трейд», ТзОВ «Екс констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі» підтверджуються належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт поставки товарів, також є належно оформленими, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між позивачем (покупець) та ТзOB «АРС Трейд» (постачальник) укладено договір поставки № 4 від 04.01.2011р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити товар - канцтовари в асортименті, а покупець прийняв на себе зобов'язання його прийняти та оплатити на умовах, передбачених договором.

Отримання товару за вказаним договором підтверджується видатковими накладними № РН-3-31012 від 31.03.2011р. на суму 50400 грн., № РН-5-03005 від 03.05.2011р. на суму 68319 грн. 28 коп., № РН-6-01043 від 01.06.2011р. на суму 55702 грн. та податковими накладними № 40 від 31.03.2011р. на суму 50400 грн. (в т.ч. ПДВ 8400 грн.), № 43 від 03.05.2011р. на суму 68319 грн. 28 коп. (в т.ч. ПДВ 11386 грн. 55 коп.), № 114 від 01.06.2011р. на суму 55702 грн. (в т.ч. ПДВ 9283 грн. 67 коп.). Оплата придбаного товару проведена позивачем шляхом банківського переказу коштів на банківський рахунок контрагента, що засвідчується наявними банківськими виписками.

01.11.2011р. між позивачем (покупець) та ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент» (постачальник) укладено договір поставки № 1/11, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар згідно із заявками покупця в асортименті та по цінах, вказаних у рахунках або накладних, а покупець - відповідно прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Отримання товару за вказаним договором підтверджується видатковими накладними № РН-11-0825 від 08.11.2011р. на суму 63504 грн. 80 коп., № РН-12-0141 від 01.12.2011р. на суму 184385 грн. 80 коп. та податковими накладними № 263 від 08.11.2011р. на суму 63504 грн. 80 коп. (в т.ч. ПДВ 10584 грн. 13 коп.), № 40 від 01.12.2011р. на суму 184385 грн. 80 коп. (в т.ч. ПДВ 30730 грн. 97 коп.). Оплата придбаного товару проведена позивачем шляхом банківського переказу коштів на банківський рахунок контрагента, що засвідчується наявними банківськими виписками.

Між позивачем (покупець) та TзOB «Викуп» (постачальник) укладено договір поставки № 113 від 01.02.2011р., відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар згідно із заявками покупця в асортименті та по цінах, вказаних у рахунках або накладних, а покупець прийняв на себе зобов'язання прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Отримання товару за вказаним договором підтверджується видатковими накладними № РН-8-01050 від 01.08.2011р. на суму 75113 грн. 05 коп., № 980 від 03.10.2011р. на суму 121327 грн. 16 коп., № РН-10-2121 від 21.10.2011р. на суму 85500 грн. та податковими накладними № 14 від 01.07.2011р. на суму 92906 грн. 16 грн. (в т.ч. ПДВ 15484 грн. 36 коп.), № 60 від 01.08.2011р. на суму 75113 грн. 05 коп. (в т.ч. ПДВ 12518 грн. 84 коп.), № 120 від 01.09.2011р. на суму 99135 грн. 40 коп. (в т.ч. ПДВ 16522 грн. 57 коп.), № 78 від 03.10.2011р. на суму 121327 грн. 23 коп. (в т.ч. ПДВ 20221 грн. 21 коп.), № 462 від 21.10.2011р. на суму 85500 грн. (в т.ч. ПДВ 14250 грн.). Оплата придбаного товару проведена позивачем шляхом банківського переказу коштів на банківський рахунок контрагента, що засвідчується наявними банківськими виписками.

Також 01.10.2012р. між позивачем (покупець) та ТзОВ «Укрміксі» (продавець) укладено договір поставки № 10142, за умовами якого продавець зобов'язався поставити товар, а покупець - прийняти його і оплатити в терміни, зазначені в договорі. Товар передається продавцем покупцю по накладній, в якій вказується найменування, кількість та ціна.

Отримання товару за вказаним договором підтверджується видатковими накладними № 8/01-03 від 08.01.2013р. на суму 21000 грн. 83 коп., № 16/01-02 від 16.01.2013р. на суму 23816 грн. 87 коп., № 25/01-03 від 25.01.2013р. на суму 58849 грн. 21 коп., № 30/01-05 від 30.01.2013р. на суму 81749 грн. 11 коп., № 31/01-16 від 31.01.2013р. на суму 122877 грн., № 8/02-05 від 08.02.2013р. на суму 22549 грн. 32 коп., № 15/02-05 від 15.02.2013р. на суму 15220 грн. 42 коп., № 20/02-02 від 20.02.2013р. на суму 19733 грн. 42 коп., № 22/02-02 від 22.02.2013р. на суму 88972 грн. 56 коп., № 27/02-04 від 27.02.2013р. на суму 23696 грн. 65 коп., № 7/03-06 від 07.03.2013р. на суму 20824 грн. 93 коп., № 15/03-06 від 15.03.2013р. на суму 21466 грн. 09 коп. та податковими накладними № 84 від 08.01.2013р. на суму 21000 грн. 83 коп. (в т.ч. ПДВ 3500 грн. 14 коп.), № 303 від 16.01.2013р. на суму 23816 грн. 87 коп. (в т.ч. ПДВ 3969 грн. 48 коп.), № 503 від 25.01.2013р. на суму 58849 грн. 21 коп. (в т.ч. ПДВ 9808 грн. 20 коп.), № 590 від 30.01.2013р. на суму 81749 грн. 11 коп. (в т.ч. ПДВ 13624 грн. 85 коп.), № 662 від 31.01.2013р. на суму 122877 грн. (в т.ч. ПДВ 20479 грн. 50 коп.), № 164 від 08.02.2013р. на суму 22549 грн. 32 коп. (в т.ч. ПДВ 3758 грн. 22 коп.), № 324 від 15.02.2013р. на суму 15220 грн. 42 коп. (в т.ч. ПДВ 2536 грн. 74 коп.), № 425 від 20.02.2013р. на суму 19733 грн. 42 коп. (в т.ч. ПДВ 3288 грн. 90 коп.), № 484 від 22.02.2013р. на суму 88972 грн. 56 коп. (в т.ч. ПДВ 14828 грн. 76 коп.), № 584 від 27.02.2013р. на суму 23696 грн. 65 коп. (в т.ч. ПДВ 3949 грн. 44 коп.), № 137 від 07.03.2013р. на суму 20824 грн. 93 коп. (в т.ч. ПДВ 3470 грн. 82 коп.), № 295 від 15.03.2013р. на суму 21466 грн. 09 коп. (в т.ч. ПДВ 3577 грн. 68 коп.). Оплата придбаного товару проведена позивачем шляхом банківського переказу коштів на банківський рахунок контрагента, що засвідчується наявними банківськими виписками (Т.1, а.с.55-250, Т.2, а.с.1-192).

Наявність у позивача приміщень для можливості зберігання отриманих від ТзОВ «Викуп», ТзОВ «АРС Трейд», ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі» товарів підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2012р. (Т.3, а.с.10-12).

Також під час апеляційного розгляду справи позивачем долучено до матеріалів справи копії товаро-транспортних накладних щодо перевезення придбаних товарів на склад отримувача ТзОВ «Ромус-Поліграф» за адресою: м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 119а (Т.3, а.с.67-88).

Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками товари в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності (Т.2, а.с.233-250, Т.3, а.с.1-7).

Таким чином, між позивачем та його контрагентами в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що представлені позивачем тексти договорів, що укладалися з ТзОВ «Викуп» та ТзОВ «АРС Трейд», ТзОВ «Екс констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі» підписані уповноваженими особами та скріплені печатками, а тому, створюють, змінюють та припиняють правовідносини між позивачем та його контрагентами.

Разом з тим, свої доводи апелянт обґрунтовує матеріалами кримінальної справи № 41/0279 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України; відповідно до яких ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, переслідуючи корисливу мету, пов'язану із незаконним збагаченням, шляхом надання за винагороду послуг з мінімізації податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету реально діючими суб'єктами господарювання, сприяв шляхом придбання низки підприємств, зокрема ТзОВ «Викуп», ТзОВ «АРС Трейд», ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТзОВ «Укрміксі» та перереєстрації їх в органах державної влади на підставних осіб, які не мали наміру здійснювати підприємницьку діяльність. При цьому, директор ТзОВ «Ейс Контракшен Менеджмент», ТзОВ «Викуп» ОСОБА_6 та засновник та директор ТзОВ «АРС Трейд» ОСОБА_7, які рахувалися засновниками та службовими особами даних підприємств, не мали відношення до їх фінансово-господарської діяльності, оскільки отримували від ОСОБА_5 фінансову винагороду за формальне перебування на посаді засновників та службових осіб, а також за підписання первинних бухгалтерських та звітних документів. В свою чергу, непричетність до фінансово-господарської діяльності ТзОВ «АРС Трейд» та ТзОВ «Ейс Контракшен Менеджмент», ТзОВ «Викуп» не заперечується і самими засновниками та директорами зазначених підприємств ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які в своїх поясненнях, відібраних в рамках розслідування зазначеної кримінальної справи, підтвердили факт нездійснення ними господарської діяльності та спростували свою участь у здійсненні розглядуваних господарських операцій та оформлення будь-яких документів.

Разом з тим, аналіз вказаної інформації не спростовує того, що вказані особи підписали правочини, які укладалися з позивачем, та виконали останні; при цьому вказані пояснення керівників підприємств носять загальний характер і не стосуються безпосередньо позивача.

Як вбачається з Акта перевірки № 347/22-10/25551379 від 23.08.2013р., підставою для висновку про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами стали також акти ДПІ у Печерському районі м.Києва № 1699/22.8/36757122 від 17.05.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Ейс контракшен менеджмент» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01.07.2011р. по 31.03.2013р., № 1700/22.8/37451200 від 17.05.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «АРС Трейд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.04.2010р. по 31.03.2013р., № 1623/22.8/35917680 від 13.05.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Викуп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.04.2010р. по 31.03.2013р., № 1242/22.10/38148281 від 03.04.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Укрміксі» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2012р. по 28.02.2013р., та висновки про те, що вказані контрагенти не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, зазначенні контрагенти не знаходяться за місцем реєстрації тощо.

Наведені обставини зазначені в Акті перевірки № 347/22-10/25551379 від 23.08.2013р. без жодного зазначення того, яким саме чином вони перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, зазначені обставини не перешкоджають контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод.

В актах ДПІ у Печерському районі м.Києва питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу, оскільки чинне законодавство не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом наявності фіктивності такого підприємства.

Крім того, відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції. У законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових та податкових накладних тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи містять інформацію щодо змісту виконаних робіт у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагенти мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ТзОВ «Ромус-Поліграф» - права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Таким чином, заявлений позов підлягає до задоволення, при цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірне повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. № 0001642210/3130 від 29.08.2013р. належить визнати протиправним і скасувати.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішення податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2013р. в адміністративній справі № 813/6888/13-а залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

Н.В.Савицька