Ухвала суду № 39834264, 16.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2014 року м. Київ К/800/10312/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенко М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 р.

у справі № 826/17711/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гекта»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гекта» (далі - позивач, ТОВ «Торговий дім «Гекта») звернулось до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2013 р. № 0006062201 та від 31.10.2013 р. № 0008982230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.07.2013 р. № 0006062201 та від 31.10.2013 р. № 0008982230.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно наказом від 12.06.2013 р. № 46, виданого ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м Києві, головним державним податковим ревізором інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС Данілевич А.А., на підставі ст. 20, пп. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України, проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Торговий дім «Гекта» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Лайнстар», ТОВ «Діалог Транс» за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 21.06.2013 р. № 120/22.2-10/37047746 та встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Торговий дім «Гекта» занижено податок на додану вартість на суму 187 770 грн., в тому числі: за березень 2012 р. на суму 113 220 грн.; за квітень 2012 р. на суму 74 550 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006062201 від 25.07.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 187 770 грн., штрафних санкцій на суму 46 943 грн., разом на суму 234 713 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 21.06.2013 р. № 120/22.2-10/37047746 підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугувало твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Лайнстар», оскільки, на переконання останніх, правочини укладені позивачем з вказаним контрагентом мають фіктивний характер.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0006062201 від 25.07.2013 р.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено з ПП «Лайнстар» договір № 0103-12 на послуги перевезення вантажів. Згідно з умовами договору ПП «Лайнстар» приймає на себе зобов'язання перевезти вантаж, визначений в п. 1.2. договору (цукор в мішках по 50 кг або фасований по 1 кг) в пункт призначення, а позивач зобов'язується своєчасно оплатити послуги перевезення. Всі дані про кількість вантажу, місця завантаження та розвантаження вказуються в товарно-транспортних накладних на підставі заявки позивача.

Відповідність господарських операцій з вказаним контрагентом меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: актами здачі прийняття робіт, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт і послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, відповідач посилається на недоліки, які на його думку мають місце в діяльності підприємства-контрагента, посилаючись при цьому лише на акти перевірок останнього складених ДПА у Харківській області.

Однак, обставини вказані у зазначених документах не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 31.10.2013 р. № 0008982230 колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі ст. 20. ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, наказу ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.08.2013 р. № 609, посадовими особами ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндходів у м. Києві та ГУ Міндоходів у м.Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Торговий дім «Гекта» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 16.10.2013 р. № 583/26-54-22-03-07/37047746 та встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, п. 1.31, п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 718 008 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008982230 від 31.10.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 718 008 грн., штрафних санкцій на суму 179 502 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 16.10.2013 р. № 583/26-54-22-03-07/37047746 підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств слугувало твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «МЕХПРОМРЕСУРС», оскільки, на переконання останніх, правочини укладені позивачем з вказаним контрагентом мають фіктивний характер.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом правочину, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0008982230 від 31.10.2013 р.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.07.2010 р. між ТОВ «Торговий дім «Гекта» - «Продавець» та ТОВ «МЕХПРОМРЕСУРС» - «Покупець» укладено договір купівлі-продажу № 1307/2010-1, відповідно до умов якого Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає та своєчасно сплачує цукор-пісок виробництва «Україна».

На виконання умов договору, протягом липня 2010 р. - жовтня 2010 р. ТОВ «Торговий дім «Гекта» передало у власність ТОВ «МЕХПРОМРЕСУРС» цукор-пісок, а ТОВ «МЕХПРОМРЕСУРС» за отриманий товар повністю здійснило оплату ТОВ «Торговий дім «Гекта».

Відповідність господарських операцій з вказаним контрагентом меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податковими накладними, виписками з банку, видатковими накладними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт і послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Щодо посилання відповідача на постанову Подільського районного суду м.Києва по кримінальній справі № 2607/7471 від 25.07.2012 р., колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Правовідносини між ТОВ «МЕХПРОМРЕСУРС» та позивачем не були предметом дослідження у кримінальній справі № 2607/7471, фактів безтоварності спірних господарських операцій, а також ухилення суб'єктами підприємницької діяльності за наслідками їх виконання від сплати податків, не встановлено. У зв'язку з чим рішення суду підлягає оцінці поряд з іншими доказами.

Також, не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що договір купівлі-продажу № 1307/2010-1, укладений між позивачем та ТОВ «МЕХПРОМРЕСУРС» фактично є безповоротною фінансовою допомогою, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 1.22.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума коштів передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод. Таким чином, безповоротна фінансова допомога характеризується такими визначальними ознаками як: - сума коштів передається платнику податків у власність; - передача коштів платнику податків не передбачає можливості виплати компенсації чи повернення таких коштів.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем укладався договір купівлі-продажу цукру-піску, яким визначався як предмет договору так і вартість договору. Тобто, товар передавався на платній основі, у зв'язку з чим, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, посилання відповідача на те, що отримані кошти є безповоротною фінансовою допомогою не узгоджуються з вимогами підпункту 1.22.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 р. у справі № 826/17711/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко